Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
09 вересня 2024 р. № 520/20117/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 008017300022403 від 11.06.2024 року про відмову у визнанні особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Зобов'язати Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою без громадянства.
3. Стягнути з Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань, судові витрати по справі.
В обґрунтування позову зазначено, що рішення Державної міграційної служби України № 008017300022403 від 11.06.2024 року про відмову у визнанні особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 23.07.2024 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача 07.08.2024 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржуване позивачем рішення № 008017300022403 від 11.06.2024 року про відмову у визнанні особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 05.03.2024 року позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Соганлуг, Гардабанського району, Грузинської РСР, звернувся до Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявою про визнання особою без громадянства.
В поясненнях до заяви заявник зазначив, що 07.01.1989 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою Вірменської РСР.
На територію України прибув в 1995 році за паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , виданим ВВС Кіровоградського району м. Тбілісі.
Мати заявника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с. Маісян Вірменської РСР є громадянкою Грузії та документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , виданою 02.08.2007 УГІРФО ГУМВС України в Харківській області, документована паспортом громадянина Грузії 18АС09067 від 19.02.2019 строком дії до 19.02.2029 року.
Також судом встановлено, що відповідачем до Посольства Грузії в Україні надсилались відповідні запити ГУДМС у Харківській області від 14.03.2024 року за вих. 6301.5.4-4687/63.02-24. від 08.04.2024 року за вих. № 6301.5.4-5996/63.2-24.
На повторний запит листом Посольства Грузії в Україні від 24.05.2024 року № 60/16684 на запит від 08.04.2024 року за вих. № 6301.5.4-5996/63.2-24 повідомлено, що згідно інформації служби з питань громадянства та імміграції Агенства з розвитку державних сервісів Міністерства юстиції Грузії, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається громадянином Грузії.
Рішенням Державної міграційної служби України № 008017300022403 від 11.06.2024 року позивачу було відмовлено у визнанні особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі абз. 2 ч. 3 ст. 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
В розумінні п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 року, особа без громадянства - це особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Положеннями ч. 22, 23 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов'язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Особи, яких визнано особами без громадянства в порядку, встановленому цим Законом, та які отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Положеннями ст. 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.
Відомості про дитину наводяться в заяві одного з її законних представників. Заява про визнання дитини, розлученої із сім'єю, особою без громадянства подається одним з її законних представників. Заява про визнання недієздатної особи особою без громадянства подається її законним представником, про що уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, робить на заяві відповідний напис. Якщо особа не може власноручно скласти заяву про визнання особою без громадянства у зв'язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на її прохання складається уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про що на заяві робиться відповідний напис.
Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві. У разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, вищезазначених документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві.
Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, має право на співбесіду з уповноваженими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов'язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з'являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.
Особі, яка подає заяву про визнання особою без громадянства та не володіє українською мовою, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, безоплатно забезпечує перекладача з мови, якою володіє така особа, а також письмовий переклад її документів.
Особа під час подання заяви про визнання особою без громадянства надає свої біометричні дані для їх фіксації.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.
Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім'ї.
Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.
Якщо під час процедури визнання особою без громадянства з'ясуються обставини, що можуть свідчити про наявність умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд заяви про визнання особою без громадянства зупиняється до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Залежно від результатів розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розгляд заяви про визнання особою без громадянства поновлюється або припиняється.
Якщо під час процедури визнання особою без громадянства з'ясуються обставини, що можуть свідчити про належність особи до громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянство України», розгляд заяви про визнання особою без громадянства зупиняється до завершення перевірки належності до громадянства України. Залежно від результатів такої перевірки розгляд заяви про визнання особою без громадянства поновлюється або припиняється.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, якщо: особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави; особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу; особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами країни проживання до того, як вона була допущена у цю країну, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.
Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства.
У разі якщо особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, скористалася правом на оскарження, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подовжує строк дії її довідки про звернення за визнанням особою без громадянства на час до остаточного розгляду її заяви.
У разі якщо особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, не скористалася правом на оскарження, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вилучає у неї довідку про звернення за визнанням особою без громадянства, повертає їй оригінали документів, поданих разом із заявою про визнання особою без громадянства (за наявності), та вирішує питання про добровільне або примусове повернення чи примусове видворення.
Рішення про визнання особою без громадянства скасовується з підстав, передбачених частиною третьою цієї статті. Після прийняття рішення про скасування рішення про визнання особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє такій особі без громадянства або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави скасування відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку оскарження.
Рішення про скасування рішення про визнання особою без громадянства може бути оскаржено до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання особою повідомлення про скасування рішення. У разі якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування рішення про визнання особою без громадянства, скористалася правом на оскарження, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не вилучає у неї посвідку на тимчасове або постійне проживання та посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (за наявності) до остаточного вирішення питання про скасування рішення про визнання особою без громадянства.
У разі якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування рішення про визнання особою без громадянства, не скористалася правом на оскарження, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вилучає у неї посвідку на тимчасове або постійне проживання та посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (за наявності), отримані на підставі рішення про визнання особою без громадянства, та вирішує питання про добровільне або примусове повернення чи примусове видворення.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, веде облік осіб, які звернулися із заявою про визнання особою без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про визнання або про відмову у визнанні особою без громадянства та про скасування рішення про визнання особою без громадянства, а також осіб без громадянства, яким видані посвідки на постійне чи тимчасове проживання та посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, зразки заяви про визнання особою без громадянства, довідки про звернення за визнанням особою без громадянства встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 317 від 24.03.2021 року затверджено «Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства».
Абзацом 1 п. 2 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства» визначено, що право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Відповідно до п. 20 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства», разом із заявою про визнання особою без громадянства особа подає документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави, строк дії якого закінчився (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві (документи, що підтверджують факт народження особи, перебування її у шлюбі, наявність дітей, навчання в освітньому закладі України або іншої держави, паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, документи про роботу, отримання на території України медичної допомоги, про місце проживання, про право власності на житло або інші об'єкти нерухомості в Україні, довідки, видані органами місцевого самоврядування або державними органами, довідки з посольств іноземних держав або місць попереднього постійного та довгострокового проживання особи, а також з держав, громадянство яких мають члени її сім'ї, тощо).
У разі коли документи подаються законним представником особи, разом з ними подається документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника.
У разі відсутності у особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зазначених документів та/або документів з фотокарткою (для особи, яка досягла 18- річного віку) за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві, та/або впізнати особу за фотокарткою.
Перелік таких осіб надається особою, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, або встановлюється працівником територіального органу/ територіального підрозділу ДМС за результатами розгляду поданих особою документів із урахуванням її місця проживання, навчання, родинних та соціальних зв'язків тощо.
Опитування осіб повинно бути проведене територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з дати подання заяви про визнання особою без громадянства.
Персональні дані особи, що опитується, підтверджуються документами, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, або паспортним документом іноземця або особи без громадянства. Опитаними можуть бути тільки ті іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України.
Результати опитування особи щодо підтвердження фактів, викладених в заяві про визнання особою без громадянства, письмово фіксуються працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС у вигляді пояснення, засвідчуються підписом особи, що була опитана, та працівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС та зберігаються у справі про визнання особою без громадянства. Під час опитування працівником територіального органу/ територіального підрозділу ДМС можуть задаватися особі уточнюючі питання, які мають істотне значення для вирішення питання щодо визнання особою без громадянства.
За результатами свідчень кожної особи, яка брала участь у впізнанні особи за фотокарткою, складається окремий акт впізнання особи за формою згідно з додатком 2, який враховується під час ідентифікації та/або встановлення особи.
Згідно п. 25 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства», у ході перевірки поданих документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС формує матеріали справи у паперовій формі, перевіряє справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у межах своїх повноважень з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для прийняття рішення про визнання особою без громадянства.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, здійснює ідентифікацію особи на підставі даних, отриманих з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру та відомчої інформаційної системи ДМС.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, не пізніше ніж протягом тижня з дати подання такої заяви проводить перевірку заявника за даними обліку територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, у тому числі щодо належності до громадянства України, шляхом надсилання відповідних запитів. Відповідь на такі запити повинна надаватися територіальними органами/ територіальними підрозділами ДМС не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного запиту.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, надсилає не пізніше ніж протягом двох тижнів з дати подання такої заяви відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки, Адміністрації Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи Служби безпеки проводять відповідно до своїх повноважень у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яких не може бути визнано особами без громадянства у зв'язку з наявністю підстав, визначених частиною третьою статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Строк перевірки може бути продовжений, але не більш як на один місяць.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС отримує інформацію про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, від Адміністрації Держприкордонслужби у межах її повноважень.
Пунктом 26 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства» визначено, що під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу, структурного підрозділу ДМС вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, держав або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї.
У разі необхідності отримання більш детальної інформації про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, працівник територіального органу/ територіального підрозділу ДМС може ініціювати перевірку відомостей, викладених у такій заяві, шляхом відвідування заявника за місцем проживання та опитування осіб, які можуть підтвердити або спростувати інформацію, надану заявником.
У разі коли особою надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї, до органів видачі таких довідок надсилаються запити щодо підтвердження факту видачі цих довідок.
У разі коли особою не надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання та/або з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї, працівником територіального органу/ територіального підрозділу ДМС надсилається відповідний запит дипломатичним представництвам або консульським установам (далі - іноземні представництва) цих держав із проханням надати відповідь на запит протягом одного місяця.
У разі неотримання відповіді на такий запит від іноземних представництв протягом двох місяців повторний запит до іноземного представництва надсилається працівником структурного підрозділу ДМС. У разі неотримання відповіді на повторний запит протягом двох місяців з моменту його надсилання працівником структурного підрозділу ДМС надсилається запит іноземному представництву втретє.
У разі коли після третього такого запиту не надходить відповіді від іноземного представництва, то особа не вважається громадянином цієї держави.
Після вжиття заходів, передбачених пунктами 20-28 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства», які належать до компетенції працівників територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, після отримання відповідей на запити до територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки та Адміністрації Держприкордонслужби справа про визнання особою без громадянства із доданими аудіофайлами співбесід надсилається для подальшого розгляду структурному підрозділу ДМС. При цьому справа структурному підрозділу ДМС повинна бути надіслана не пізніше ніж через три місяці з дати приймання документів. Якщо у зазначений строк відповіді на запити не отримані, справа надсилається без таких відповідей, які потім надсилаються структурному підрозділу ДМС окремо.
Якщо під час перевірки територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС буде встановлено факт оформлення на ім'я особи документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, справа протягом трьох робочих днів з моменту виявлення цієї обставини надсилається структурному підрозділу ДМС для прийняття відповідного рішення, передбаченого пунктом 32 цього Порядку.
Працівник структурного підрозділу ДМС перевіряє у місячний строк правильність оформлення документів, що надійшли від територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні статусу особи без громадянства відповідно до частини третьої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у разі потреби надсилає запит до МВС, Національної поліції, Служби безпеки, призначає співбесіду особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, а також проводить інші заходи, віднесені до його компетенції відповідно до пункту 26 цього Порядку.
МВС, Національна поліція, Служба безпеки проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, які не мають право на визнання особою без громадянства. Строк розгляду запитів може бути продовжений зазначеними органами, але не більш як на один місяць. Інформація про результати перевірки надсилається ДМС.
Рішення про визнання особою без громадянства приймається уповноваженою особою ДМС за результатами ідентифікації та/або встановлення особи, перевірки поданих нею документів та відсутності підстав для відмови у визнанні особою без громадянства, на підставі обґрунтованого висновку, складеного працівником структурного підрозділу ДМС.
Рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства оформляється за формою згідно з додатком 1 засобами відомчої інформаційної системи ДМС, підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи ДМС, при цьому рішення у паперовій формі підписується уповноваженою особою ДМС, скріплюється печаткою ДМС та долучається до матеріалів справи про визнання особою без громадянства.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого була подана заява про визнання особою без громадянства, створює паперову копію електронного рішення про визнання особою без громадянства шляхом друку з відомчої інформаційної системи ДМС, скріплює її печаткою територіального органу/ територіального підрозділу ДМС та видає його під підпис особі без громадянства особисто або її законному представнику.
Зазначений документ з підписом заявника або його законного представника сканується працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про визнання особою без громадянства.
Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства після підписання уповноваженою особою ДМС сканується працівником структурного підрозділу ДМС із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про визнання особою без громадянства та надсилається особі з урахуванням вимог пункту 45 цього Порядку.
Після прийняття рішення про визнання особою без громадянства або відмову у визнанні особою без громадянства матеріали справи про звернення щодо визнання особою без громадянства повертаються територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем звернення особи та зберігаються протягом 75 років.
Пунктом 44 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства» визначено, що уповноваженою особою ДМС приймається рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, коли:
1) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави;
2) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу;
3) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами держави проживання до того, як вона була допущена у цю державу, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам ООН.
Таким чином суд зазначає, що право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України. Заява про визнання особою без громадянства та додані до неї документи подаються заявником або його законним представником особисто територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем проживання особи. За наслідком розгляду заяви приймається рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства.
При цьому, законодавець визначив вичерпний перелік підстав для відмови у визнанні особою без громадянства, серед іншого у разі якщо, особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави.
З аналізу норм абз. 2 ч. 3 ст. 6-1 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п.п. 1 п. 44 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства» вбачається, що ці дві умови мають виконуватися одночасно, оскільки у конструкції вказаної норми закону та підзаконного акту використовується сполучник «та».
Суд зазначає, що з вищевказаного листа Державної міграційної служби України № 8.1-5636/2-24 від 12.06.2024 року та оскаржуваного Рішення неможливо встановити дві необхідні умови для відмови позивачу у визнанні особою без громадянства: визнання громадянства позивача Республікою Грузія та документування позивача відповідно до законодавства цієї держави.
Суд наголошує, що 10.08.1984 року, відділом внутрішніх справ Кіровського райвиконкому м. Тбілісі, позивач був документований паспортом громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_3 що не заперечується позивачем по справі, однак Грузинська РСР припинила своє існування, в подальшому ж позивач не документувався відповідно до законодавства Республіки Грузія, доказів зворотного суду не надано.
З огляду на викладене, слід дійти висновку, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів щодо збору інформації з місця народження позивача та держави його попереднього постійного та довгострокового проживання.
ЄСПЛ неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Цей принцип так само застосовується до процедур, що проводяться органами державної влади, при здійсненні покладених на них повноважень.
Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України також стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. У рішенні від 10.12.2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: «Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від « 29» квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155)».
В п. 70, 71 рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, остаточне від 20.01.2012 року), Суд визнав та підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок(«Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey).
Відповідно до висновку Верховного Суду України викладеного у постанові по справі № 21-281а12 від 16.10.2012 року, «…суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається...».
Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.
Слід зазначити, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 року, заява № 37801/97, Європейський суд з прав людини (надалі за текстом - ЄСПЛ) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 року, є джерелом права в Україні, вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10.02.2010 року, у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine), заява № 4909/04, ЄСПЛ відзначив, що у рішеннях судів та інших органів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються (п. 58). В рішенні від 27.09.2010 року, по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, Європейський суд з прав людини зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в рішенні ЄСПЛ по справі «Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG», (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованість» також, надано Верховним судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25.01.2018 року, по справі № 501/2482/15-ц, в якій колегія суддів зазначила, що оскільки поняття «обґрунтованості» закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, керуючись загальними принципами права і засадами судочинства (стаття 8 Конституції України) та лексичним значенням (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 року у справі № 9901/364/21: «…критерій «прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову…».
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом. Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.
При цьому, як зазначено в рішенні ЄСПЛ по справі «Black Clawson Ltd. v. Papierwerke» (AG, (1975) AC 591 at 638), сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. У рішенні від 10.12.2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: «Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003 року, заява № 38812/97, п. 155)».
В п. 70, 71 рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, остаточне від 20.01.2012 року), Суд визнав та підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Таким чином, суд доходить висновку про те, що відповідачем юридична та фактична обґрунтованість мотивів, покладених в основу оскаржуваного рішення щодо наявності умов, передбачених абз. 2 ч. 3 ст. 6-1 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п.п. 1 п. 44 «Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства», як підстави для відмови позивачу у визнанні його особою без громадянства, не відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про незаконність та необґрунтованість рішення Державної міграційної служби України № 008017300022403 від 11.06.2024 року про відмову у визнанні позивача особою без громадянства та наявність підстав для його скасування.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання Державної міграційної служби України визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою без громадянства, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2024 року про визнання особою без громадянства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Державної міграційної служби України № 008017300022403 від 11.06.2024 року про відмову у визнанні особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2024 року про визнання особою без громадянства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 807 (вісімсот сім) грн. 46 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.