Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
09.09.2024 р. справа №520/20583/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі за текстом - відповідач №2, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування Рішення у вигляді відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.05.2024 року №18808-13389/3-03/8-2000/24 щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначену відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 20.03.2024 року, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 20.03.2024року №2-р(ІІ)/2024; 2) визнання протиправним та скасування Рішення 963240109009 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.05.2024 року щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначену відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 20.03.2024 року, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(ІІ)/2024; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з урахуванням раніше виплачених сум перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначену відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 20.03.2024 року, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(ІІ)/2024; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області при перерахунку здійснити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, за період з березня 2024 року, до дати виплати заборгованості по пенсії у повному розмірі.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення не одержує пенсію у належному розмірі.
Відповідач №1 був належно та завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов'язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Відповідач №2 із поданим позовом не погодився, надавши 27.08.2024 р. відзив, де наполягав на відсутності підстав для перерахунку пенсії та наголошував на правильному обчисленні розміру пенсії та виплаті пенсії у повному обсязі. Зазначав, що зобов'язання стосовно виплати пенсії без обмеження ї максимального розміру суперечить нормам чинного законодавства.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеними у позові твердженнями, заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має 2 групу інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з 02.12.2008р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
18.04.2024р. заявником подано звернення з приводу перерахунку та виплати пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження граничного (максимального) розміру пенсії відповідно до рішення Другого сенату Конституційного суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024.
Дане звернення було розглянуто по суті Відповідачем №1 - ГУ ПФУ в Харківській області шляхом прийняття рішення №963240109009 від 13.05.2024р. про перерахунок пенсії (індивідуальний, у зв'язку із зміною прожиткового мінімуму), проте розмір пенсії заявника після проведеного перерахунку не змінився.
Рішення Відповідача №1 - ГУ ПФУ в Харківській області №963240109009 від 13.05.2024р. заявник у межах даного спору не оскаржує.
Натомість, у межах даного спору заявник вдався до оскарження складеного Відповідачем №1 - ГУ ПФУ в Харківській області листа від 14.05.2024р. №14808-13389/3-03/8-2000/24, котре у межах спірних правовідносин не є індивідуальним актом суб"єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України.
Так, у листі від 14.05.2024р. №14808-13389/3-03/8-2000/24 Відповідачем №1 було зазначено, що на даний час питання здійснення перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 знаходиться на опрацюванні органами Пенсійного фонду України в межах повноважень та у визначеному закономпорядку, про результати чого заявник може ознайомитися за матеріалами своєї електронної пенсійної справи в особистому кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua). Електронну пенсійну справу перевірено. Пенсія обчислена відповідно до законодавства.
20.05.2024р. заявником було повторно подано звернення з приводу перерахунку та виплати пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження граничного (максимального) розміру пенсії відповідно до рішення Другого сенату Конституційного суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024.
Дане звернення за правилом "екстериторіальності" було розглянуто по суті ГУ ПФУ в Запорізькій області шляхом прийняття рішення №963240109009 від 28.05.2024 про відмову в перерахунку пенсії, оскільки в рішенні Конституційного суду України другого сенату від 20.03.2024 року №3-123/2023(229/23) не зазначено порядок його виконання. Згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством крім доплат до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Отже перерахунок пенсії проводиться у разі прийняття нормативно-правових актів про перерахунок пенсії. За таких обставин, до визначення порядку для виконання рішення і висновків Конституційного суду, виплата раніше призначених пенсій по інвалідності продовжується у визначених до виплати розмірах.
При цьому, відповідно до складеного Відповідачем №1 протоколу перерахунку пенсії заявника з 27.02.2024р. (у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму (масовий): 1) основний розмір пенсії з 01.03.2024р. складає 93.897,03 грн + 379,60 грн додаткова пенсія інвалідам 2 групи з числа ліквідаторів ЧАЕС - 12.814,05 грн індексації з 01.03.2023р. - 5.423,12 грн індексації з 01.03.2024р.; 2) розмір пенсії з надбавками складає - 76.036,46 грн.; 3) розмір пенсії до виплати складає - 23.610,00грн.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу обмеження пенсії заявника максимальним розміром заявник ініціював даний спір.
Суд знаходить ключовими питаннями у даному спорі відповідь на те: 1) чи підлягають застосуванню суб"єктом владних повноважень під час обчислення розміру пенсії у порядку ст.54 Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» положення ч.3 ст.67 Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ч.3 ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", ч.1 ст.2 Розділу І Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи"; 2) яке управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень є перерахунком раніше вже призначеної пенсії.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відносно суспільних відносин за участі заявника у сфері соціального захисту окремі спеціальні норми права відносно пенсійного забезпечення включені до Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі за текстом - Закон №796-ХІІ).
Так, за змістом ст.1 Закону №796-XII цей акт права спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 54 Закону №796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Суд відмічає, що механізми та процедури обчислення розміру пенсії відповідно до ст.54 Закону №796-ХІІ деталізовані приписами Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою КМУ від 23.11.2011р. №1210; далі за текстом - Порядок №1210).
Згідно з ч.3 ст.67 Закону №796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч.3 ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч.1 ст.2 Розділу І Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд зазначає, що позивачу призначена пенсія по інвалідності відповідно до вимог статті 54 Закону №796-XII.
З 01.12.2022 пенсія по інвалідності позивачу обчислена з урахуванням заробітної плати в період роботи в населених пунктах зони відчуження, що сторонами у справі не заперечується.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше введені в дію Законом №3668-VІ, що набрав чинності з 01.10.2011.
За положеннями статті 2 Закону №3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачене у частині третій статті 67 Закону №796-XII.
Окрім того, аналогічний припис було включено законодавцем і до ч.3 ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.05.2018 у справі №704/87/17, від 03.04.2018 у справі №361/4922/17, від 15.05.2019 у справі №554/4191/17, від 21.11.2019 у справі №161/14321/16-а, від 10.12.2020 у справі №580/492/19, що враховані судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.01.2023 у справі №380/12268/20 та 05.09.2023 у справі №120/1602/23, зазначає, що норми пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №3668-VІ є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності названого Закону та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу згаданого Закону.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ).
До того ж, норми статті 2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону №796-XII.
Отже, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону №3668-VI, то до регулювання спірних відносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Поряд з цим, суд враховує, що 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі № 620/614/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 200/941/20-а та від 27 вересня 2023 року у справі №260/1656/22.
Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, далі - Закон № 3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII).
Разом з тим, відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно частини третьої, шостої статті 57 Закону № 3354-IX моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо: 1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом; 2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
При цьому відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).
Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) «попередня» норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону № 3354-IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.
Таким чином суд доходить висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов'язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Отже правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що з 01.12.2022 по 20.03.2024 включно припис статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
Тож відповідач у згаданий період правомірно керувався положеннями вказаних законів, обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Натомість, з 20.03.2024 відповідач не має правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII.
Поряд із цим, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 року у справі №580/7744/23 зазначив наступне: "Суд зауважує, що у період з 01 березня 2023 року по 20 березня 2024 року положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
Суд відмічає, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень не керувався положеннями згаданих вище законів, а натомість спирався на приписи ч.3 ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", де викладено аналогічне за суттю застереження стосовно максимального розміру пенсії до виплати.
Разом із тим, зважаючи на правові висновки рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах з 20.03.2024р. суб"єкти владних повноважень не мають справедливих правових підстав для поширення на правовідносини за участі заявника ані положень ч.3 ст.67 Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ані положень ч.3 ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", ані положень ч.1 ст.2 Розділу І Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №2 не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк у тексті оскарженого рішення про відмову у перерахунку пенсії від 28.05.2024р. не указано суджень ані про причини незастосування положень рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ) 2024 від 20.03.2024р. стосовно ч.3 ст.67 Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ані положень ч.3 ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", ані положень ч.1 ст.2 Розділу І Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
При цьому, суд зауважує, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень - Відповідачем №2 взагалі не було вчинено управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру пенсії заявника до виплати після 21.03.2024р., адже текст оскарженої відмови не містить взагалі жодних арифметичних розрахунків за правилами Порядку №1210.
Суд повторно зазначає, що лист Відповідача №1 від 14.05.2024р. №14808-13389/3-03/8-2000/24 не є правовим актом суб"єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України (на чому помилково наполягає позивач), а тому не може бути визнаний протиправним і скасований.
Відносно рішення Відповідача №1 від 13.05.2024р. №963240109009 суд не знаходить підстав для застосування положень ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України, позаяк після настання події прийняття цього рішення заявник вдався до подання нового звернення з приводу перерахунку пенсії, за яким Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії №963240109009 від 28.05.2024р. без проведення взагалі будь-яких обчислень та арифметичних розрахунків належного розміру пенсії до нарахування та до виплати.
Згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №2 було вчинено управлінську функцію у формі оскарженого рішення про відмову у перерахунку пенсії заявнику, але у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення.
Суд вважає, що оскаржене рішення Відповідача №2 не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушують інтерес заявника до юридичної визначеності як невід»ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
З цих підстав оскаржене рішення суб»єкта владних повноважень - Відповідача №2 належить скасувати.
Вирішуючи спір за епізодом вимог до ГУ ПФУ в Харківській області суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У спірних правовідносинах останнє звернення заявника з приводу перерахунку за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто по суті окремим та самостійним терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ у Запорізькій області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у перерахунку пенсії.
Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу перерахунку пенсії (що поглинає етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме Відповідача №2 - ГУ ПФУ в Запорізькій області як тероргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" за останньою поданою позивачем заявою, а майбутнє виконання рішення про перерахунок пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в Харківській області.
З цих підстав суб»єкта владних повноважень - Відповідача №2 належить обтяжити обов»язком повторного розгляду по суті звернення зацікавленої особи з урахуванням рішення Другого Сенату Конституційного суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024.
Тому суду належить застосувати ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України і спосіб захисту права заявника, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.
Вирішуючи спір за епізодом зобов'язання суб»єкта владних повноважень нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.3 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У силу ч.5 ст.242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Згідно з правовим висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 31.05.2022р. по справі №380/2839/20, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу (ці ж правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19, від 16.04.2020р. у справі №200/11292/19-а).
Оскільки у межах спірних правовідносинах відсутня подія виплати заявнику доходу, трансформованого у борг за пенсією, то за цим епізодом позов належить залишити без задоволення.
Стосовно вимоги допустити до негайного виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно пункту 1 частини другої ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки предметом спору є вимога про спонукання суб'єкта владних повноважень до належної реалізації управлінської функції, а не вимога про стягнення коштів, та враховуючи, що суд при вирішенні даного спору не приймав рішення про стягнення присуджених сум та не обчислював їх розміру, то відсутні підстави для звернення даного рішення до негайного виконання.
Позов не містить юридично спроможних та фактично доведених доводів для беззаперечного/беззастережного поширення на даний конкретний спір положень ст.382 КАС України як виключного випадку застосування примусу до виконання судового акту поза межами механізмів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" як-то: наявність у суб»єкта владних повноважень усвідомленого, умисного та нездоланного наміру ухилитись від виконання судового рішення попри існування фізичної змоги для цього.
Тому наразі суд не знаходить правових підстав для застосування судового контролю у порядку ст.382 КАС України.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №963240109009 від 28.05.2024р.
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.05.2024р. з приводу перерахунку пенсії та обчислити розмір пенсії ОСОБА_1 до виплати з 20.03.2024р. без застосування ч.3 ст.67 Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч.3 ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", ч.1 ст.2 Розділу І Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" в частині максимального розміру пенсії у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко