09 вересня 2024 року Справа № 480/3834/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3834/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 08.03.2024 року № 184050004981 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 такі періоди роботи: з 12.12.1989 року по 20.12.1991 року та з 15.11.1994 року по 25.04.1995 року відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , призначити і виплачувати пенсію за віком.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у березні 2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08.03.2024 року №184050004981 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 24.07.1981 НОМЕР_1 : період роботи на території російської федерації з 12.12.1989 по 20.12.1991, оскільки відсутня посада відповідальної особи, яка внесла запис про звільнення; період з 15.11.1994 по 25.04.1995, оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує його права.
Ухвалою суду від 13.05.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3834/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з позовними вимогами не погодилось, у відзиві на позовну заяву зазначило, що оскаржуване рішення від 08.03.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 01.03.2024 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням від 08.03.2024 року №184050004981 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому в даному рішенні зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 62 роки 03 місяці 24 дні. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 28 років. Страховий стаж особи становить 20 років 02 місяці 19 днів.
Водночас в даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 24.07.1981 НОМЕР_1 : період роботи на території російської федерації з 12.12.1989 по 20.12.1991, оскільки відсутня посада відповідальної особи, яка внесла запис про звільнення; період з 15.11.1994 по 25.04.1995, оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення (а.с.5).
Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
В силу положень ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
При цьому статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
З копії трудової книжки НОМЕР_1 судом встановлено, що позивач
- запис №13: з 12.12.1989 принят дублером помощника машиниста электровоза (мова оригіналу);
- запис №14: з 26.12.1989 переведен действующим помощником машиниста электровоза (мова оригіналу);
- запис №15: 20.12.1991 уволен с работы в связи с переменой места жительства ст.31 КЗОТ (мова оригіналу);
- запис №21: з 15.11.1994 принят на работу помощника водителя дрезины 4 разряда (Пр. №332 от 14.10.1994г.) (мова оригіналу);
- запис №23: 25.04.1995 уволен по собственному желанию ст. 38 КЗОТ Укр. (Пр. №236 от 2.08.95г.) (мова оригіналу). При цьому, ці періоди були зараховані до страхового стажу позивача, оскільки відсутня посада відповідальної особи, яка внесла запис про звільнення та дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення.
На момент внесення у трудову книжку позивача спірного запису була чинна Інструкція “Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі по тексту - Інструкція № 162).
Згідно до пунктів 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За приписами п. 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 162, якщо за час роботи робітника або службовця найменування підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке з такого числа перейменоване в таке", а в графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Аналогічна норма міститься також в пункті 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, відповідно до якої , якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
При цьому, пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.
Також в пункті 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 “Про трудові книжки працівників» також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що спірний запис виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині не зарахованих періодів містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки, як-такі, що відсутня посада відповідальної особи, яка внесла запис про звільнення та дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевірки достовірності відомостей про позивача.
А відтак суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно трудової книжки від 24.07.1981 НОМЕР_1 : період роботи на території російської федерації з 12.12.1989 по 20.12.1991 та з 15.11.1994 по 25.04.1995, з підстав, що в трудовій книжці відсутня посада відповідальної особи, яка внесла запис про звільнення та дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Статтями 80-85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії. Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі за текстом - Порядок №22-1).
Згідно з п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління. Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія «призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця. А тому виданий ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Судом встановлено, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не досліджував, не оцінював та не висловлював жодних суджень з приводу юридично значимих факторів обчислення розміру пенсії.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Оскільки рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту прав позивача та вийти за межі позовних вимог для повного захисту порушеного права на пенсію у відповідності до вимог ст. 9 КАС України та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 01.03.2024 та прийняти рішення з урахуванням зарахованих періодів та висновків суду по даній справі.
На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 211,20 грн., сплачений при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 184050004981 від 08 березня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) періоди роботи: з 12.12.1989 року по 20.12.1991 року та з 15.11.1994 року по 25.04.1995 року, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 01.03.2024 та прийняти рішення з урахуванням зарахованих періодів, та висновків суду по даній справі.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, 83-А, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 1 211 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик