09 вересня 2024 року Справа № 480/459/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/459/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 щомісячної премії до посадового окладу по 02 червня 2023 року, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 % по 02 червня 2023 року, грошової допомоги за 2022, 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік, компенсації за невикористану відпустку 2022, 2023 років, а також за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.06.2023 у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити виплати ОСОБА_1 надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 % по 02.06.2023 року, грошову допомогу за 2022, 2023 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік, компенсації за невикористану відпустку 2022, 2023 років, а також за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.06.2023 у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби;
3. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 до складу сум грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у 2023 році грошова допомога на оздоровлення, передбачена частиною першою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. №2011- XII станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2023 року.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» №889 від 22.09.2010, та раніше виплачених коштів.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до витягу з Наказу від 07.05.2022 року №69-рс, на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/068-54 “Про загальну мобілізацію» позивача призвано до лав Збройних Сил України.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2023 року (по стройовій частині) №157, ОСОБА_1 звільнено та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Крім того, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2023 року (по стройовій частині) №157, ОСОБА_1 повинні були виплатити в день звільнення щомісячну премію до посадового окладу по 02.06.2023 року, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків по 02.06.2023 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Станом на теперішній час, виплати, зазначені у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2023 року (по стройовій частині) №157, ОСОБА_1 не виплачені.
Крім того, позивачу не виплачена компенсація за невикористану відпустку 2022 та 2023 років, а також за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Також позивач не отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань ні за 2022 рік, ні за 2023 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.06.2023 у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби.
Позивач також не отримував грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178.
19.09.2023 року позивач через свого представника з метою встановлення суми компенсації за невикористані відпустки за 2022, 2023 рік, компенсації за невикористану відпустку 2022, 2023 років, а також за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.06.2023 у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби, грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно на адресу військової частини надіслано запит.
31.10.2023 позивач отримав довідку про розміри грошового забезпечення (витяг з карток особових рахунків) від 19.10.2023 року №6010.
Позивач вважає невиплату грошових коштів протизаконною, що грубо порушує його законні права як військовослужбовця, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 07.02.2024 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із даним позовом, відкрито провадження в даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав.
Щодо нарахування та виплати щомісячної премії до посадового окладу по 02 червня 2023 року, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 % по 02 червня 2023 року, грошової допомоги за 2022, 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік зазначив, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.06.2022 № 142 позивачу згідно наказу Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (зі змінами) виплачувати надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 %.
Виходячи з аналізу змісту довідок про розміри грошового забезпечення від 19.10.2023 № 6010 та від 08.02.2024 № 516 позивачу виплачувалась щомісячно надбавка за особливості проходження служби в розмірі 65 %, а також премія до посадового окладу.
Крім того, 29.12.2022 позивачу були виплачені грошова допомога за 2022 рік, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, а також 11.07.2023 виплачена грошова допомога за 2023 рік.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, відповідач зазначив, що до військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача протягом періоду проходження військової служби у 2023 році з зазначеною підставою не надходив, у зв'язку з чим підстава для виплати зазначеного виду допомоги була відсутня.
Щодо компенсації за невикористану відпустку 2022, 2023 років відповідач зазначив, що військовослужбовець, який звільняється зі служби, для отримання компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки має звернутися з відповідним рапортом на ім'я командира військової частини, в якому зокрема зазначається: дата звільнення з військової служби; кількість днів невикористаної основної щорічної відпустки за кожен рік; підстава звільнення з військової служби; норма закону, що передбачає таку компенсацію.
Позивач був звільнений у запас за пп. “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Дана підстава не зазначена у п. 3 розділу ХХХІ Порядку, що позбавляє права позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну основну відпустку.
Щодо компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, то підставою для надання учасникам бойових дій передбачених законодавством пільг і компенсацій є відповідне посвідчення, що підтверджує їх статус. Станом на дату звернення до суду з позовом ОСОБА_1 не отримав посвідчення про статус учасника бойових дій, а отже, підстави для виплати позивачу грошової компенсації за невикористану оплачувану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, за період проходження військової служби відсутні.
Щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, то відповідно до абзацу десятого підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу).
Виходячи з вищенаведеного, обов'язковою умовою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби для військовослужбовців, є наявність вислуги у розмірі 10 календарних років і більше.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період 01.06.2022 по 02.06.2023, що є меншим, ніж передбачений абзацом десятим підпунктом 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" десятирічний строк.
В позовній заяві ОСОБА_1 та його представником не наведено доказів наявності у позивача вислуги у розмірі 10 календарних років і більше.
Щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, до складу сум грошового забезпечення відповідач зазначив, що зазначена постанова втратила чинність 01.03.2018, а тому не може бути врахована судом як одна з підстав для задоволення даної позовної вимоги.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", якою врегульована виплата додаткової винагороди, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил, на період дії воєнного стану.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті дев'ятої Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки здійснюється без врахування сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, та індексації в зв'язку з тим, що дані виплати мають не постійний характер.
Крім цього, жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошової допомоги на оздоровлення додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, а отже, підстави для задоволення даної позовної вимоги відсутні.
Крім цього, відповідач важає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки позов поданий 23.01.2024, а позивач був звільнений з військової служби 02.06.2023.
Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 43-51).
16.02.2024 ухвалою суду у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій позивача/представника позивача зловживанням процесуальними правами, про вжиття заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами позивачем/представником позивача та застосування за зловживання процесуальними правами до позивача/представника позивача заходи, визначені Кодексом адміністративного судочинства України - відмовлено.
У відповіді на відзив позивач не погоджується з позицією відповідача та просить позовні вимоги задовольнити (а.с.61-62).
Ухвалою суду від 23.02.2024 у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про відмову у прийнятті відзиву Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву у даній справі - відмовлено.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 01.06.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ № 142, яким повернуто до штату та призначено солдата ОСОБА_1 на посаду розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти ВОС-106646А (а.с.6).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2023 року (по стройовій частині) №157, ОСОБА_1 звільнено та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).
Крім того, у зазначеному наказі вказано:
- відповідно наказу МОУ №260 від 07 червня 2018 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (зі змінами) виплатити щомісячну премію до посадового окладу по 02 червня 2023 року;
- відповідно наказу МОУ №260 від 07 червня 2018 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (зі змінами) виплатити надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків по 02 червня 2023 року;
- утримати за втрачене майно на суму 11229,18 грн згідно довідки-розрахунку №250 від 26 травня 2023 року;
- виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не отримував.
Вважаючи, що позивачу при звільнені не в повному обсязі виплачене грошове забезпечення, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною першою статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячної премії до посадового окладу по 02 червня 2023 року, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 % по 02 червня 2023 року, грошової допомоги за 2023 рік, суд зазначає наступне.
Так, судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2023 року (по стройовій частині) №157, ОСОБА_1 звільнено та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).
Крім того, у зазначеному наказі вказано:
- відповідно наказу МОУ №260 від 07 червня 2018 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (зі змінами) виплатити щомісячну премію до посадового окладу по 02 червня 2023 року;
- відповідно наказу МОУ №260 від 07 червня 2018 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (зі змінами) виплатити надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків по 02 червня 2023 року;
- виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік;
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення від 19.10.2023 №6010, судом встановлено, шо Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено ОСОБА_1 у червні 2023 року премію у розмірі 1460,55 грн., грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 21329,25 грн. та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 264, 88 грн. (а.с.7).
Виходячи з вищевикладеного суд приходить висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено позивачу у червні 2023 року премію, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік та надбавку за особливості проходження служби, а тому позовні вимоги у наведеній частині позову є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошової допомоги за 2022 рік.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям у спірних правовідносинах врегульовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом Порядок).
Згідно з п.1 розділу ХХІІІ Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Підставою для виплати допомоги на оздоровлення є: або рапорт військовослужбовця, або подія вибуття військовослужбовця у щорічну основну відпустку повної тривалості (у другу частину основної щорічної відпустки), а умовою проведення означеного платежу є набуття військовослужбовцем права на щорічну основну відпустку.
Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 2 розд. ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення від 08.02.2024 №516, судом встановлено, шо Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 13263,70 грн. (а.с.55).
Отже, суд приходить висновку що позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік.
Відповідно до п.п. 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Підпунктом 3 п. 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (далі - Порядок №260).
Порядком № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, в тому числі одноразову грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовано розділом XXIV Порядку №260, пунктом 1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно п. 2 розд. XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами.
Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
При цьому, за правилами п. 9 розд. XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Згідно пункту 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачують військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
- поранення військовослужбовця, що зазнав при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хімієтерапія), захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше ніж 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися у полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира та за відповідності військовослужбовця визначеним окремим дорученням Міністра оборони України у 2023 році умовам.
У зв'язку з неподанням позивачем рапорту щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у відповідача не виникло правових підстав для розгляду відповідного питання та виплати такої, а тому підстави для виплати відповідачем позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році відсутні.
Разом з тим, судом також, встановлено, що згідно довідки про розмір грошового забезпечення від 08.02.2024 №516, судом встановлено, шо Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено ОСОБА_1 в 2022 році матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 530 грн (а.с.55).
Отже, суд приходить висновку, що у 2022 році позивач отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги у наведеній частині позову не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2022, 2023 роки.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-XII) .
Нормами ст. 12 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Пунктом 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст. 1 Закону України «Про оборону України).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям відпустки є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Однак, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
Відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.
При цьому доказів виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 матеріали справи не містять.
Таким чином, саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм за останнім місцем служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, право на яку набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18.
Суд, також не приймає до уваги посилання відповідача на необхідність звернення позивачем до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про надання компенсації на відпустку, оскільки чинним законодавством не передбачене такий обов'язок.
Враховуючи вищевикладене суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за 2022, 2023 роки та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за 2022, 2023 роки підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 162 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР, у редакції, чинній на час звільнення позивача, встановлено, що учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, право особи на отримання додаткової відпустки або компенсації за її неотримання пов'язаний з встановленням факту набуття особою статусу особи, що має таке право, тобто з дня отримання особою посвідчення про набуття такого статусу.
Разом з тим, суд звертає увагу, що представником позивача не надано доказів наявності у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить висновку, що у позивача відсутні правові підстави для набуття права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, а тому позовні вимоги у наведеній частині позову не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.06.2023 у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби.
Спірним питанням у цьому провадженні є застосування частини другої статті 15 ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' стосовно наявності у позивача права на одноразову грошову допомогу при звільненні.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2023 року (по стройовій частині) №157, ОСОБА_1 звільнено та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10). Підставою звільнення ОСОБА_1 у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з тим, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача 10 років вислуги для отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а тому позовні вимоги у наведеній частині позову не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 до складу сум грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у 2023 році грошова допомога на оздоровлення, передбачена частиною першою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. №2011- XII станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2023 року та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» №889 від 22.09.2010, та раніше виплачених коштів, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(із змінами і доповненнями) (далі - Закон №2011-ХІІ).
Військовослужбовцям у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
У силу вимог частини першоїстатті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині другій статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У відповідності до приписів ч.1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Також і згідно до вимог ч.3 ст.15 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Між тим, судом встановлено, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної додаткової грошової винагороди була передбачена постановою КМУ №889 та Інструкцією №550, які втратили чинність з 01.03.2018р.
Також із наявних в матеріалах справи копій документів, що підтверджено і змістом відзиву на позов, щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була передбачена постановою КМУ №889, у період з 2022, 2023 роках відповідачем позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась, що не спростовано позивачем жодними іншими доказами (а.с.7,55).
Таким чином, із аналізу наведених вище норм чинного законодавства та встановлених судом обставин у цій справі у їх сукупності, можна дійти висновку про те, що у разі встановлення судом фактів того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, що була передбачена постановою КМУ №889 та діяла до 01.03.2018р., позивачеві відповідачем не нараховувалась і не виплачувалась у 2022 та 2023 роках через втрату чинності приписів вказаної постанови з 01.03.2018р. (інших доказів суду не надано), у відповідача були відсутні і обґрунтовані підстави для включення вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку та виплаті позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки.
За викладеного, суд приходить до висновку, що у адміністративного суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного адміністративного позову у наведеній частині позовних вимог.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Проте, позивачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплату позивачеві грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889, яка у спірний за 2023 рік була нечинною (втратила чинність з 01.03.2018р.), а також з урахуванням встановлених судом обставин з приводу того, що позивачеві у згаданий вище спірний період така щомісячна додаткова грошова винагорода відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась, що не спростовано будь-якими іншими доказами.
Також є безпідставними і не обґрунтованими аргументи позивача з приводу посилань на приписи постанови КМУ №1294 та Інструкцію №260 від 11.06.2008р., оскільки дані нормативно-правові акти втратили чинності з 01.03.2018р., з 07.06.2018р., відповідно, а тому їх норми та приписи у 2022 та 2023 роки не підлягали застосуванню.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889, чинної до 01.03.2018р., суд приходить до висновку, що, в даному випадку, бездіяльність відповідача судом не встановлена, позивачем жодними доказами не підтверджена, а, відповідно, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом не встановлено бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889, чинної до 01.03.2018р., а, відповідно, і не встановлено порушень такою бездіяльністю прав та інтересів позивача, тому у задоволенні даних позовних вимог позивачеві слід відмовити.
Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889, чинної до 01.03.2018р. (основної вимоги), а, відповідно, і будь-які правові підстави для задоволення похідних вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889, чинної до 01.03.2018р., у адміністративного суду відсутні.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову у наведеній частині.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки за 2022-2023 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за 2022-2023 роки.
В задоволенні інших позовних вимог-відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук