06 вересня 2024 року м. Рівне №460/6674/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві від 09.05.2024 №172850019451 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1976 по 01.07.1987 у колгоспі імені ХХ партз'їзду Алгінського району та призначити пенсію за віком з 03.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком. Однак рішенням відповідача 2 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Таке рішення позивач вважає протиправним та просить суд скасувати його та зобов'язати пенсійний орган призначити йому пенсію. З підстав наведених у позові, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.06.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 08.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Позиція відповідача 1 щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а наявний лише 19 років 10 місяців 15 днів. Отже, рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте на підставі та у спосіб передбачений Законом.
Відповідач 2 відзив на позовну заяву не подав.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
02.05.2024 ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 09.05.2024 №172850019451, прийнятим за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою такої відмови зазначено, що до загального страхового стажу не зараховано:
- період роботи в колгоспі імені ХХ партз'їзду Алгінского району з 01.1978 по 07.1987, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих та прийнятих нормою трудоднів та відсутня довідка про перейменування.
Підтверджений страховий стаж позивача становить 19 років 10 місяців 15 днів.
Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернулася із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV, в редакції чинній на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії).
Частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом
Так, суд зазначає, що згідно статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2, 5, 6 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника та у розділі ІV “Відомості про роботу» вказуються відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис, а в розділі V “Трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних положень трудові книжки зберігаються в управлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
З аналізу рішення про відмову у призначенні пенсії № 172850019451 від 09.05.2024, встановлено, що відповідач 2 не зарахував до страхового стажу позивача періоди її роботи, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , в колгоспі імені ХХ партз'їзду Алгинского району з 01.09.1976 по 01.12.1987, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих та прийнятих нормою трудоднів та відсутня довідка про перейменування.
Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 щодо даного періоду роботи відповідачем суду не надано.
На аркушах 18-19 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 у розділу “Трудова участь в громадському господарстві» вбачається, що:
- в 1976 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 278 трудоднів;
- в 1977 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 298 трудоднів;
- в 1978 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 299 трудоднів;
- в 1979 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 301 трудоднів;
- в 1980 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 287 трудоднів;
- в 1981 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 296 трудоднів;
- в 1982 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 287 трудоднів;
- в 1983 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 279 трудоднів;
- в 1984 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 288 трудоднів;
- в 1985 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 287 трудоднів;
- в 1986 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 265 трудоднів;
- в 1987 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 280 трудоднів, фактично відпрацьовано 110 трудоднів.
Із наведених записів суд встановив, що вони містять необхідні відомості про трудову участь, зокрема встановлений в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання позивачем.
Разом з тим, наявні періоди невиконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, які в силу Закону №1788-ХІІ враховуються за фактичною тривалістю. Також не зазначено причину невиконання щорічного мінімуму трудової участі за певні періоди. Однак, доказів невиконання без поважних причин позивачем встановленого мінімуму трудової участі, відповідачами не представлено суду.
Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права, в тому числі й не зарахування періоду роботи до страхового стажу.
Аналогічна за змістом позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа №548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), у справі №754/14898/15-а, яку суд відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує при ухваленні рішення у даній справі.
Заслуговує на увагу також той факт, що період роботи позивача в колгоспі імені ХХ партз'їзду Алгинского району підтверджується довідками від 28.04.2023 № 1-7а/05 та № 1-7а№05 в період з 1977 року по 1987 рік.
З огляду на наведене, суд вважає що такі довідки відповідають вимогам законодавства, оскільки видані на підставі книг обліку розрахунків по оплаті праці, містять чітко визначений період роботи, за який здійснювалася виплата заробітної плати позивачу, суми заробітної плати, а також містить інформацію щодо місцезнаходження і адресу установи, якою видано таку довідку.
Разом з тим, органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу та про кількість вироблених мінімумів трудової участі у колгоспі, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії і реалізація такого обов'язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.
Також, аналізуючи підстави відмови врахування довідок про заробітну плату та обґрунтування, викладені у відзиві, суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність довідки про перейменування, є таким, що позивач не може їх самостійно надати вплинути на їх зміст чи в інший спосіб довести період роботи у колгоспі, крім надання наявної трудової книжки та відповідних довідок.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомоги позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
З аналізу норм пенсійного законодавства вбачається, що у зв'язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком управління зобов'язане перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв Пенсійний орган обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, вважаються безпідставними висновки відповідача 2 про неможливість зарахування періоду роботи позивача з 01.09.1976 по 01.07.1987, згідно із трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 в колгоспі імені ХХ партз'їзду Алгинского району, через відсутність інформації про кількість відпрацьованих та прийнятих нормою трудоднів та відсутня довідка про перейменування, так як трудова книжка позивача містить відомості річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання позивачем у відповідних роках.
Однак, позовна вимога про зобов'язання призначити пенсію за віком з 03.07.2023, як обраний позивачем спосіб захисту свого права, у даних правовідносинах фактично не є належним способом захисту порушеного права та є передчасною.
Суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в м. Києві. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював обчислення стажу позивача та не приймав жодних рішень .
Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювало обчислення стажу позивача, то з метою ефективного захисту прав позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов'язати його зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.09.1976 по 01.07.1987, з урахуванням раніше зарахованого стажу та повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком, з урахуванням висновків наведених у рішенні суду.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач 1 як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи частково не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач ухвалою суду від 08.07.2024 звільнена від сплати судового збору, то підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві від 09.05.2024 №172850019451 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1976 по 01.07.1987 у колгоспі імені ХХ партз'їзду Алгінського району та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.05.2024 про призначення їй пенсії за віком, з урахуванням висновків наведених у рішенні суду.
В задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 06 вересня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)
Суддя Д.П. Зозуля