Справа № 420/17669/24
09 вересня 2024 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області», в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015 рік (6 діб), 2016 (24 доби), 2021 рік (45 діб), 2022 рік (10 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015 рік (6 діб), 2016 (24 доби), 2021 рік (45 діб), 2022 рік (10 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби.
Ухвалою від 11.06.2024 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 16.08.2024 року адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із наведеними обґрунтованими обставинами та доказами на підтвердження вказаних обставин.
На виконання ухвали про залишення позову без руху від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої зазначено, що згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Позивач зазначає, що письмове повідомлення про суми, нараховані та які підлягають виплаті при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) ГУНП в Одеській області останньому не надавалося.
Тобто, відповідач по справі не виконав свій обов'язок щодо надання письмового повідомлення, чим порушив вимоги, встановлені ст. 116 КЗпП України.
Відповідно, строки, встановленні ч. 2 ст. 233 КЗпП, ще не розпочали свій перебіг.
Крім того, лише з листа ГУНП в Одеській області за № 14/89/аз позивач дізнався, що останнім не було використано 85 днів основної та додаткової відпусток та відповідач відмовляється здійснити виплату грошової компенсації за вказані дні невикористаних відпусток. Лист № 14/89/аз отримано 24 травня 2024 року. Саме з цієї дати позивачу стало відомо про порушення його прав.
Розглядаючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно ч.1, ч.2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З аналізу зазначених норм вбачається, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
В обґрунтування причин пропуску звернення до суду позивач зазначає, що ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Водночас, відповідач не виконав свій обов'язок щодо надання письмового повідомлення, чим порушив вимоги, встановлені ст. 116 КЗпП України.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії, Ятрідіс проти Греції).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення прав позивача, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 14 статті 171 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим продовжити розгляд справи відповідно до ухвали від 11.06.2024 року за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Керуючись 121,171,248 КАС України, суд
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.
Продовжити розгляд справи №420/17669/24.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 КАС України.
Суддя Г.П. Самойлюк