Справа № 420/11696/24
09 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул.Канатна, буд.83, м.Одеса, 65012), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076; адреса: вул.Борисенка Олександра, 7, м.Рівне, 33028) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
16 квітня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення про відмову у пенсії за віком №8893-7747/С-02/8-1500/24 від 20.03.2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області:
- включити до трудового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наявний страховий стаж (20 років 5 місяців 10 днів) відповідно до записів в трудовій книжці;
- призначити ОСОБА_1 02.03.1960 року пенсію за віком;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок державних асигнувань на користь Позивача суму судового збору за подання адміністративного позову згідно з квитанцією у сумі 1211,20грн.
справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін по справі.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 22.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст.262 КАС України; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову; запропоновано ОСОБА_1 відповідно до ст.48 КАС України подати заяву про залучення другого відповідача, або клопотання про заміну неналежного відповідача ГУПФ України в Одеській області на належного - ГУПФ України в Рівненській області, оскільки за наявними у матеріалах позовної заяви доказами саме ГУПФ України в Рівненській області прийняло рішення №155250021567 від 28.03.2023 року про відмову у призначенні їй пенсії, а ГУПФ України в Одеській області тільки надало відповідь на її звернення від 20.03.2024 року з посиланням на це рішення іншого органу ПФУ.
В обґрунтування вимог позову зазначено, що позивач не перебуває на обліку в ПФУ Одеській області, оскільки досі пенсія їй призначена не була. Органами Пенсійного фонду грубо порушуються її права на отримання пенсії, оскільки при поданні заяви щодо призначення пенсії за віком їй було відмовлено. Фактичні дані матеріалів пенсійної справи щодо характеру її праці, виконуваних обов'язків до уваги не беруться. Зокрема, органами пенсійного фонду не визнаються дані про її страховий стаж, вказаний у трудовій книжці. 13.09.2019 року позивач подала заяву до ГУПФ України в Одеській області та їй погодили нарахування пенсійних виплат, вона отримала довідку про наявний страховий стаж, де вказано, що він складає 20 років 5 місяців. Також 30.08.2019 року при здійсненні розрахунку страхового стажу щодо пенсії за віком, її страховий стаж складав 20 років 5 місяців 10 днів. Наразі при зверненні із заявою до ГУПФ України в Одеській області її вищезазначений стаж не зараховується та заяву щодо призначення пенсії не приймають до розгляду. Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсію чи вона продовжується. Згідно із ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
03.05.2024 року позивач подала суду заяву, зміст якої відтворює зміст ухвали суду від 22.04.2024 року.
06.05.2024 року відповідач подав суду копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1
08.05.2024 року ГУПФ України в Одеській області подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, та, зокрема, зазначає, що позивач звернулася до органів ПФУ 22.03.2023 року, після перевірки наданих позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.03.2023 № 155250021567. Підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність необхідного страхового стажу. У Позивача відсутній страховий стаж. Враховуючи те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи у ГУПФ України в Рівненській області були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії. Позивачем при поданні до заяви про призначення пенсії згідно Закону № 1058-IV було додано трудову книжку НОМЕР_2 від 30.07.1978. У вищезазначеній трудовій книжці не зазначена дата народження позивача, що унеможливлює встановлення факту належності цього документу. Позивач звернулася до органів ПФУ 22.03.2023, отримала рішення про відмову у призначенні пенсії 28.03.2023 року, а звернулась до адміністративного суду 16.04.2024, що значно перевищує 6-місячний строк звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 10.05.2024 року залучено до участі у справі другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області; роз'яснено, що після залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку; постановлено надіслати ГУПФ України в Рівненській області копію позовної заяви ОСОБА_1 з додатками; встановлено ГУПФ України в Рівненській області строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
12.06.2024 року ГУПФ України в Рівненській області подало суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову та зазначило, що 22.03.2023 року Позивач звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком за ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На момент написання заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 досягнула 63 років. За доданими документами до страхового стажу не враховано надану позивачем трудову книжку НОМЕР_2 , дата заповнення 30.07.1978, оскільки неможливо встановити факт приналежності даного документа для позивача, так як відсутня дата народження в долученій трудовій книжці на першій сторінці (титульний аркуш). В рішенні про відмову позивачу було рекомендовано надати уточнюючі довідки за періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала позивач, які будуть видані на підставі первинних документів. Страховий стаж зараховано згідно даних, які містяться в Реєстрі Застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування (ОК5) - 22.03.2023. Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж станом на 22.03.2023 ОСОБА_1 становить 00 років 00 місяців 00 днів. На підставі вищевикладеного, Головним управлінням правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
Розглянувши наявні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11) та на дату звернення за призначенням пенсії їй виповнилося 63 роки.
22.03.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.24); до заяви були надані: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт, заява про спосіб виплати пенсії, трудова книжка (в копіях), заява зареєстрована за номером 3312.
Заява була розглянута ГУПФ України в Рівненській області за принципом екстериторіальності та рішенням №155250021567 від 28.03.2023 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
У рішенні №155250021567 від 28.03.2023 року зазначено (а.с.8):
Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1
Дата народження 02.03.1960
Дата звернення до органів Пенсійного фонду України 22.03.2023.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Вік заявника 63 роки 0 місяців 20 днів.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить від 20 років.
Страховий стаж особи становить 0 років 0 місяців 0 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 30.07.1978 року, оскільки неможливо встановити факт приналежності цього документу даній особі, так як відсутня дата народження в долученій трудовій книжці на першій сторінці (титульний аркуш) .
Для зарахування відомостей трудової книжки необхідно долучити уточнюючі довідки за періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала особа, на підставі первинних документів.
Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 20 років.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Позивач подала ГУПФ України в Одеській області заяву, у якій, зокрема, зазначила, що вона зверталась неодноразово до органів пенсійного фонду з приводу призначення пенсії за віком; відповідно ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне соціальне страхування» пенсійний вік становить 60 років, її вік становить 64 роки та просила повторно розглянути її документи та призначити їй пенсію за віком (а.с.14-15).
На цю заяву отримано лист-відповідь ГУПФ України в Одеській області №8893-7747/С-02/8-1500/24 від 20.03.2024 року, у якій зокрема, зазначено, що відповідно до пункту 2 статті 26 Закону у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років. Відповідно до пункту з статті 26 Закону у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статі, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 15 до 22 років. Згідно наданих до заяви від 22.03.2023 року документів про стаж, рішенням від 28.03.2023 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки неможливо встановити факт приналежності їй трудової книжки від 30.07.1978 НОМЕР_2 , у зв'язку з відсутністю дати народження на титульній сторінці трудової книжки. Отже, підтвердити належність ОСОБА_1 трудової книжки від 30.07.1978 НОМЕР_2 можливо у судовому порядку.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Щодо правомірності незарахування позивачу періодів роботи, суд враховує наступне.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (дата заповнення трудової книжки 30.07.1978 року) судом встановлено, що позивач працювала в різних установах з 1978 по 1999 рік (з перервами у роботі).
Також судом встановлено, що на титульній сторінці трудової книжки не заповнена графа «дата народження», що й послугувало підставою для відмови у призначенні пенсії за віком.
З цього приводу суд зазначає, що на час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірного періоду роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім трудовий стаж позивача за спірний період.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
На дату вирішення питання призначення пенсії позивачу ГУПФ України в Рівненській області діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.
Згідно п. 2.11., п. 2.12., п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників: зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові, дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтв про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) із посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, однією рискою закреслюється, наприклад колишнє прізвище, ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Отже, за встановлених обставин та наявного правового регулювання, суд робить висновок, що незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи, зазначених у її трудовій книжці, є протиправним.
Суд також враховує, що ГУПФ України в Рівненській області не було надано жодних пояснень та доказів на спростовування відомостей, які відображені у трудовій книжці позивача, де міститься інформація про періоди її роботи, а також вжиття заходів для з'ясування їх достовірності.
За вищезазначених обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №155250021567 від 28.03.2023 року є протиправним.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
З метою ефективного захисту прав ОСОБА_1 суд вважає за необхідне скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №155250021567 від 28.03.2023 року як протиправне.
Суд відхиляє доводи ГУПФ України в Одеській області щодо пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з позовом, оскільки в матеріалах справи (у тому числі у копії пенсійної справи позивача) відсутні відомості щодо дати отримання позивачем копії рішення пенсійного органу від 28.03.2023 року.
Разом з цим, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії"» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румуни» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах пенсійної справи позивача міститься Довідка про наявний страховий стаж 13.09.2019 року, згідно якої страховий стаж ОСОБА_1 складає 20 років 5 місяців, дата з якої вона має право на пенсійну виплату - з 03.03.2023 року. Довідка видана Малиновським відділом обслуговування громадян ГУПФ України в Одеській області, завірена печаткою цього органу та підписом відповідальної особи. Також наявний відповідний розрахунок стажу позивача (а.с.49-50).
Ці документи взагалі не були предметом розгляду ГУПФ України в Рівненській області , не були досліджені та вивчені, як і записи в трудовій книжці, внаслідок чого безпідставно та невмотивовано позбавлено позивача можливості отримати пенсію за віком.
Чому у Довідці та розрахунку страхового стажу зазначено « 20 років 5 місяців», а при вирішенні питання призначення пенсії за віком ці дані були взагалі «обнулені» відповідачі не пояснюють.
Суд враховує, що наразі зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 , а матеріали пенсійної справи знаходяться в ГУПФ України в Одеській області (а.с.23-52).
Відмова у призначенні пенсії ОСОБА_1 виключно з тих підстав, що у трудовій книжці відсутній запис про дату її народження, є незаконною.
Тому суд вважає, що належним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.03.2023 року за №3312 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду у рішенні.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами законність рішення від 28.03.2023 року не доведена, а їх доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково, із відмовою у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ГУПФ України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у зв'язку із їх передчасністю, оскільки цей відповідач не вирішував безпосередньо питання призначення пенсії позивачу, але володіє всіма необхідними документами для позитивного вирішення цього питання.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги до ГУПФ України в Одеській області щодо визнання дій протиправними та «скасування рішення про відмову у пенсії за віком №8893-7747/С-02/8-1500/24 від 20.03.2024 року», оскільки відповідне рішення ГУПФ України в Одеській області не приймалось, у листі №8893-7747/С-02/8-1500/24 від 20.03.2024 року (яке позивач вважає рішенням про відмову у призначенні пенсії) лише міститься посилання на норми пенсійного законодавства та висвітлені підстави прийняття ГУПФ України в Рівненській області рішення про відмову у призначенні пенсії №155250021567 від 28.03.2023 року.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20грн., ці витрати суд покладає на ГУПФ України в Рівненській області згідно ч.1 ст.139 КАС України, оскільки спір в суді виник внаслідок неправильних дій саме цього відповідача.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул.Канатна, буд.83, м.Одеса, 65012), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076; адреса: вул.Борисенка Олександра, 7, м.Рівне, 33028) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №155250021567 від 28.03.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 22.03.2023 року за №3312 ро призначення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076; адреса: вул.Борисенка Олександра, 7, м.Рівне, 33028) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян