Справа № 420/23516/24
09 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) довідки про безпосередню участьу бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони,відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022 по 25.11.2023 рокувключно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 щодо надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) довідку про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі істримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022 по 25.11.2023 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 08.02.2024 року позивач отримав довідку про безпосередню участь особи узаходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населеннята інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федераціїпроти України, видану військовою частиною НОМЕР_1 , з зазначенням що і період з02.09.2022 по 29.12.2022 р., з 26.11.2023 р по 07.02.2024 р. брав участь у заходах,необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення таінтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федераціїпроти України, перебуваючи в населених пунктах АДРЕСА_3 . Проте позивач зазначає, що до вказаної довідки не включений період проходження служби з 30.12.2022 р.по 25.11.2023 р в населеному пункті Чорнобаївка Херсонської області, де позивачбрав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захистубезпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РосійськоїФедерації проти України. Не включення зазначених періодів до довідки слугувало підставою звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 30 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволені позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що в період з 30.12.2022 по 25.11.2023 Позивач в бойовий наказ (бойове розпорядження) не включався, в журналі бойових дій Позивач не значиться, рапорт (донесення) командира його підрозділу про участь в бойових діях, у виконанні Позивачем бойових (спеціальних) завдань, не подавався, а отже безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в період з 30.12.2022 по 25.11.2023 на території с. Чорнобаївки Херсонської області Позивач не приймав.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_3 на посадіводія автомобільної роти, старший сержант, учасник бойових дій.
08.02.2024 року позивач отримав довідку №116 про безпосередню участь особи узаходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населеннята інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федераціїпроти України, видану військовою частиною НОМЕР_1 , з зазначенням що і період з02.09.2022 по 29.12.2022 р., з 26.11.2023 р по 07.02.2024 р. брав участь у заходах,необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення таінтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федераціїпроти України, перебуваючи в населених пунктах Курахове, АДРЕСА_3 .
06.06.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо видачі довідки пробезпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборониУкраїни, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовоюагресією Російської Федерації проти України з зазначенням періоду з 30.12.2022 р.по 25.11.2023 р в населеному пункті Чорнобаївка Херсонської області.
Відповідачемвидано позивачу довідку про безпосередню участь особи узаходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населеннята інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України№ 641 від 12.06.2024 року, в якій зазначено періоди з 02.09.2022 р. по 30.09.2022 р.. з 01.10.2022 р. по 31.10.2022 р з01.11.2022 р., по 30.11.2022 р., з 01.12.2022 р. по 29.12.2022 р. з 26.11.2023 р. по30.11.2023 р., з 01.12.2023 р. по 31.12.2023 р., з 01.01.2024 р. по 31.01.2024 р., з 01.02.2024 р. по 21.02,2024 р. Підставами зазначено бойове розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.08,2022 №760/872т: бойове розпорядження Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » сил територіальної оборони ЗС України № 1528/5/5381дск бід 27.08.2022; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 від 15.12.2022 р, №3117/кп/дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від 04.03.2023 року №285дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2023 року №1146дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 №2312дск від 25.11.2023 р.; Журнал бойових дій №37дск від 24.02.2022 року, №78дск від 06.11.2022 року, №338дск від24.10.2023 ., №49т від 12.12.2024 р., №53т від 08.01.2024 р. №75т від 13.02.2024 р.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невключеніперіоду проходження служби з 30.12.2022 року по 25.11.2023 року у населеному пункті Чорнобаївка Херсонської області позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За визначенням ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з положенням ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У подальшому (і станом на час спірних правовідносин) відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168).
Відповідно до п.1 Постанови №168 (в редакції на час виникнення спірних відносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно п. 2-1, 3 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168, Міністром оборони України в телеграмі від 25.03.2022 №248/1298 надані розпорядження командирам військових частин (далі Рішення №248/1298) (застосувалась до 01.06.2022).
Абзацами 3, 4 пункту 3 Рішення № 248/1298 передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Відповідно до пункту 5 Рішення №248/1298 виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
Відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/а/29 (далі Окреме доручення) (застосовується з 01.06.2022), під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей та ін.
Абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Згідно з пунктом 4 Окремого доручення у підставах про видання таких довідок (додаток №1 або додаток №2) обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Відповідно до пункту 5 Окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн. за місяць обов'язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку №3 до цього доручення).
Таким чином, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, Рішення №248/1298 та Окремого доручення, питання виплати додаткової грошової винагороди залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях. Зазначене визначення повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням).
Отже, підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком №1 Рішення №248/1298.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, що у відповідача в наявності є документи, передбачені Рішенням №248/1298 та Окремим дорученням, а саме бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командира підрозділу, довідки командира військової частини із зазначенням документів, що визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 Окремого доручення, які підтверджують участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у період з 30.12.2022 по 25.11.2023 року.
Натомість, саме за наявності вказаних документів командир військової частини має право видавати довідки про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії згідно Додатку № 1 до телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 та Окремого доручення.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що в період з 30.12.2022 по 25.11.2023 Позивач в бойовий наказ (бойове розпорядження) не включався, в журналі бойових дій Позивач не значиться, рапорт (донесення) командира його підрозділу про участь в бойових діях, у виконанні Позивачем бойових (спеціальних) завдань, не подавався, а отже безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в період з 30.12.2022 по 25.11.2023 на території с. Чорнобаївки Херсонської області Позивач не приймав.
При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку звертався до відповідачів задля отримання довідки про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022 по 25.11.2023 включно згідно додатку № 1 до телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298, матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що умовою для звернення особи до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб таких органів є наявність у позивача суб'єктивного переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
В свою чергу, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею такого права, що унеможливлює одержання особою того, на що вона може розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Тобто, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків такої особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
При цьому, виходячи з наведених вище положень законодавства, особа-позивач на власний розсуд визначає, чи порушені її права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Разом з цим, задоволення відповідних позовних вимог особи можливе лише в разі наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, при цьому така зміна відбувається з порушенням критеріїв правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, встановлених КАС України.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно ч.1, ч.2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправної бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладені та встановлені обставини, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.