09 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4258/24
Кіровоградський окружний адміністративний суду у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Головне управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ ВП 43995486)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 , через адвоката Гуру К.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Позов мотивовано тим, що ГУ ДПС у Кіровоградській області сформувало вимогу №Ф-151107-52У від 25.11.2019 року, якою нарахувало позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18091,26 грн. Позивач не погоджується з цією вимогою та посилається на те, що вона всупереч вимогам пункту 59.3 статті 59 ПК України не містить відомостей про підстави виникнення податкового боргу. Позивач стверджує, що він підприємницькою діяльністю не займався, натомість працевлаштований як найманий працівник і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець при нарахуванні заробітної плати. Тож нарахування йому недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю вважає незаконним. З цих підстав просить суд визнати протиправною та скасувати спірну вимогу.
Ухвалою судді від 02.07.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач, який був зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 2001 року перебував на загальній системі оподаткування, був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок щоквартально у 2018, 2019 роках, ГУ ДПС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нарахувало йому недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи податкових органів сформувало вимогу №Ф-151107-52 від 25.11.2019 року про сплату боргу (недоїмки). Доводячи її правомірність, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 з 18.02.1999 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 17.01.2014 року взятий на облік як страхувальник та платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Державна реєстрація припинення його підприємницької діяльності за його рішенням відбулася 23.12.2019 року.
ГУ ДПС у Кіровоградській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сформувало вимогу №Ф-151107-52 від 25.11.2019 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомило ОСОБА_2 , що станом на 31.10.2019 року за даними інформаційної системи податкових органів його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 18091,26 грн. недоїмки.
Вказана вимога була направлена позивачу поштою за адресою: АДРЕСА_2 рекомендованим листом, який згідно з рекомендованим повідомленням вручений адресату 20.12.2019 року.
Між тим, за цією адресою позивач не проживає, а його зареєстрованим місцем проживання з 2018 року є інша адреса; АДРЕСА_3 .
У травні 2024 року ГУ ДПС у Кіровоградській області надіслало вимогу №Ф-151107-52У від 25.11.2019 року до Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) як таку, що узгоджена 15.05.2024 року, а державним виконавцем 13.06.2024 року відкрито виконавче провадження №75273329 з її примусового виконання.
Не погоджуючись з цієї вимогою, позивач 27.06.2024 року звернувся до суду з даним позовом.
Позивач стверджує, що винесення спірної вимоги та про нарахування йому недоїмки зі сплати єдиного внеску він дізнався лише у червні 2024 року після того, як у виконавчому провадженні були арештовані його рахунки, а копію оскаржуваної вимоги отримав з матеріалів виконавчого провадження. Наполягає, що не отримував у грудні 2019 року рекомендований лист від ГУ ДПС у Кіровоградській області, яким направлялася ця вимога за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки за вказаною адресою він не проживав. Стверджує, що підпис у зворотному повідомленні про вручення рекомендованого листа йому не належать, хто саме розписався про отримання цього листа йому не відомо.
Відповідач не спростував такі доводи позивача та не довів факт надіслання позивачу у 2019 році вимоги №Ф-151107-52 від 25.11.2019 року про сплату боргу (недоїмки) на правильну адресу його проживання/реєстрації та не надав доказів того, що позивачу було відомо про існуванні спірної вимоги раніше, ніж до червня 2024 року.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року (надалі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.
Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
3ідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.
Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI:
- мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році становив 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн.
Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців) у 2018 році складав 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов'язані були сплачувати єдиний внесок у 2018 та 2019 роках щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Статтею 25 Закону №2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення.
Згідно з частиною 1 цієї статті рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до частини 5 статті 25 Закону №2464-VI вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Частиною 16 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Суд установив, що спірна вимога сформована відповідачем, який вважає, що позивач у 2018 - 2019 роках належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, як фізична особа-підприємець, що перебував на загальній системі оподаткування. За позицією контролюючого органу, всупереч обов'язків платника єдиного внеску позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.
Як свідчить інтегрована картка платника єдиного внеску (фізичної особи-підприємця), заведена в ГУ ДПС у Кіровоградській області щодо позивача, 19.04.2018 року у ній відображено нарахування недоїмки за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), 19.07.2018 року - за ІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), 19.10.2018 року - за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 року - за ІV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), 19.04.2019 року - за І квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), 19.07.2019 року - за ІІ квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), 19.10.2019 року - за ІІІ квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.). Таким чином станом на 31.10.2019 року недоїмка сягнула 18091,26 грн.
Позивач заперечує свій обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що підприємницькою діяльністю він не займався, доходу від неї не отримував, натомість він був найманим працівником, а єдиний соціальний внесок за нього як за застраховану особу сплачував роботодавець.
Суд установив, що позивач 18.02.1999 року був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року №740.
Норми цього Положення передбачали внесення фізичних осіб-підприємців до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
Між тим, з 01.07.2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003 року, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб підприємців та запровадив ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивач у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" №2390-VI від 01.07.2010 року, не ініціював включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та заміну свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.
У зв'язку з цим, за наслідками звірення даних відомчих реєстрів та на підставі відомостей інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором 16.01.2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включені відомості про позивача як про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19 сформулювала правову позицію, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач з листопада 2002 року прийнятий на роботу в ПрАТ "Ліки Кіровоградщини", де працює водієм.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як вбачається з наданих суду індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, щомісяця у 2018 - 2019 роках роботодавцем - страхувальником - ПрАТ "Ліки Кіровоградщини" за позивача як за застраховану особу нараховувався та сплачувався єдиний внесок.
Відтак, суд вважає, що оскільки позивач у 2018-2019 роках був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього у період його працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, він не мав обов'язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.
Відповідач, обчислюючи та нараховуючи в ІКП позивачу за ці періоди недоїмку зі сплати єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, діяв протиправно, оскільки у вказані періоди позивач не належав до кола платників єдиного внеску, передбачених статтею 4 Закону №2464-VI, натомість був застрахованою особою, а платником єдиного внеску за нього був його роботодавець.
Воднораз, в абзаці 2 частини 1 статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення, вказано, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З огляду на відсутність у позивача обов'язку по сплаті єдиного внеску, нарахування йому недоїмки шляхом винесення спірної вимоги є незаконним.
Відповідач правомірність спірної вимоги не довів, тому позов про визнання її протиправною та скасування слід задовольнити.
Посилання позивача на норми ПК України щодо порядку формування та направлення податкової вимоги суд визнає помилковими, оскільки він не поширюється на відносини щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Представник позивача просив стягнути на корись позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн., на підтвердження розміру яких надав суду відповідні докази.
Виходячи із критерію розумної необхідності судових витрат та їх співмірності із задоволеними вимогами, враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, суд вважає за доцільне компенсувати позивачу за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.
Крім того, позивач поніс витрати на сплату судового збору у сумі 1211, 20 грн., які також слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-151107-52 від 25.11.2019 року про сплату боргу (недоїмки), надіслану ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211, 20 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 2500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. ЧЕРНИШ