06 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4073/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, -
Військова частина НОМЕР_1 звернулась з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди за переплату грошового забезпечення 16 213,43 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини (відсутністю у лікувальному закладі) здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого утворилася переплата, за стягненням у судовому порядку якої і звернувся позивач.
Ухвалою судді від 08.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі та встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву - упродовж 15 днів від дня отримання цієї ухвали (а.с.89-90).
Ухвала про відкриття провадження у справі вручена відповідачу 12.07.2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення вручення поштового відправлення. (а.с.93)
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Дослідивши подані позивачем матеріали та документи, письмові докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 червня 2023 року №162, солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08 червня 2023 року № 58-РС, на посаду номера обслуги 4 гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та вважався такими, що прибув в район виконання бойового завдання за призначенням (а.с.45).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 жовтня 2023 року №281, солдата ОСОБА_1 , призначено на посаду номера обслуги 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 (а.с.46).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 січня 2024 року №4, солдата ОСОБА_1 , призначено на посаду номера обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 (а.с.47).
Наказом командира військової НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 20 лютого 2023 року №55, солдат ОСОБА_1 вибув із району виконання бойового завдання за призначенням на лікування у зв'язку із пораненням. (а.с.48)
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 лютого 2024 року №61, солдата ОСОБА_1 , призначеного на посаду номера обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у відповідності до підпункту 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (як такий, що перебуває на тривалому лікуванні у зв'язку із отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи - до їх повернення) (а.с.49).
Рапортом командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 від 25 березня 2024 року за Вх.№5/63/3090 було здійснено доповідь, що під час перевірки особового складу роти вогневої підтримки, який знаходиться на лікуванні було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 номера обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , який був скерований до міста Покровськ у зв'язку із пораненням (а.с.39).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 березня 2024 року №93, солдат ОСОБА_1 , номер обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що з 22 лютого 2024 року перебуває у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із відсутністю у лікувальному закладі, та знятий з усіх видів забезпечення з 22 лютого 2024 року (а.с.50).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 березня 2024 року №94, солдата ОСОБА_1 , призначеного на посаду номера обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у відповідності до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (військовослужбовці які відсутні більше десяти днів, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби)) (а.с.51).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25 березня 2024 року №211, призначено службове розслідування, щодо уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_1 та відсутності без поважних причин на військовій службі, а також встановлення ступеня вини військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення (а.с.18).
В ході службового розслідування, було виявлено факт переплати грошового забезпечення, яке було виплачене солдату ОСОБА_1 , сума переплати 16 213,43 (шістнадцять тисяч двісті тринадцять грн. 43 коп.), що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 10 квітня 2024 року №5/60/1007 (а.с.24-38, 43).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 11 квітня 2024 року №279, було встановлено наступне, а саме:
- Заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення на виконання вимог ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за фактом виявлення ознак військового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України підготувати повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та направити разом з копіями матеріалів службового розслідування до органу досудового розслідування з урахуванням підслідності, визначеної ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України, з метою надання йому належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
- Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової робити здійснити усі належні заходи для здійснення захисту прав та інтересів військової частини НОМЕР_1 , шляхом здійснення претензійно-позовної робити для притягнення солдата ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за переплату грошового забезпечення на суму 16 213,43 (шістнадцять тисяч двісті тринадцять грн. 43 коп.) (а.с.15-17).
Також, військовою частиною НОМЕР_1 було подано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 11 квітня 2024 року за Вих.№5/51/1007, відносно солдата ОСОБА_1 , копія повідомлення та матеріали службового розслідування додаються (а.с.19-20).
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи та норм матеріального права, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини між сторонами регулюються Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу», та Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV (надалі Статут).
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як встановлено судом, відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини 4 статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування га правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі Порядок №260).
Згідно з пунктом 15 розділу І “Загальні положення» Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
З огляду на викладе, суд дійшов висновку, що з дня самовільного залишення військової частини відповідачем, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Водночас, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає, Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (надалі Закон №160-IX).
За приписами пункту 4 статті 1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №160-ІХ, пряма дійсна шкода збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №160-ІХ, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Частиною другою статті 3 Закону №160-ІХ передбачено, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону №160-ІХ).
Згідно з приписами частини 1 статті 6 Закону №160-ІХ, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема виявлення здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. (ч.1 ст.10 Закону №160-ІХ)
Відшкодування шкоди, завданої військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов'язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. (частина 3 статті 10 Закону №160-ІХ).
Згідно з частинами першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач покинув місце лікування, тобто самовільно залишив військову частину. При цьому, факт його недобросовісності як набувача підтверджується витягом з наказу про результати службового розслідування, довідкою про нараховане та виплачене забезпечення від 10.04.2024 №5/60/1007, медичними документами та повідомленням про вчинення відповідачем злочину передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
З огляду на викладене, відповідач, як недобросовісний набувач фінансового забезпечення, на лікуванні з 22.02.2024 не перебував, доказів протилежного не надав та вчасно з вказаної дати без поважних причин на службу в умовах воєнного стану не з'явився, внаслідок чого продовжував отримувати фінансове забезпечення, а тому з 22.02.2024 є недобросовісним набувачем таких виплат.
Як слідує із довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2024 №5/60/1007, переплата грошового забезпечення за лютий складає 16213,43 грн.
Вказана сума також підтверджується дослідженим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 №279 “Про результати службового розслідування», яке проведено у відповідності до вимог Дисциплінарного статуту ЗС України та немає жодного сумніву щодо встановлених у його ході фактичних обставин (а.с.15-17).
Доказів оскарження вказаного наказу суду не надано, як і не надано до5казів добровільного відшкодування шкоди.
Суд зазначає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, у відповідності до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988 у справі “Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов'язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб'єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб'єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, у рішенні від 10.02.1995 у справі “Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Таким чином, порушення п. 2 ст. 6 мало місце. Отже, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є ширшою. Він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином “доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.
За таких обставин, вина відповідача в завданні матеріальної шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою, є доведеними, оскільки підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами та, як наслідок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 суму майнової шкоди за переплату грошового забезпечення в розмірі 16213,43 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення майнової шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 відшкодування майнової шкоди за переплату грошового забезпечення в розмірі 16 213,43 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено протягом тридцяти днів до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА