04 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/1795/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Боровського Валерія Антоновича, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з позивачем ОСОБА_1 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2023 року по 07 березня 2024 року в розмірі 977020,31 грн. (дев'ятсот сімдесят сім тисяч двадцять гривень 31 дві коп.).
Суддя ухвалою від 01.04.2024 року залишила без руху позовну заяву та встановила десятиденний строк для усунення її недоліків. Недоліки позовної заяви усунуто.
Позов мотивовано тим, що позивач проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 , з якої був звільнений на підставі підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 21.02.2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Проте у день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку. Відповідач повністю розрахувався з позивачем лише 07.03.2024 року перахувавши грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рів у розмірі 146223,76 грн. на виконання рішення суду в адміністративній справі №340/2812/23. Позивач стверджує, що в день розрахунку відповідач всупереч вимогам статті 117 КЗпП України не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тому просить суд задовольнити позов.
Ухвалою судді від 16.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Представником відповідача суду надано відзив на адміністративний позов (а.с.48-57), в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. Заперечуючи проти позову представник відповідача зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.02.2023 №53 позивача було виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення, а також проведено розрахунок за усі належні виплати. Представник відповідача зазначає про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.
У період з 18.06.2024 по 05.07.2024, з 11.07.2024 по 12.07.2024, з 22.07.2024 по 26.07.2024, з 26.08.2024 по 30.08.2024 суддя Казанчук Г.П. тимчасово не здійснювала правосуддя у зв'язку з перебуванням у відпустці.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені сторонами у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (надалі позивач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 25.02.2022 по 21.02.2023 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 (надалі відповідач).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №53 від 21.02.2023 позивача 21.02.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.14).
У травні 2023 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , оскаржуючи бездіяльність відповідача щодо не виплати при звільненні з військової служби грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі №340/2812/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини № НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Також визнано протиправною бездіяльність військової частини № НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі місячного грошового забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023 року у справі №340/1795/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року скасувано в частині задоволених вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини № НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. В цій частині позовні вимоги позов залишено без розгляду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання рішення суду у справі №340/2812/23 на картковий рахунок позивача 07.03.2024 відповідачем виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 21165,03 грн., яка не була виплачена при звільнені (а.с.20).
Позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що відповідач всупереч вимогам статті 117 КЗпП України у день проведення повного розрахунку 07.03.2024 не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2023 по 07.03.2024.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі №825/1732/17, від 29.12.2020 у справі №520/11337/18.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при виключені позивача зі списків особового складу військової частини не проведено з останнім повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України.
Так, визнаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку, суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача - 21.02.2023.
Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі №340/2812/23 проведено лише 07.03.2024 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 22.02.2023 по 07.03.2024.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19.07.2022 і після цього.
Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22.
Відтак, до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19.07.2022) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
При цьому, як зазначено Верховним Судом до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. А відтак, суд застосовує редакцію статті 117 КЗпП станом на день розгляду справи в суді.
Згідно з довідкою відповідача від 20.02.2023 №543, суд убачає, що за останні два місяці перед звільненням з військової служби, а саме у грудні 2022 та січні 2023 позивачу нараховано грошове забезпечення у сумі 86522,21 грн. та 44922,15 грн. відповідно (а.с.15). Отже, розмір середньомісячного заробітку позивача складає 65722,18 грн. ((86522,21 грн. + 44922,15 грн.) / 2).
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 394333,08 грн. (65722,18 грн. (середньмісячне грошове забезпечення) х 6 міс.).
Зазначена вище сума середнього заробітку визначена судом без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу.
Оскільки позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 977020,31 грн, а суд дійшов висновку, щодо виплати підлягає сума 394333,08 грн., тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.31).
Таким чином, враховуючи положення статті 139 КАС України та частковому задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статей 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльність протиправною та скасування постанови задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22.02.2023 по 07.03.2024.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 394333,08 грн.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 гривень за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК