09 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 295/28/24
провадження № 51-4122 cк 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 червня 2024 року,
встановив:
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України(далі - КК) до покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 5 ст.72 КК зараховано ОСОБА_5 у строк покарання попереднє ув'язнення з 21 листопада 2023 року із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 06 червня 2024 року вказаний вирок залишено без змін.
Відповідно до обставин, встановлених у вироку суду, ОСОБА_5 21 листопада 2023 року, близько 13:00, перебуваючина відкритій місцевості поблизу будинку АДРЕСА_1 ,під час словесного конфлікту з приводу боргу, дістав ніж та керуючись раптово виниклим умислом наніс знайомому ОСОБА_6 удар в задню стінку грудної клітки, чим спричинив потерпілому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки із наявною колото-різаною раною в 8-9 міжребер'ї справа по хребтовій лінії, яке за своїм характером відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя в момент заподіяння.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить пом'якшити призначене покарання ОСОБА_5 , застосувавши до нього положення ст. 75 КК.
В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що суди не врахували усіх даних про особу засудженого, які містяться в матеріалах справи, а саме наявності у нього міцних соціальних зав'язків, а також відсутність будь-яких претензій з боку потерпілого та його особисте прохання не позбавляти волі ОСОБА_5 .
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши долучені до скарги копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та незастосування до нього положень ст.75 КК є необґрунтованими.
За вимогами статтей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно положень ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно вимог ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував усі обставини кримінального провадження, в тому числі й тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК відноситься до тяжких злочинів, конкретні обставини його вчинення, дані про особу винного, який в силу 89 КК не судимий, характеризується посередньо, а також наявність обставин, які пом'якшують покарання, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, які обтяжують покарання винного.
Крім того, місцевим судом враховано думку потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання, повідомив про відсутність претензій морального та майнового характеру до обвинуваченого, при цьому зазначив про повне відшкодування матеріальної шкоди з боку матері обвинуваченого.
У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для призначення ОСОБА_5 більш м'якого покарання із застосуванням ст. 69 КК, а саме у виді 3 років позбавлення волі.
З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, але призначив йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 1 ст.121 КК у виді позбавлення волі.
Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення в межах своєї компетенції, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам, наведеним в його касаційній скарзі, та дійшов висновку про те, що таке покарання є справедливим, достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_5 та запобігання вчинення нових злочинів, відповідає загальним засадам, що передбачені статтями 50, 65 КК.
Крім того, як вбачається з ухвали апеляційного суду, питання щодо можливості застосування положень ст. 75 КК до ОСОБА_5 було предметом оцінки апеляційного суду і цей суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
З вказаними висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Призначаючи засудженому покарання за вчинений злочин, суди попередніх інстанції вимог закону України про кримінальну відповідальність не порушили.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, не спростовують висновків судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3