04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 761/28422/22
провадження № 51-1927км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Нова Каховка Херсонської області, зареєстрованого у цьому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (надалі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 185 КК на строк 5 років, за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу - на строк 3 роки.
За правилами ст. 70 указаного Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, 10 жовтня 2022 року у невстановлений час, у невстановленому місці ОСОБА_6 , під час введеного на території України воєнного стану, діючи з умислом, спрямованим на таємне викрадення обладнання відеоспостереження в парку «Веселка», що на АДРЕСА_3 , прибув до згаданого парку і викрав обладнання з відеоспостереження на загальну суму 361 476, 91 грн, спричинивши КО «Київзеленбуд» матеріальної шкоди на вказану суму.
Крім цього ОСОБА_8 на початку березня 2022 року, більш точної дати не встановлено, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_4 , з метою незаконного зберігання без передбаченого законом дозволу, знайшов, тим самим придбав патрони, які належать до боєприпасів нарізної вогнепальної зброї і є бойовими проміжними патронами різного калібру.
Надалі, усвідомлюючи заборону вільного обігу бойових припасів та караність за такі дії, не маючи відповідного дозволу на зберігання вказаних бойових припасів, ОСОБА_6 , діючи умисно з метою подальшого зберігання, переніс вище вказані бойові припаси до місця свого проживання.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду в порядку, передбаченому ст. 404 КПК, змінив та постановив вважати ОСОБА_6 раніше не судимим, визнати обставиною, що пом'якшує покарання - відшкодування заподіяної шкоди.
У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження і кваліфікації дій ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
На переконання прокурора, враховуючи суму завданих матеріальних збитків, обставини та суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, за які ОСОБА_6 засуджено, дані про його особу,звільнення останнього від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є необґрунтованим.
Між тим, на думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), адже в ній не наведено належних мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу, засуджений ОСОБА_6 заперечив проти її задоволення
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через застосування ст. 75 КК, колегія суддів не знайшла переконливих підстав для визнання їх достатніми, зважаючи на таке.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Отже, суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також визначити можливість виправлення засудженого без відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається з ухвали Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, в апеляційному порядку було перевірено доводи прокурора, зазначені в апеляційній скарзі, які за змістом і суттю майже аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, надав їм оцінку з урахуванням вимог ст. 419 КПК та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора зазначив, підстави, на яких визнав доводи останньої необґрунтованими.
Із зазначеної ухвали апеляційного суду видно, що цей суд належно оцінив ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК належать до тяжких злочинів, дані про особу винного, щире каяття останнього.
Мотивуючи висновок щодо обґрунтованості щирого каяття засудженого апеляційний суд зважив на те, що на досудовому розслідуванні обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, та, відповідно до змісту обвинувального акта, слідчий під час досудового розслідування дійшов думки про те, що обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Будь-яких даних про те, що ОСОБА_6 не визнавав вину, перешкоджав проведенню досудового розслідування, суд апеляційної інстанції не встановив.
Між тим, апеляційний суд звернув увагу на те, що під час допиту в суді першої інстанції засуджений свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, підтвердив обставини скоєного, викладені в обвинувальному акті, докази щодо фактичних обставин кримінального провадження не оспорює, у зв'язку з чим суд першої інстанції під час дослідження доказів у справі обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченого.
Що стосується застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, суд апеляційної інстанції вказав на правильність такої позиції, виходячи з даних про особу обвинуваченого, його критичне ставлення до вчиненого, факт повернення викраденого майна, тобто, усунення заподіяної шкоди, а також те, що він має місце проживання, отже навів обставини, які давали суду підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції апеляційний суд зважив на те, що ОСОБА_6 є особою раніше не судимою, хоча і неофіційно, однак працює, що підтверджується наданими ним документами.
Колегія суддів у ході перевірки доводів прокурора про необґрунтованість застосування ст. 75 КК матеріалами кримінального провадження, дійшла переконання про їх непереконливість і погоджується з оцінкою, наданою судом попередньої інстанції.
До того ж, колегія суддів бере до уваги відсутність цивільного позову, а також ту обставину, що згідно з даними обвинувального акта викрадене майно повернуто.
Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК. Вагомих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційної інстанції, прокурор у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора також не вказано.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3