05 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/5697/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Панченко Ю.В., адвокат (довіреність від 30.05.2023),
акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - Дубовик С.В., адвокат (довіреність від 01.07.2024) в режимі відеоконференції,
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 (суддя Красота О.І.),
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 (головуючий суддя: Коваль Л.А., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.)
у справі № 904/5697/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - позивач, ТОВ «Оператор ГТС України»)
до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі - відповідач, АТ «ОГС «Криворіжгаз»)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор)
про стягнення 3 502 667,61 грн боргу, 358 422,82 грн пені, 77 950,25 грн 3% річних, 65 109,98 грн інфляційних втрат, а всього: 4 004 150, 66 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Оператор ГТС України» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до АТ «ОГС «Криворіжгаз» про стягнення 4 004 150, 66 грн, з яких: 3 502 667,61 грн боргу, 358 422,82 грн пені, 77 950,25 грн 3% річних, 65 109,98 грн інфляційних втрат.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором транспортування природного газу від 04.02.2020 № 35А501-1072-20/2002000106 (далі - Договір від 04.02.2020) щодо оплати негативних щодобових небалансів за січень 2020 року.
Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2022 у справі № 904/5697/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2023, закрито провадження у справі в частині стягнення боргу у сумі 3 502 667,61 грн у зв'язку з його повним погашенням відповідачем під час вирішення спору і вказані обставини не оспорюються сторонами (позивач заявив клопотання про закриття провадження у справі в цій частині та просив повернути судовий збір); відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 358 422,82 грн, 3% річних у сумі 77 950,25 грн, інфляційних втрат у сумі 65 109,98 грн.
Постановою Верховного Суду від 15.06.2023 касаційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС України» задоволено частково; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2023 зі справи № 904/5697/20 скасовано; справу у частині розгляду позовних вимог про стягнення пені у сумі 358 422,82 грн, 3% річних у сумі 77 950,25 грн, інфляційних втрат у сумі 65 109,98 грн передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 179 211,41 грн, 3% річних у сумі 77 950,25 грн, інфляційні втрати у сумі 65 109,98 грн; у решті позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що на суми нарахованого позивачем основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, як на дату виникнення такої заборгованості, так і на дату набрання чинності змін, поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14.07.2021 № 1639-ІХ (далі - Закон № 1639-ІХ) в редакції Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2024 № 2479-ІХ (далі - Закон № 2479-ІХ). Зазначені суми пені, 3% річних та інфляційних втрат нараховані на суму основного боргу (3 502 667,61 грн) за Договором, укладеним 04.02.2020. Основний борг виник станом на 20.02.2020 (небаланс за січень 2020 року по акту врегулювання щодобових небалансів від 31.01.2020) та погашений до 19.08.2022.
Відповідач включений до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, що підтверджується постановою НКРЕКП від 10.11.2022 № 1413. При цьому, зазначений Реєстр не містить в собі відомостей щодо структури та обсягів заборгованості боржників.
Оскільки сторонами не укладався договір про реструктуризацію заборгованості та/або договір про організацію взаєморозрахунків, то зазначені суми пені, 3% річних та інфляційних втрат правомірно нараховані позивачем, що не перешкоджатиме відповідачу у його праві врегулювати цю заборгованість відповідно до Закону № 1639-ІХ (в редакції Закону № 2479-ІХ) за умови існування визначених цим Законом передумов.
При цьому суди дійшли висновку про наявність підстав для зменшення пені на 50% до суми 179 211,41 грн, враховуючи факт погашення відповідачем суми основного боргу та наявність обставин, які мають істотне значення у справі, а саме підтвердженого належними доказами скрутного фінансового становища боржника.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ТОВ «Оператор ГТС України» у касаційній скарзі з посиланням на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення у справі в частині відмови у стягненні пені у розмірі 179 211,41 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі АТ «ОГС «Криворіжгаз», з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій у справі в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені у сумі 179 211,41 грн, 3% річних у сумі 77 950,25 грн, інфляційних втрат у сумі 65 109,98 грн; ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
ТОВ «Оператор ГТС України» у доводах касаційної скарги зазначає про те, що при зменшенні розміру неустойки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, приписи статей 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у супереч пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Також позивач посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не дослідили зібраних у справі доказів (в контексті задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені), що за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
АТ «ОГС «Криворіжгаз» в обґрунтування доводів своєї касаційної скарги посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №902/977/20 стосовно застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України щодо зменшення розміру неустойки за рішенням суду;
- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 6 Закону № 1639-ІХ (у редакції змін внесених Законом № 2479-IX) та статей 549, 550, 611 ЦК України, 230 ГК України в частині висновків суду, а саме: чи підлягає застосуванню стаття 6 Закону №1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-ІХ) за умови погашення суми основного боргу до набрання ним чинності, в той час як нараховані за період січень 2020 року штрафні та фінансові санкції є складовою частиною боргу, додатковою до основної вимоги.
Доводи інших учасників справи
Від АТ «ОГС «Криворіжгаз» надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС України», в якому відповідач просить Суд залишити касаційну скаргу позивача без задоволення. При цьому АТ «ОГС «Криворіжгаз» просить Суд судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 179 211,41 грн пені залишити без змін.
Крім того, від АТ «ОГС «Криворіжгаз» надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, за обставин неподібності справи, яка розглядається, зі справами, на які здійснює своє посилання скаржник у касаційній скарзі, оскільки суди попередніх інстанцій, реалізували надане їм право та зменшили розміру пені на 50% за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідження конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів та індивідуального характеру підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлено зменшення судом розміру неустойки.
Від ТОВ «Оператор ГТС України» надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «ОГС «Криворіжгаз», в якому позивач просить Суд залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення. Водночас ТОВ «Оператор ГТС України» просить касаційну інстанцію судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 179 211,41 грн, 3% річних у сумі 77 950,25 грн та інфляційних втрат у сумі 65 109,98 грн залишити без змін.
Регулятор не скористався своїм правом на подання відзиву.
Крім того, 13.08.2024 від АТ «ОГС «Криворіжгаз» надійшло клопотання про участь у судових засіданнях касаційного провадження у справі № 904/5697/20, у т.ч. призначеного на 05.09.2024, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до ухвали Суду від 14.08.2024 зі справи № 904/5697/20 задоволено клопотання АТ «ОГС «Криворіжгаз» про участь у судових засіданнях касаційного провадження у справі № 904/5697/20, у т.ч. призначеного на 05.09.2024, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.09.2024 32.2-01/2056 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 904/5697/20 у зв'язку з відпусткою судді Ємця А.А.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Оператор ГТС України» (оператор) і АТ «ОГС «Криворіжгаз» (замовник) уклали Договір, за яким оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому Договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1).
Взаємовідносини між замовником та оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим Договором здійснюються сторонами через інформаційну платформу оператора відповідно до вимог Кодексу ГТС. Замовник набуває права доступу до інформаційної платформи з моменту підписання цього Договору, а його уповноважені особи - з моменту їх авторизації, що оформлюється наданим замовником повідомленням на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, визначеною Кодексом ГТС. Після набуття права доступу до інформаційної платформи замовник зобов'язується дотримуватися порядку взаємодії з інформаційною платформою, визначеного Кодексом ГТС (пункт 2.8).
Замовник зобов'язаний, зокрема: своєчасно та у повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; надати оператору фінансове забезпечення в порядку, встановленому в Кодексі та цьому Договорі; дотримуватися обмежень, встановлених цим Договором і Кодексом; вчасно збалансовувати своє портфоліо балансування; не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому Договорі; здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати оператору в разі перевищення розміру замовленої потужності та/або плати за зміну умов (обмежень) користування потужністю з обмеженнями, та/або недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним у газотранспортну систему (далі - ГТС), у порядку, визначеному цим Договором і Кодексом ГТС; здійснити своєчасну та повну оплату за перевищення розміру договірної потужності, додаткову плату за зміну умов (обмежень) використання потужності з обмеженнями, плату за добовий небаланс, плату за нейтральність балансування, додаткову плату в разі недотримання параметрів ФХП газу та плату за несанкціонований відбір природного газу з ГТС у порядку, визначеному Кодексом ГТС та цим Договором; здійснити в термін до 5 робочих днів з дня виставлення рахунка оплату вартості добових небалансів, якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів замовника протягом звітного газового місяця (пункт 4.1).
Посилаючись на співставлення остаточних алокацій подач/відборів відповідачем природного газу до/з ГТС за січень 2020 року, позивач виявив наявність у відповідача негативних щодобових небалансів як різниці між вказаними алокаціями подач/відборів природного газу, на підставі чого здійснив розрахунок остаточних обсягів щодобового небалансу замовника за кожну газову добу звітного місяця та визначив його остаточну плату за такі щодобові небаланси за кожну газову добу і сумарно за звітний місяць. Зокрема, за січень 2020 року було виявлено остаточні обсяги негативних щодобових небалансів у розмірі 805,12369 тис. м3 (8 333 030 кВт/год) на загальну суму 4 680 589,52 грн з ПДВ.
Судами встановлено, що на підставі пунктів 2.8, 9.3, 11.4 Договору позивач направив відповідачу за допомогою інформаційної платформи акт врегулювання щодобових небалансів від 31.01.2020 № 01-2020-2002000106/35А501-1072-20 у розмірі 805,12369 тис. м3 за газовий місяць січень 2020 року та рахунок на оплату за щодобові небаланси за січень 2020 року від 31.01.2020 № 01-2020-2002000106/35А501-1072-20 на суму 4 680 589,52 грн (з ПДВ).
Акт врегулювання щодобових небалансів від 31.01.2020 №01-2020-2002000106/35А501-1072-20 разом із рахунком на оплату від 31.01.2020 №01-2020-2002000106/35А501-1072-20 надісланий позивачем відповідачу на інформаційну платформу у визначений пунктом 9.4 договору та Кодексом ГТС строк - 14.02.2020. Відповідно до пункту 9.3 Договору відповідач мав оплатити рахунок за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, тобто не пізніше 21.02.2020.
Листом від 03.03.2020 № вих-20-2477 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплати 4 680 589,52 грн за щодобові небаланси газового місяця січня 2020 року. Листом від 04.03.2020 №501051-Сл-4212-0320 відповідач звернувся до позивача з проханням про реструктуризацію заборгованості за наступним графіком: 31.05.2020 - 234 029,45грн; 30.06.2020 - 936 117,90грн; 31.07.2020 - 1 170 147,38 грн; 31.08.2020 - 1 170 147,38 грн; 30.09.2020 - 1 170 147,38 грн.
Станом на 29.09.2020 за рахунок взаємозаліку зобов'язань сторін, а також часткової сплати відповідачем коштів було погашено заборгованість на суму 1 177 921,91 грн, що не заперечується відповідачем.
Також суди встановили, що станом на час вирішення спору відповідачем сума заборгованості за щодобові небаланси газового місяця січня 2020 року у сумі 3 502 667,61 грн відповідачем сплачена у повному обсязі до 31.12.2022.
На підставі пунктів 13.1, 13.5 Договору позивачем нараховано:- пеню за період з 22.02.2020 по 29.09.2020 у сумі 358 422,82 грн;- 3% річних за період з 22.02.2020 по 29.09.2020 у сумі 77 950,25 грн; інфляційні втрати за період з березня 2020 року по серпень 2020 року у сумі 65 109,98 грн.
Заявлені до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, нараховані на суму основного боргу за Договором від 04.02.2020 у розмірі 3 502 667,61 грн, який погашений відповідачем до 31.12.2022, шляхом часткових сплат на розрахунковий рахунок позивача. А тому на суму основного боргу і на суми акцесорних зобов'язань, поширюються положення Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX).
Суди виснували, що правова конструкція положень статті 6 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX) передбачає надання можливості учасникам ринку природного газу боржникам у правовідносинах, які стосуються дебіторської заборгованості за договорами про надання послуг з транспортування природного газу і яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону та погашена до 31.12.2022 застосувати компенсаторні механізми задля уникнення та/або покриття збитків (звільнення їх від сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат), або шляхом їх списання у разі включення такої заборгованості до Реєстру, або застосування інших положень цієї статті, шляхом можливості їх не нараховувати лише на реструктуризовану сторонами заборгованість у порядку, визначеному цим Законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач включений до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, що підтверджується постановою НКРЕКП від 10.11.2022 № 1413, проте зазначений Реєстр не містить відомостей щодо структури та обсягів заборгованості боржників в ньому. Водночас, матеріали справи не містять доказів укладання сторонами договорів про реструктуризацію спірної заборгованості та/або договорів про організацію взаєморозрахунків, що не перешкоджатиме відповідачу у його праві врегулювати цю заборгованість відповідно до Закону № 1639-ІХ за умови існування визначених цим Законом передумов.
При цьому суди дійшли висновку, що Закон № 1639-ІХ з усіма змінами і доповненнями не є безумовною підставою для відмови у стягненні пені, 3% річних, інфляційних втрат, а може бути застосований після прийняття судового рішення про їх стягнення під час запровадження усього механізму врегулювання заборгованості, визначеного цим Законом. Оскільки у справі відсутні обставини врегулювання сторонами спірної заборгованості відповідно до положень Закону України № 1639-ІХ, відсутні підстави вважати нараховані пеню, 3% річних, інфляційні втрати такими, що підлягають списанню.
Суди, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшли висновку, що розрахунок зроблено вірно і, враховуючи, що відповідачем неналежно виконано умови Договору від 04.02.2020, позивачем правомірно нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати, що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.
Стосовно нарахування і стягнення пені, суди реалізували надане їм право та зменшили розмір пені до 179 211,41 грн, тобто на 50%, за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідження конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами обставини та дійшли висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення пені.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення касаційного розгляду є питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання умов укладеного між сторонами Договору від 04.02.2020.
Стосовно доводів касаційної скарги ТОВ «Оператор ГТС України», Верховний Суд зазначає таке.
Зі змісту касаційної скарги ТОВ «Оператор ГТС України» вбачається, що останнє вважає застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, положень статей 549-552, 599, 625 ЦК України та статті 233 ГК України в супереч пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Скаржник не погоджується з правомірністю зменшення судами розміру нарахованої позивачем пені та вважає, що посилання відповідача у клопотанні про зменшення розміру неустойки на скрутне фінансове становище, відсутність грошових коштів, нерівне фінансове становище сторін не можна визнати винятковими обставинами та виправданням причин порушення умов укладеного Договору від 04.02.2020. На переконання ТОВ «Оператор ГТС України», відповідач не надав суду належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для зменшення розміру пені.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор ГТС України» у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд дійшов висновку, що у розгляді справи № 904/5697/20 суди за своїм внутрішнім переконанням реалізували надане їм право та зменшили розмір пені до 179 211,41 грн, тобто на 50%, за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідженню конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність справи, яка розглядається, зі справами на які здійснює своє посилання скаржник у касаційній скарзі.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами норм права (зокрема, статей 549-552, 599, 625 ЦК України та статті 233 ГК України) не суперечить висновкам, викладеним у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, оскільки у кожній із наведених справ, рішення приймалися за наслідками встановлених судами попередніх судових інстанцій фактичних обставин та з урахуванням поданих у них сторонами доказів. У кожній зі справ при застосуванні дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки суди виходили зі встановлених ними конкретних обставин, що у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у даній справі та у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, оскільки рішення у них прийняті за результатами дослідження різних доказів. У свою чергу, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень зазначених вище норм матеріального права. Отже, застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм права у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому зазначені справи є неподібними за змістовним критерієм.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 не знайшли свого підтвердження.
Тобто наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Доводи касаційної скарги фактично спонукають суд касаційної інстанції на переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.
Стосовно підстави касаційного оскарження рішень судів по суті спору, визначеної ТОВ «Оператор ГТС України» з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Проте, як вже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), наведена позивачем у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор ГТС України» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справ № 904/5697/20, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Стосовно доводів касаційної скарги АТ «ОГС «Криворіжгаз», то Верховний Суд зазначає таке.
Зі змісту касаційної скарги АТ «ОГС «Криворіжгаз» вбачається, що відповідач вважає застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України всупереч пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 902/977/20.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Проте Верховний Суд у справах № 902/417/18 та № 902/977/20 саме в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевіряв правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме: встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості в конкретній справі. Водночас висновки Верховного Суду у справі № 902/417/18, де питання зменшення відсотків річних, які визначені у більшому розмірі (40%), ніж передбачені у статті 625 ЦК України не є релевантними до висновків у справі № 904/5697/20, де відсотки річних були визначені на рівні встановленої законом подвійної облікової ставки НБУ.
При цьому у справі № 902/977/20, на яку також посилається відповідач, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про зменшення розміру пені на 75% вказав, що таке зменшення є правомірним, зважаючи на конкретні обставини справи № 902/977/20, враховуючи майновий стан сторін, наявність збитків згідно звіту відповідача про фінансові результати, недоведення позивачем належними доказами заподіяння йому збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості за щодобові небаланси за спірний період та значний розмір заявлених до стягнення з відповідача пені. Водночас у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, зважаючи на положення статі 551 ЦК України та статті 233 ГК України, та зменшуючи заявлену до стягнення пеню на 50% дійшли таких висновків за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідженню конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини та частково задовольнили клопотання відповідача У свою чергу, у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду у справі № 902/977/20 у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі № 904/5697/20 не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статі 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Отже, застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм права у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило у предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені справи є неподібними за змістовним критерієм.
За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «ОГС «Криворіжгаз» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №904/5697/20 у частині відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався відповідач у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Крім того, в касаційній скарзі АТ «ОГС «Криворіжгаз» з посиланням, зокрема, на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо статті 6 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX) та статей 549, 550, 611 ЦК України, 230 ГК України в частині висновків суду, а саме: чи підлягає застосуванню стаття 6 Закону №1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-ІХ) за умови погашення суми основного боргу до набрання ним чинності, в той час як нараховані за період січень 2020 року штрафні та фінансові санкції є складовою частиною боргу, додатковою до основної вимоги.
Дослідивши доводи у сукупності та логічному взаємозв'язку з наведеною підставою касаційного оскарження, обраною скаржником, а також обставинами справи, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Слід зазначити, що висновок Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, частково наявні у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 по цій же справі № 904/5697/20.
Так, зокрема, Верховний Суд розглядаючи питання застосування статті 6 Закону №1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-ІХ) до спірних правовідносин (в т.ч. за встановлених судами попередніх інстанцій обставин погашення суми основного боргу до набрання ним чинності вказав, зокрема, наступне.
У статті 6 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX) унормовано механізм списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування.
Суд виходив з того, що законодавець на державному рівні ураховує обставини щодо неможливості підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити свої розрахунки та саме з прийняттям Закону № 1639-ІХ визначає порядок певних дій, спрямованих на врегулювання такої заборгованості, зокрема, шляхом проведення взаєморозрахунків за рахунок видатків державного бюджету, реструктуризації заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування та списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування.
При цьому надалі законодавець з метою врегулювання в умовах воєнного стану окремих відносин на ринку природного газу та у сферах тепло-гарячого водопостачання прийняв Закон № 2479-IX, яким запроваджено комплекс компенсаторних механізмів для покриття збитків та втрат відповідних суб'єктів господарювання, зумовлених впровадженим мораторієм, застосуванням інших інструментів державного регулювання, а також наслідками військових дій на усій території України, за рахунок коштів Державного бюджету України. Зокрема, встановлено перелік та механізми фінансування відповідних гарантій та компенсацій, спрямованих на забезпечення сталого функціонування ринку природного газу та сфери теплопостачання в умовах воєнного стану та у післявоєнний період.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX) дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов'язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
Як встановлено у статті 3 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX), для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) суб'єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде НКРЕКП.
Відповідно до положень статей 2, 3 цього Закону таке підтвердження має здійснюватися НКРЕКП в установленому цим Законом порядку (на підставі висновків аудиторів та остаточного підтвердження НКРЕКП обсягів заборгованості за результатами процедури верифікації).
Правова конструкція положень статті 6 Закону №1639-ІХ (у редакції змін внесених Законом №2479-IX з 19.08.2022) дає підстави дійти висновку, що законодавцем надано можливість учасникам ринку природного газу - боржникам у правовідносинах, які стосуються дебіторської заборгованості за договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону та яка погашена до 31.12.2022 застосувати компенсаторні механізми задля уникнення та/або покриття збитків (звільнення їх від сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат), або шляхом їх списання у разі включення такої заборгованості до Реєстру, або застосування інших положень цієї статті, шляхом можливості їх не нараховувати лише на реструктуризовану сторонами заборгованість у порядку, визначеному цим Законом.
У контексті спірних правовідносин, доводів касаційної скарги відповідача та висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів зазначила, що внесення змін до законодавства шляхом його зміни/доповнень/конкретизації щодо особливостей врегулювання відносин, зокрема, на ринку природного газу свідчить про те, що при одночасному існуванні умов, а саме: 1) сума основної заборгованості за договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 Закону № 1639-ІХ має бути погашена до 31.12.2022; 2) суб'єкт ринку природного газу, включений до Реєстру, - підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування визначені Законом № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX).
Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд зокрема вказав, що судам належало з'ясувати обставини, чи було сторонами врегульовано спірні правовідносини в частині погашення основного боргу та нарахованих на вказану заборгованість пені, 3% річних та інфляційних втрат, саме відповідно до положень Закону №1639-ІХ.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у новому розгляді цієї справи на суми основної заборгованості та на суми нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, як на дату виникнення такої заборгованості, так і на дату набрання чинності цих змін, поширюються положення Закону № 2479-IX, оскільки: - заявлені до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, нараховані на суму боргу за Договором від 04.02.2020 (основний борг за цим Договором виник станом на 20.02.2020 (небаланс за січень 2020 року по акту врегулювання щодобових небалансів від 31.01.2020) та погашений відповідачем до 19.08.2022); - відповідач включений до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, що підтверджується постановою НКРЕКП від 10.11.2022 № 1413. При цьому, зазначений Реєстр не містить відомостей щодо структури та обсягів заборгованості боржників в цьому Реєстрі.
Проте Верховний Суд звертає увагу, що згідно з вимогами частини другої статті 3 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX) порядок участі у процедурі передбачає, що для включення до Реєстру суб'єкти ринку природного газу подають до НКРЕКП заяву, до якої додаються, зокрема і наступні документи: довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської і кредиторської заборгованості із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату; копії актів звіряння взаєморозрахунків між суб'єктами ринку природного газу тощо.
При цьому частина третя вказаної норми передбачає, що неподання або подання не в повному обсязі документів, необхідних для затвердження обсягів заборгованості та обсягів перевищення, що підлягають врегулюванню відповідно до цього Закону, протягом одного календарного місяця після включення до Реєстру є підставою для виключення учасника процедури врегулювання заборгованості з Реєстру, яке здійснюється за рішенням НКРЕКП.
Аналіз вказаних норм сукупно дає підстави вважати, що суб'єкти ринку природного газу включаються до Реєстру з конкретним обсягом заборгованості, яка підлягає врегулюванню згідно з Законом № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX).
Аналогічно вказаному відповідні норми Закону № 1639-ІХ були застосовані Верховним Судом і у справі №910/16181/18, в якій Суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду щодо списання заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 6 Законом № 1639-ІХ, зокрема, з урахуванням того, що відповідно до підписаного між АТ «Укртрансгаз» та ДП «Київгазенерджи» акта звірки розрахунків, поданого до НКРЕКП, обома сторонами, як суб'єктами ринку природного газу, для включення їх до Реєстру за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.07.2015, станом на 31.12.2020 у ДП «Київгазенерджи» обліковується заборгованість перед АТ «Укртрансгаз».
Відповідно доводи скаржника стосовно акцесорного характеру додаткових зобов'язань не беруться Судом до уваги як такі, що не враховують вимог спеціального законодавства Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX), якими безпосередньо визначено умови та порядок врегулювання заборгованості (в т.ч. пені, 3% річних та інфляційних втрат), та які мають застосовуватися у спірних правовідносинах як спеціальна норма.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено і матеріалами справи підтверджується про відсутність доказів укладання договору про реструктуризацію заборгованості та/або договору про організацію взаєморозрахунків, всупереч змісту статті 6 Закону № 1639-ІХ (в редакції Закону № 2479-IX), що не перешкоджатиме відповідачу у його праві врегулювати цю заборгованість відповідно до Закону № 1639-ІХ за умови існування визначених цим Законом передумов.
Судами також встановлено, що у справі відсутні обставини врегулювання сторонами заборгованості відповідно до положень Закону України № 1639-ІХ, а тому відсутні підстави вважати, що нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати є такими, що підлягають списанню.
Верховний Суд у прийнятті рішення по цій справі враховує, що господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона згідно із частиною третьою статті 13 ГПК України повинна довести обставини, які мають значення для справи, та на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно на підтвердження позиції про поширення процедури врегулювання відповідно до Закону № 1639-ІХ на спірну заборгованість у зв'язку з включенням підприємства до Реєстру, відповідач не був позбавлений права надати суду докази згідно із частиною другою статті 3 Закону № 1639-ІХ щодо наявності спірної заборгованості у структурі дебіторської заборгованості, за врегулюванням якої (заборгованості) звертався відповідач до НКРЕКП.
Отже зміни, які відбулися у законодавстві під час розгляду цієї справи, закріпили шляхи та механізми урегулювання заборгованості за природний газ та послуги його транспортування, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку у цій справі, що заявлені до стягнення пеня у сумі 358 422,82 грн, 3% річних у сумі 77 950,25 грн та інфляційні втрати у сумі 65 109,98 грн підлягають стягненню, а застосування статті 6 Закону № 1639-ІХ є передчасним.
Водночас, зважаючи на факт погашення відповідачем суми основного боргу та наявність обставин, які мають істотне значення у справі, а саме підтвердженого належними доказами скрутного фінансового становища боржника, судами попередніх інстанцій застосовано дискрецію і частково задоволено клопотання АТ «ОГС «Криворіжгаз» і зменшено розмір пені на 50% від заявленого, а саме до 179 211,41 грн.
Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі відповідача доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин.
Водночас зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи ТОВ «Оператор ГТС України» та АТ «ОГС «Криворіжгаз», викладені у касаційних скаргах на судові рішення попередніх інстанцій про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор ГТС України» та касаційною скаргою АТ «ОГС «Криворіжгаз» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу АТ «ОГС «Криворіжгаз» з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України - залишити без задоволення.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 ГПК України понесені ТОВ «Оператор ГТС України» та АТ «ОГС «Криворіжгаз» у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №904/5697/20 з підстави, касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №904/5697/20 з підстави, касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
3. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №904/5697/20 з підстави, касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України - залишити без задоволення.
4. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №904/5697/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок