вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"27" серпня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/576/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Лучнікова Сергія Аркадійовича
до відповідача Фізичної особи-підприємця Ковальової Наталії Романівни
про стягнення заборгованості в сумі 20 000,00 грн
Секретар судового засідання Шилан І.С.
представники сторін в судове засідання не з'явились
Фізична особа - підприємець Лучніков Сергій Аркадійович звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Ковальової Наталії Романівни про стягнення заборгованості в сумі 20 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Лучніков С.А. мав намір укласти договір з ФОП Ковальовою Н.Р. про надання послуг з підбору та забезпечення персоналом. У зв'язку з чим оплатив відповідачу аванс в розмірі 20 000,00 грн.
В подальшому, як зазначає позивач, у нього відпала необхідність в укладенні договору, у зв'язку з чим 29.04.2024 ФОП Лучніков С.А. відправив на адресу ФОП Ковальової Н.Р. письмову Вимогу щодо негайного повернення грошових коштів (авансу) в сумі 20 000,00 грн.
Проте, у вказаний у Вимозі строк грошові кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 18.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 16.07.2024.
12.07.2024 через підсистему "Електронний суд" представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.
Судове засідання 16.07.2024 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Горплюка А.М. у відпустці, про що сторони були повідомлені.
Ухвалою суду від 30.07.2024 розгляд справи по суті призначено на 13.08.2024.
12.08.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн.
Представник відповідача зазначає, що спірна грошова сума була оплачена в межах підписаного Договору про надання послуг з підбору та забезпечення персоналом № 21/24 від 08.04.2024.
Також, представник відповідача вказує, що всі обов'язки, що покладені на відповідача Договором, нею були виконані належним чином та в повному обсязі, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
13.08.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про поновлення строку для подання відзиву.
Крім того, 13.08.2024, через відділ канцелярії та документального забезпечення суд, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 13.08.2024 поновлено строк для подання відзиву та приєднано його до матеріалів справи, розгляд справи по суті відкладено на 27.08.2024 та запропоновано позивачу відповідно до ст. 166 ГПК України подати відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву; докази направлення відповіді відповідачу.
19.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В судове засідання 27.08.2024 сторони не забезпечили явку уповноважених представників, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановлений законом строк.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Ухвали у даній справі скеровувались позивачу та відповідачу на поштові адреси, проте ними не отримувались та повертались до суду із відміткою відділу зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
За приписами ч. 1 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Суд враховує, що участь в даній справі приймали представники сторін, а саме: від позивача - адвокат Прищепа Олександр Анатолійович (на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВН № 1120440 від 05.06.2024), від відповідача - адвокат Волошин Леонід Сергійович (на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВК № 1133391 від 15.07.2024).
Таким чином суд вважає, що позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином і їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, судом зазначається, що у даній справі не визнавалася необхідність обов'язкової участі учасників справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
В судовому засіданні 27.08.2024 судом прийнято рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що на початку квітня 2024 року, між ФОП Лучніковим С.А. та ФОП Ковальовою Н.Р. велись перемовини щодо укладення Договору про надання послуг з підбору та забезпечення персоналом.
На підставі виставленого ФОП Ковальовою Н.Р. рахунку № 26 від 08.04.2024 ФОП Лучніков С.А. здійснив оплату авансу на суму 20 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 199 від 08.04.2024 та випискою по рахунку ФОП Лучнікова С.А.
Позивач зазначає, що в подальшому у ФОП Лучнікова С.А. відпала необхідність в отриманні від ФОП Ковальової Н.Р. послуг з підбору персоналом та укладення договірних правовідносин, у зв'язку з чим 29.04.2024 ФОП Лучніков С.А. відправив на адресу ФОП Ковальової Н.Р. письмову Вимогу від 26.04.2024 вих. №26/4 щодо негайного повернення грошових коштів (авансу) в сумі 20 000,00 грн на поточний рахунок ФОП Лучнікова С.А.
Проте, у вказаний строк грошові кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відтак, беручи до уваги вказані обставини та посилаючись на ст. 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн безпідставно отриманих коштів.
Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача зазначає, що за результатами домовленостей між ФОП Лучніковим С.А. (замовник) та ФОП Ковальова Н.Р. (виконавець) підписано Договір про надання послуг з підбору та забезпечення персоналом № 21/24 від 08.04.2024.
Так, представник відповідача зазначає, що вказаним договором сторони погодили, що виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги зазначені в розділі 2 "Відомості про послуги" Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити належним чином надані виконавцем послуги.
Крім того, представник відповідача вказує, що всі обов'язки, що покладені на відповідача Договором, нею були виконані належним чином та в повному обсязі, а позивач навмисно вводить суд в оману.
Відтак, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.
Розглянувши спір по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, звернувшись з даним позовом до суду, позивач стверджує про відсутність правової підстави перерахування ним грошових коштів на рахунок відповідача, оскільки договір не укладався та послуги не надавались.
Тобто, позивач, скориставшись правом на судовий захист своїх прав та інтересів, обрав спосіб, передбачений ст. 1212 ЦК України, у вигляді кондикції, тобто позадоговірного зобов'язального способу захисту права власності або іншого речового права, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Так, зокрема, ч. 1 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 2 ст. 1212 ЦК України зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.
Отже, стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 ЦК України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.
Частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (вказаний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19).
Отже, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
Однак, суд звертає увагу на те, що конструкція статті 1212 ЦК України передбачає необхідну умову застосування кондикційного зобов'язання - у разі, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним регулюванням основного способу захисту права.
У відповідності до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Позивач стверджує, що між сторонами договору про надання послуг з підбору та забезпечення персоналом не укладалось.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з нормами статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).
До відзиву на позовну заяву відповідачем долучено копію Договору про надання послуг з підбору та забезпечення персоналом № 21/24 від 08.04.2024 між ФОП Лучніковим С.А. та ФОП Ковальова Н.Р.
Суд враховує, що зазначений Договір містить підписи обох сторін, на його виконання відповідачем виставлено рахунок на оплату, а позивачем - оплачено такий рахунок.
Крім того, сторонами не надано та матеріали справи не містять доказів на підтвердження визнання недійсним Договору чи оспорення його в судовому порядку, позивачем не заявлено про недійсність його підпису чи клопотання про проведення почеркознавчої експертизи в межах розгляду справи.
У поданій відповіді на відзив представник позивача лише зазначив, що всі доводи відповідача, викладені у відзиві ґрунтуються виключно на міркуваннях, припущеннях і зводяться до переоцінки доказів, наданих позивачем.
Судом також взято до уваги докази, надані відповідачем на підтвердження законності отримання грошових коштів від позивача, що у свою чергу, ставить під сумнів твердження позивача про ненадання послуг взагалі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Слід зазначити, що у даному випадку основний інтерес, який позивач просить захистити, полягає у поверненні грошових коштів, що були оплачені на підставі рахунку та, як встановлено судом, в межах підписаного Договору.
Виходячи з цього, законодавчо закріпленим спеціальним способом захисту інтересів позивача може бути визнання недійсним договору та / або стягнення заборгованості за договором.
Крім іншого, слід зазначити, що правовий механізм статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Натомість, судом встановлено, що на час розгляду даної справи правова підстава оплати грошових коштів для ФОП Ковальової Н.Р. не відпала, оскільки існує Договір, на виконання якого ці грошові кошти були перераховані.
При цьому, суд зазначає, що ненадання послуг (чи часткове виконання, неякісне надання послуг, відмова від отримання таких послуг тощо) є підставою для звернення до суду за захистом своїх порушених прав в межах підписаного Договору.
Отже, отримані ФОП Ковальовою Н.Р грошові кошти на підставі укладеного Договору, не є безпідставно одержаними грошовими коштами, а отримані відповідачем на законних підставах, а тому ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин не може бути застосована.
Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до частини 4 статті 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відхиляючи доводи позивача щодо наявності підстав для висновків про порушення прав позивача з боку відповідача, суд звертає увагу сторін на положення статті 79 ГПК України (вірогідність доказів).
Так, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В даному випадку суд розуміє вірогідність як переконаність, що певний стан речей був саме таким, а не іншим, і такий стан речей зафіксовано відповідними доказами. Вирішення судом питання про вірогідність доказів для встановлення обставин справи передбачає застосування різної міри переконаності щодо протилежних позицій сторін відносно стверджуваних ними обставин (наприклад "дуже вірогідно", "мало вірогідно"). А отже вірогідність допускає певні ступені переконаності.
При цьому, визначаючи ступінь вірогідності доказів для встановлення певних обставин, суд ураховує об'єктивні критерії, на основі яких оцінює ступінь можливості певної події чи стану речей. Такі об'єктивні критерії ґрунтуються на даних та інформації, отриманих судом з доказів наданих сторонами на підтвердження або спростування обставин справи.
Таким чином, докази подані позивачем на підтвердження обставин щодо наявності невиконаного відповідачем зобов'язання суд вважає менше вірогідними ніж докази подані відповідачем на спростування таких обставин. А тому, відсутність обставин щодо порушення прав позивача з боку відповідача суд вважає доведеною.
Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За таких обставин доводи позивача, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні положень статті 1212 ЦК України, визнаються судом безпідставними.
На думку суду, встановлені обставини дають підстави вважати, що позивачем при зверненні з даним позовом не надано суду належних та допустимих доказів, які б стверджували його правову позицію. Водночас, докази надані відповідачем на спростування вимог позивача є більш переконливими та вірогідними.
Згідно ч. 3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим кодексом.
Наведений висновок та системне тлумачення положень Цивільного кодексу України і Господарського процесуального кодексу України не становить втручання у мирне володіння майном особи (можливість домогтися повернення оплачених коштів), адже визначено процедуру одержання відповідного стягнення, а інакше тлумачення буде суперечити ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, адже завданням господарського судочинства є, зокрема, вирішення спорів, а не породження нових (в частині порядку виконання повороту рішення).
Отже, з огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивачем так і не було доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, чи на спростування заперечень відповідача та наведених вище висновків, суд, з огляду на наявні у матеріалах справи докази та з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, вважає заявлені позовні вимоги не доведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Суд звертає увагу сторін, що датою підписання повного тексту даного рішення є 09.09.2024, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності суддею Горплюком А.М. у період з 02.09.2024 по 06.09.2024.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2024
Суддя А.М. Горплюк