Провадження № 22-ц/803/5024/24 Справа № 187/291/24 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
09 вересня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року в цивільній справі номер 187/291/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У лютому 2024 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21.08.2010 року позивачка та відповідач зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. У подружжя різні погляди на життя, часто виникають сварки. Подальше сумісне життя та збереження сім'ї неможливе. Спору про поділ майна немає.
Позивачка просила суд розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище « ОСОБА_4 ».
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволені.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 21 серпня 2010 року у Дніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №415, - розірвано. ОСОБА_2 залишено шлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».
Із вказаним судовим рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року у справі №187/291/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги наведено, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та виклав невідповідні висновки обставинам справи.
Як роз'яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року за №11
«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зазначає, що шлюб відповідача з позивачкою триває майже чотирнадцять років і, на думку відповідача, відсутні підстави для його розірвання, оскільки він бажає здійснити всі необхідні дії для збереження сім'ї.
Від позивачки ОСОБА_2 надійшов відзив в на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 року по цивільній справі №187/291/24 - без змін.
Позивачка зазначила, що наполягала на розірванні шлюбу і під час розгляду справи в суді першої інстанції, і під час розгляду справи в апеляційній інстанції це підтверджує.
Посилання відповідача на не врахування судом першої інстанції висновків Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» є необґрунтованим.
Сама апеляційна скарга по суті більше немає посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, та зводиться лише до незгоди відповідача з прийнятим судом рішенням у даній справі, що по суті не є підставою для скасування такого рішення.
Вважає, що рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 року у даній справі є повністю обґрунтованим і прийнятим з додержанням норм права та процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Пунктом 1 частини 4 ст. 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів, зокрема, про розірвання шлюбу.
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про розірвання шлюбу.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що з 21 серпня 2010 року сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №415 (а.с. 12).
Від шлюбу мають неповнолітнього доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 13).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам подружжя.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає нормам закону та обставинам справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно з ч. 2 ст. 114, абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Судом встановлено, що сторони перебувають в шлюбі з 21 серпня 2010 року, який зареєстрований Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №415.
Спільне життя подружжя не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. Подружжя мають різні погляди на життя, через що між ними часто виникають сварки. Позивача вважає, що подальше сумісне життя та збереження сім'ї неможливе.
Оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, тому, відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що, оскільки заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивачки, після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права сторін, та, керуючись принципом добровільності шлюбу, шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також
практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: