КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/2778/24
Провадження № 2-а/552/22/24
04.09.2024 року Київський районний суд м.Полтави в складі:
Головуючого судді - Турченко Т.В.,
При секретарі - Цимбалюк І.О.,
За участю адвоката - Вайленко Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу у місті Полтаві Управління Держаної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та визнання дій незаконними,-
30.04.2024 року до Київського районного суду м.Полтавизвернувся ОСОБА_2 з позовом до Київського відділу у місті Полтаві Управління Держаної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та визнання дій незаконними. В позовній заяві вказував на те, що 18.04.2024 року головним спеціалістом Київського відділу у м.Полтаві УДМС у Полтавській області за погодженням заступника начальника Київського відділу у місті Полтаві УДМС України в Полтавській області, постановлено рішення №5310130100015433 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Підставою для ухвалення оскаржуваного рішення стало порушення громадянином Азербайджану ОСОБА_7 термінів перебування в Україні. Цього ж дня заступником начальника відділу Ємець Ю.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст. 203 КУпАП. З винесеним рішенням та постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності він не погоджується виходячи з наступного. 01.10.2019 року ним було отримано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії до 27.09.2020. Як вбачається з Рішення про повернення та оскаржуваної постанови, він порушив терміни перебування в Україні, передбачені ст.ст.3,9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.6,7 Порядку затвердженого постановою КМУ №322 від 25.04.2018 року. Так, Постановою КМУ «Про запобігання поширення на території України гострої рeспіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020 року, на території України було введено карантинні заходи. Вказані карантинні обмеження діяли до 30.06.2023 року. таким чином строк дії його посвідки закінчився у період дії карантину в Україні, спрямованого на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, а тому він мав право звертатися до відповідних державних органів поза строками звернення за отриманням таких послуг, адже вони є зупиненими до припинення дії карантину. Так, в період з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року на всій території України було запроваджено карантин, під час якого законодавством було передбачено, зокрема, зупинення перебігу строків звернення за отримання адміністративних послуг. Таким чином, враховуючи дату оформлення відповідачем посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 (01.10.2019), останній день 15-ти денного строку, встановленого Порядком №322 для звернення із заявою про обмін посвідки (12.09.2020) припадає на період дії на території України карантину та військового стану, під час якої зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних послуг, що не було враховано відповідачем у спірних відносинах, внаслідок чого його незаконного притягнуто до відповідальності та постановлено рішення про примусове повернення. Крім того, відповідачем необґрунтовано вчинення позивачем будь-яких дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку або ж спотворювали загрозу порушення прав та інтересів громадян України. В оскаржуваних рішеннях також відсутні докази асоціальної чи протизаконної його характеристики. В зв'язку з чим просили суд постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МПТ №002776 від 18.04.2024 року, складену заступником начальника відділу ОСОБА_4 щодо нього скасувати. А також скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства №5310130100015433 від 18.04.2024 року, прийняте головним спеціалістом Київського відділу у м.Полтаві УДМС Полтавської області Любов Ситенькою, затвердженого заступником начальника відділу ОСОБА_4 .
01.05.2024 року судом відкрито провадження по справі, про що постановлено відповідну ухвалу.
23.05.2024 року Київським відділом Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області надано до суду відзив на адміністративний позов, в якому просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Вайленко Ганна Олександрівна позовні вимоги підтримала, просила задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Київського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області Ємець Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши сторони, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився в Азербайджані та має паспорт громадянина Азербайджану, що підтверджується копією його паспорту. Свідоцтво про народження в матеріалах справи відсутнє.
Також судом встановлено, що 17.09.2020 року позивач прибув до України по паспорту громадянина НОМЕР_3 , виданому 28.02.2012 року терміном дії до 27.02.2022 року, а саме до громадянки України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою на момент в'їзду ним укладено шлюб, який 18.11.2022 року було розірвано рішенням суду.
Згідно бази даних ЄІАС УМП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 01.10.2019 року документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 терміном дії до 27.09.2020 року.
14.02.2024 року позивач документований новим паспортом громадянина Азербайджану для виїзду за кордон НОМЕР_4 терміном дії до 13.02.2034 року.
Порушивши терміни перебування в Україні, передбачені ст.ст. 3, 9 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п. 67 Порядку затвердженого постановою КМУ №322 від 25.04.2018, громадянин Азербайджана ОСОБА_7 , не виїхав за межі України в установлений законодавством строк.
В зв'язку з чим 18.04.2024 року відносно громадянина Азербайджану ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Київським відділом у м.Полтаві Управління ДМС України Полтавській області складено протокол про адміністративне правопорушення ПН МПТ № 002779 за виявлене порушення правил перебування в Україні, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Цього ж дня, в результаті розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно позивача Київським відділом у м.Полтаві Управління ДМС України в Полтавській області винесено постанову ПН МПТ 002776 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн.
З пояснень ОСОБА_1 від 18.04.2024 року вбачається, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час офіційного джерела доходів та власного житла в Україні він не має. До органів ДМС України з заявою про продовження строк перебування в Україні та про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - не звертався. Обставини, які б заборонили примусово повернути його з України визначені ч. 8 ст. 26. ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземці та осіб без громадянства» та відповідно пункту 8 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом МВС України. Адміністрацію Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23.04.2012 року №353/271/150 - відсутні.
Як встановлено судом Управління ДМС України в Полтавській області було прийняте рішення №3 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджану ОСОБА_7 та зобов'язано покинути територію України до 17.05.2024року.
Після закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач не виїхав за межі України в порушення вимог пункту 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
За порушення ч. 2 ст. 203 КУпАП, УДМС позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф в розмірі 3400 грн., що підтверджується постановою про накладення адміністративного стягнення ПР МПТ 000014 від 18.04.2024 року.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно частини 3 статті 3 вказаного Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Отже, ОСОБА_2 знаходився на території України нелегально, що є порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців, що відповідно було підставою для прийняття відповідачем рішення про примусове повернення позивача до країни походження. При цьому, судом не можуть бути прийняті до уваги посилання представника позивача на неможливість реалізації права на професійну правничу допомогу, оскільки під час надання пояснень, складання протоколу про адміністративне правопорушення від 18.04.2024 серії та номеру ПН МПТ 002776 та складання відповідного рішення про примусове повернення в країну походження або третьої країни від 18.04.2024 року, позивач ОСОБА_2 визнав суть скоєного правопорушення, також зазначив про відсутність необхідності залучення перекладача, про що міститься відповідний підпис останнього.
Суд погоджується з позицією відповідача, що позивачем не надано жодних обґрунтованих доказів на підтвердження обставин викладених в позові та власної правової позиції.
Між тим, посилання представника позивача не спростовують факт незаконного перебування позивача на території України.
Крім того, суд враховує, що позивач з метою легалізації свого перебування, з відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні, тощо до територіальних органів ДМС не звертався, відповідного бажання під час опитування не виявив.
В судовому засідання представник позивача вказувала на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ , як причину неможливості обміну документів на право перебування на території України, але вони є безпідставним.
Так, відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону № 530-ІХ установлено, що до іноземців та осіб без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строку перебування на території України та/або про обмін посвідки на тимчасове/постійне проживання у зв'язку із введенням карантину, не застосовується адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину. Оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, в період дії карантину здійснюється за місцем звернення особи.
Отже, іноземець в якого закінчився строк дії посвідки на тимчасове проживання, за наявності підстав для обміну посвідки на тимчасове проживання, зобов'язаний звернутися за обміном до органів ДМС.
18 березня 2020 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 259 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину» пунктом 2 встановлено, що тимчасово, на період установлення на всій території України карантину протягом 30 днів з дня його відміни, до іноземців та осіб без громадянства, що порушили законодавство у сфері міграції в частині недотримання ними строку перебування на території України чи оформлення, обміну посвідки на постій або тимчасове проживання, якщо такі порушення настали в період або внаслідок установлення карантину, не застосовуються заходи адміністративного впливу;
іноземці та особи без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або в установленому порядку звернутися до територіальних органів/підрозділів: Державної міграційної служби із заявою про продовження строку перебував на території України та/або про оформлення, обмін посвідки на постійне та тимчасове проживання у зв'язку із установленням карантину, якщо строк звернення для оформлення таких документів настав у період установлення всій території України карантину, у строк до 30 днів з дня відміни карантину звертаються в установленому порядку до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби для продовження строку перебування на території України чи оформлення, обміну посвідки на постійне або тимчасове проживання.
21.07.2021 року Постановою Кабінету Міністрів України №757 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2020 р, №259» зазначені вище положення були виключені.
Як встановлено з матеріалів справи термін дії посвідки на тимчасове проживання позивача №800091481 закінчився 27.09.2020 року, проживання в подальшому за даним документом є порушенням пункту 67 Порядку № 322.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Отже, суд приходить до висновку, що дії відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення є правомірними, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, в тому числі й положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави щодо скасування рішення про примусове повернення відсутні, як і підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
За таких обставин, враховуючи викладені вище норми чинного законодавства України та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про недостатню обґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.72, 74, 77, 90, 268-271, 288 КАС України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та визнання дій незаконними - відмовити
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення виготовлено та підписано 09.09.2024 року.
Головуючий суддя Т.В.Турченко