06.09.2024
Справа № 642/5303/24
Провадження № 1-кс/642/2859/24
05 вересня 2024 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові клопотання старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_6 , погоджене прокурором про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , який займає посаду навідника-оператора 1 відділення 2 взводу оперативного призначення 4 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,-
Старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_6 звернулася до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою.
В обгрунтування клопотання зазначила, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024170020006889 від 04.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України за підозрою ОСОБА_4 .
Досудовим розслідуванням встановлено, що Відповідно до наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України № 41 мтд від 26.02.2024 молодшого сержанта ОСОБА_4 вважати таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою навідника-оператора 1 відділення 2 взводу оперативного призначення 4 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_2 НГУ.
Відповідно до наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №97 мтд від 13.05.2024, молодший сержант ОСОБА_4 у складі 13 бригади оперативного призначення «Хартія» приступив до виконання завдань у складі сил та засобів, які безпосередньо беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, в оперативно-тактичного угрупування «ХАРКІВ» з 11 травня 2024 року, після виконання завдань в оперативно-тактичному угрупуванні «СТАРОБІЛЬСЬТК».
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України Про Національну гвардію України, молодший сержант ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За ст.29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками чи підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника.
Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. о підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: полковники, генерал-майори, генерал-лейтенанти, - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерал-полковники, адмірали, генерали армії України - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати.
Однак, молодший сержант ОСОБА_4 під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України 04.09.2024 вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, 04.09.2024 о 09.20 год. у пункті тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , командиром 4 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_2 НГУ ОСОБА_7 , військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у тому числі молодшому сержанту ОСОБА_4 було доведено бойове розпорядження командира 2 батальйону оперативного призначення 13 бригади оперативного призначення «Хартія» № 2078 дск від 03.09.2024, згідно якого молодший сержант ОСОБА_4 до 21.00 04.09.2024 мав підготувати штатну зброю, 2,0 боєкомплекти, засоби індивідуального захисту, аптечку, шанцевий інструмент для виходу на спостережний пост «ХВИЛЯ-1» для виконання бойового завдання; до 21.00 04.09.2024 підготувати штатну зброю, 2,0 боєкомплекти, засоби індивідуального захисту, аптечку, шанцевий інструмент для виходу на спостережний пост «ХВИЛЯ-1» для виконання бойового завдання; з 03.00 05.09.2024 до 05.00 05.09.2024 здійснити вихід на спостережний пост «ХВИЛЯ-1» визначеним транспортом з метою утримання спостережного посту, недопущення його втрати, прориву ворогом лінії оборони. Під час виконання бойового завдання постійно здійснювати інженерне дообладнання спостережного посту, спостерігати за діями ворога, про всі події доповідати командуванню роти негайно. У випадку наступальних дій ворога негайно доповісти про це на КСП роти шляхом радіозв?язку та здійснювати постійне вогневе ураження ворога. Під час виконання бойового завдання дотримуватись техніки безпеки, використовувати захисні та маскувальні особливості місцевості, здійснити заходи для недопущення виявлення противником місця розташування спостережного посту «ХВИЛЯ-1», не допустити втрати, знищення або пошкодження живої сили та озброєння. При цьому, було заборонено переміщення між спостережними постами та позиціями в денну пору доби.
Однак, молодший сержант ОСОБА_4 , будучи невдоволеним цим наказом щодо необхідності підготувати штатну зброю, 2,0 боєкомплекти, засоби індивідуального захисту, аптечку, шанцевий інструмент для виходу на спостережний пост «ХВИЛЯ-1» для виконання бойового завдання; до 21.00 04.09.2024 підготувати штатну зброю, 2,0 боєкомплекти, засоби індивідуального захисту, аптечку, шанцевий інструмент для виходу на спостережний пост «ХВИЛЯ-1» для виконання бойового завдання; з 03.00 05.09.2024 до 05.00 05.09.2024 здійснити вихід на спостережний пост «ХВИЛЯ-1» визначеним транспортом з метою утримання спостережного посту, недопущення його втрати, прориву ворогом лінії оборони. Під час виконання бойового завдання постійно здійснювати інженерне дообладнання спостережного посту, спостерігати за діями ворога, про всі події доповідати командуванню роти негайно. У випадку наступальних дій ворога негайно доповісти про це на КСП роти шляхом радіозв?язку та здійснювати постійне вогневе ураження ворога. Під час виконання бойового завдання дотримуватись техніки безпеки, використовувати захисні та маскувальні особливості місцевості, здійснити заходи для недопущення виявлення противником місця розташування спостережного посту «ХВИЛЯ-1», не допустити втрати, знищення або пошкодження живої сили та озброєння, 04.09.2024 о 09.20 год., перебуваючи у АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, а саме: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.
Своїми умисними діями молодший сержант ОСОБА_4 підірвав боєздатність свого підрозділу.
У вказаному кримінальному провадженні про підозру повідомлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 НГУ, який займає посаду навідника-оператора 1 відділення 2 взводу оперативного призначення 4 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Причетність підозрюваного до вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме: допитами свідків у кримінальному провадженні; матеріалами відеозапису, на яких зафіксовано факт відмови військовослужбовця від виконання наказу; матеріалами, які характеризують особу підозрюваного; іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Водночас в ході досудового розслідування встановлено, що підозрюваний проходить військову службу на зазначеній посаді, раніше не судимий, однак вказані факти недостатньо свідчать про можливість належного виконання процесуальних обов'язків покладених на підозрюваного, у тому числі щодо забезпечення його явки до суду та правоохоронних органів, оскільки зазначені обставини існували на час вчинення злочину, який йому інкримінуються, та не стали для нього стримуючим фактором, а тому не можуть бути достатніми для спростування наявності ризику переховування його від правосуддя. А тому підозрюваний, усвідомивши можливість отримання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін, може переховуватись від органів досудового слідства та суду, здійснювати вплив на свідків, командування військової частини, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, що може привести до перешкоджання встановлення істини по справі, а тому наявні ризики для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного.
Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів про наявність обгрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів та караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, що вказує на підвищенну суспільну небезпеку як самого діяння та і особи обвинуваченого.
Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у обранні запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою відносно підозрюваного.
Така потреба обумовлена наявністю в ході досудового розслідування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України:
-п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, переховуватися від органу досудового розслідування або суду, що підтверджується, тим що підозрюваний являється військовослужбовцем військової служби, місцезнаходження військової частини в якій він проходить військову службу в будь-який час може змінити місце дислокації в іншу область враховуючи проведення бойових дій на території України, що створить умови для його переховування від органу досудового розслідування та суду в інших областях України, враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Крім того, вказані обставини створять складності явки або запізнення підозрюваного до органу досудового розслідування та суду.
Крім того підозрюваний, вчиняючи вказаний злочин підірвав боєготовність та боєздатність свого підрозділу.
-п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, своїх співслужбовців здійснити вплив на свідків як благаючи або умовляючи їх, так і маючи безперешкодний доступ до вогнепальної зброї за допомогою якої може погрожувати свідкам, понятим, експертам щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
-п. 4 ч.1 ст. 177 КПК України перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що підозрюваний, перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства. Зокрема, достовірність перевірки підстав неявки до органу досудового розслідування або суду вимагатимуть від сторони обвинувачення певного часу, що в свою чергу призведе до необґрунтованого затягування строків досудового розслідування та створить можливості для підозрюваного незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. В той же час останній, перебуваючи на волі не буде позбавлений можливості використання мобільних телефонів, здійснювати вплив на інших учасників кримінального провадження.
-п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється підтверджується тим, що підозрюваний, перебуваючи на волі, як військовослужбовець військової служби, може вчинити інший військовий злочин, може вчинити інший військовий злочин, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби, що кваліфікується за ст. 407 КК України, або дезертирство, що кваліфікується за ст. 408 КК України, тим самим переховуватись та ухилятись від кримінальної відповідальності за фактом вчинення особливо тяжкого злочину. Крім цього останній може продовжити вчиняти злочин у якому підозрюється.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов'язання є те що підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання підозрюваним його обов'язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку підозрюваний може чинити тиск на свідків.
Водночас, військовослужбовці Збройних сил України, як і сам підозрюваний озброєні штатною та груповою зброєю і боєприпасами, що сприяє безперешкодному доступу до них з боку підозрюваного, який на теперішній час підозрюється у вчиненні тяжкого злочину та може використати зброю з метою перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином або скоїти новий злочин із застосуванням зброї.
Неможливість застосування запобіжного заходу до підозрюваного у вигляді застави, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України пов'язана з тим, що він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину - злочину проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), м'якість застосування якого створить в очах суспільства та інших військовослужбовців уяву безкарність та свавілля.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, підозрюваний являється військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військовослужбовця не зверталися із письмовим зобов'язанням щодо поручительства та виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що органом досудового розслідування встановлено, що підозрюваний проживає у іншій області, а тому обрання відносно нього вказаного запобіжного заходу створить передумови вчинення тиску на свідків у вказаному кримінальному провадженні та неявки до органу досудового розслідування. Крім цього підстав для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу аніж тримання під вартою, зокрема домашнього арешту, немає, оскільки підозрюваний, незважаючи на наявність у нього постійного місця проживання, підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину. Тяжкість злочину, у якому підозрюється військовослужбовець, обставини, за яких він був скоєний, вказують на існування цілком реальних ризиків, що застосування до підозрюваного іншого, окрім як тримання під вартою, запобіжного заходу надасть йому можливість впливати на свідків.
Зазначені ризики та неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів підтверджується наявними матеріалами кримінального провадження.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 проти клопотання слідчого заперечував, має намір продовжувати нести службу, однак наразі через проблеми зі здоров'ям потребує лікування. Крім того, буде оскаржувати висновок ВЛК, яким його визнано придатним до військової служби.
Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні проти клопотання слідчого заперечила, зазначила, що підозрюваний має проблеми зі здоров'ям, не відмовлявся від виконання своїх обов'язків та від виконання бойового наказу, а лише зазначив, що потребує лікування. Неодноразово звертався з рапортом про необхідність проходження лікування. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу захисник просила врахувати позитивну характеристику підозрюваного як за місцем проживання так і за місцем несення служби, а також те, що ОСОБА_4 раніше не судимий. Враховуючи викладене, прохала відмовити у задоволенні клопотання слідчого та обрати відносно підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що подане клопотання підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та як передбачено ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; вчиняти інші кримінальні правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачений КПК України.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
За положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки.
В ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, який є тяжким злочином.
Обґрунтованість повідомленої підозри підтверджується: допитами свідків у кримінальному провадженні; матеріалами відеозапису, на яких зафіксовано факт відмови військовослужбовця від виконання наказу; матеріалами, які характеризують особу підозрюваного; іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «IlgarMammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. theUnitedKingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
У рішенні у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що термін «обґрунтована підозра» означає наявність фактів або відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення. Від сукупності обставин справи залежить, що саме можна вважати обґрунтованою підозрою. При цьому така підозра не може ґрунтуватися лише на тому, що особа вчинила в минулому правопорушення, навіть аналогічне. Таким чином, підозра буде вважатися обґрунтованою лише у випадку, коли вона ґрунтується на відомостях, що об'єктивно пов'язують підозрюваного із вчиненим кримінальним правопорушенням. Це означає, що у слідчого мають бути докази, які вказують на причетність особи до вчинення кримінального правопорушення (показання свідків, потерпілих, речові докази, протоколи слідчих дій тощо).
Розглядаючи скаргу у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 року, ЄСПЛ підкреслив також, що при визначенні «ступеня підозри» підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту може бути «більш низький поріг обґрунтованості підозри» при вчиненні особливої категорії злочинів».
На стадії досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
При цьому стандарт доказування «обґрунтованої підозри» є нижчим, ніж доведеність «поза розумним сумнівом», яким керується суд під час судового розгляду кримінального провадження по суті та ухвалення вироку.
На переконання слідчого судді, незалежно від подальшої доведеності підозри чи правової кваліфікації інкримінованого ОСОБА_4 діяння, сукупність досліджених в судовому засіданні доказів свідчить, що він може бути причетним до цього злочину.
Відповідно до положень ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
На даній стадії кримінального провадження, слідчий суддя визнає підозру у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, обгрунтованою і достатньою для застосування до нього запобіжного заходу.
Як ризики, які дають достатнi пiдстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, варто розцінювати те, що ОСОБА_4 згідно ч. 5 ст. 12 КК України підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, у разі визнання його винуватим йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, за віком та станом здоров'я підозрюваного відсутні протипоказання для застосування до нього такого запобіжного заходу як тримання під вартою; у разі не застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 через тяжкiсть вчиненого ним кримінального правопорушення та покарання, яке може йому загрожувати, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню iншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку підозрюваний, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню або ж створять загрозу суспільству.
Слідчий суддя вважає, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступень суспільної небезпеки цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку. Беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Суддя враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
ОСОБА_4 є військовослужбовцем та несе службу в районі, де тривають активні бойові дії, місцезнаходження військової частини, в якій він несе військову службу в будь-який час може змінити місце дислокації, у зв'язку з чим може спробувати переховуватися від органу досудового розслідування, тому що суворість покарання за вчинений злочин, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура його виконання покарання, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Перебуваючи на свободі підозрюваний може незаконно впливати прямо чи опосередковано на свідків шляхом їх умовлянь, оскільки, вони є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_3 НГУ та разом проходять військову службу в одній і тій же військовій частині разом з підозрюваним, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України. До того ж, показання свідків, надані на досудовому слідстві не мають для суду наперед встановленої сили, натомість суд досліджує всі докази безпосередньо в судовому засіданні.
Крім того, через тяжкість вчиненого підозрюваним ОСОБА_4 кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі останній може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, в тому числі і на тимчасово окупованій території України, тим самим може вчинити інший злочин - дезертирство. Тобто, наявний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
На сьогоднішній день є достатньо підстав вважати, що знаходячись на свободі ОСОБА_4 може спробувати незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, чим може перешкодити своїми діями досудовому розслідуванню.
Крім того, при встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На підставі викладеного встановлено наявність обставин, передбачених пунктами 1 та 2 частинами ст. 194 КПК України, а саме: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Застосування iнших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Доводи, на які посилався захисник, не зменшують встановлені ризики, а тому слідчий суддя приходить до висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою в повній мірі відповідає меті його застосування, забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч.1ст.177 КПК України. Застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_4 є недостатнім.
Підозрюваний раніше не судимий, даних про наявність захворювань у підозрюваного, які унеможливлюють його перебування в умовах тримання під вартою, під час розгляду клопотання суду також не надано.
На підставі викладеного, з метою забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, є всі підстави для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, починаючи з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України ОСОБА_8 №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Однак, ОСОБА_4 незважаючи на теперішню складну ситуацію в країні, розуміючи те, що він вчиняє злочин в перiод військового стану, будучи військовослужбовцем, вчинив тяжкий злочин.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків передбачених цим Кодексом наслідків передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , особу підозрюваного - суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України в розмiрi двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб (3028 грн. х 20), а саме - в сумі 60560 грн. При цьому в разі внесення застави необхідно покласти на підозрюваного ОСОБА_4 ряд обов'язків.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 206, 211, 372, 376 КПК України, суд,-
Клопотання старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_6 , погоджене прокурором про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України - задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківського слідчого ізолятора», строком на 60 діб, в межах строку досудового розслідування, а саме до 02 листопада 2024 року включно.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 , тобто з 13 год. 35 хв. 04 вересня 2024 року.
Визначити суму застави у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області, протягом дії ухвали.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_4 з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою; 2) не відлучатись з постійного місця проходження військової служби, яке буде визначено його командуванням, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; 5) утримуватись від спілкування зі свідками, понятими, експертами.
Строк дії ухвали до 02.11.2024.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, підозрюваним в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали виготовлено 06.09.2024.
Слідчий суддя ОСОБА_1