Справа № 344/3489/24
Провадження № 2/344/1782/24
04 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Татарінової О.А.,
за участю секретаря Кондратів Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Івано-Франківська цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача,- ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу підвального приміщення,-
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» звернувся до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача,- ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу підвального приміщення. Позовні вимоги мотивовано тим, що 19.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну кредитну угоду №95, відповідно до якої кредитор зобов'язався надавати позичальниці кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї Генеральної кредитної угоди і які є її невід'ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальниці за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 170 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту. В межах Генеральної кредитної угоди №95 між сторонами укладено Кредитний договір №010/14-10-508 G 95 від 19.07.2007 року, згідно якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти в розмірі 170 000,00 дол. США, із сплатою 12,3% річних та кінцевим терміном погашення 18.07.2022 року.
Починаючи з 19.06.2015 року, в порушення умов Кредитного договору (п.1.5.1.), позичальниця свої зобов'язання належним чином не виконувала, погашення процентів та пені в строки та на умовах визначених договором не здійснила.
08.04.2016 року Банк звернувся до позичальниці з вимогою про погашення заборгованості за Кредитним договором №010/14-10-508G95 від 19.07.2007 року та попередив, що у разі невиконання заявлених у претензіях вимог звернеться до суду за захистом порушених прав та примусовим стягненням коштів. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.10.2019 року у справі №344/8224/16-ц позов ТОВ «ФК «Форінт» (яке виступає правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фк «Форінт» - 108 237,52 доларів США заборгованості за кредитним договором, 24 949,46 грн. пені за порушення умов кредитного договору та 40 912,46 грн. витрат по оплаті судового збору. В даному рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.10.2019 року у справі №344/8224/16-ц встановлено факт, що 08.04.2016 року за вих. №140-В 2-00/16-217/1 ОСОБА_1 позивачем було надіслано вимогу про дострокове виконання зобов'зань за кредитним договором, однак, жодних дій зі сторони відповідачки щодо сплати заборгованості вчинено не було.
На виконання даного рішення, 20.11.2019 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист №344/8224/16-ц відносно боржниці ОСОБА_1 19.12.2019 року за заявою ТОВ «ФК «Форінт» приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Безруким Олегом Васильовичем відкрито виконавче провадження №60920648 (ідентифікатор доступу до АСВП - 6Д8Б56Г35572) з примусового виконання виконавчого листа №344/8224/16-ц виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 20.11.2019 року, яке триває до цього часу. Зобов'язання за кредитним договором та рішенням суду на сьогоднішній день так і не виконанні. Вказаним вище беззаперечно підтверджується факт тривалого, починаючи з 19.06.2015 року, невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.
Боржниця вирішила свідомо не виконувати умови кредитного договору та завчасно почала готуватися до унеможливлення стягнення з неї заборгованості в майбутньому, шляхом переоформлення нерухомого майна на громадянина ОСОБА_2 . Так, в лютому 2024 року ТОВ «ФК «Форінт» (кредитору/стягувачу), під час отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно, відповідних відомостей з його невід'ємної архівної складової частини, документів реєстраційної справи), стало відомо, що 26.07.2017 року, під час розгляду судом позову про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , остання вчинила дії по виведенню зі своєї власності цінного (ліквідного) нерухомого майна, зокрема: 26.07.2017 року згідно Договору купівлі-продажу підвального приміщення, реєстраційний №1231, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С.М., ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 підвальне приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят шість), що складається з нежитлових приміщень, зазначених літерою А 1 по плану, з цегли, загальною площею 281,7 кв.м. Згідно п. 3. Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017, вказане підвальне приміщення належить Продавцю ( ОСОБА_1 ) на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого 06.03.2008 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., по реєстру 1125, зареєстрованого обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» 05.08.2008, за номером запису 941 в книзі 5ф, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19779014, виданим 05.08.2008 обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер: 17077330.
ТОВ «ФК «Форінт» зазначає, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу підвального приміщення, а також реєстрація за ОСОБА_2 права власності на вищевказане підвальне приміщення відбулось уже після виникнення у Банку відповідно до п.1.12.3. Кредитного договору права, вимагати від ОСОБА_1 повернення кредиту та інших передбачених Договором платежів, свідомого невиконання ОСОБА_1 Кредитного договору, утворення у неї 19.06.2015 року простроченої заборгованості, невиконання нею письмової вимоги Банку від 08.04.2016 року про погашення заборгованості за кредитним договором, а також розгляду судом справи №344/8224/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Таким чином, ОСОБА_1 знаючи про наявність у неї значної суми заборгованості перед Банком правонаступником якого виступає ТОВ «ФК «Форінт» та виникнення 19.06.2015 року у Банку відповідно до п.1.12.3. Кредитного договору права, вимагати від ОСОБА_1 повернення кредиту та інших передбачених Договором платежів, діючи вочевидь недобросовісно, з метою приховування вищевказаного нерухомого майна від можливого стягнення, продала підвальне приміщення громадянину ОСОБА_2 , що свідчить про вчинення дій на шкоду кредитора (фраудаторний правочин), виключно з однією метою - уникнути звернення стягнення на таке майно, згідно Закону України «Про виконавче провадження», позбавивши можливості стягувача (Банк чи його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт») задовільнити свої вимоги за рахунок такого майна.
ТОВ «ФК «Форінт» вважає, що зазначений вище правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений виключно з метою вибуття із власності боржниці ОСОБА_1 , вищевказаного підвального приміщення, з метою недопущення його арешту та примусової реалізації в межах виконавчого провадження на примусове виконання рішення суду.
Також, представником позивача зазначається, що відчуження підвального приміщення відбулося за заниженою в десятки разів вартістю, яка в десятки разів є меншою за вартість аналогічного нерухомого майна. Так, згідно Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року реєстраційний №1231 підвальне приміщення було відчужене всього лише за 363 304 грн., тобто по 1289,68 грн. (49,9 долара США по курсу НБУ станом на 26.07.2017 року - 25.8437) за 1 кв.м.
Відповідачці ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу підвального приміщення було достеменно відомо про: наявність у неї невиконаних зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з порушенням строків оплати по кредитному договору в 2015 році, що підтверджено рішенням суду у справі №344/8224/16-ц; передбачене п. 1.12.3. Кредитного договору право кредитора незалежно від встановлених Договором строків виконання зобов'язань, вимагати від позичальника повернення кредиту та інших передбачених Договором платежів» у випадку будь-якого порушення Позичальником умов цього Договору (такі порушення були допущені ОСОБА_1 в 2015 році; наявність судового процесу про стягнення з неї кредитної заборгованості в примусовому порядку у справі №344/8224/16-ц; невідповідність (заниження в десятки разів) ціни продажу приміщення, в тому числі відносно його вартості визначеної для забезпечення зобов'язань перед ВАТ «Електрон Банк» в сумі в сумі 212 959,44 доларів США (755,97 доларів США за 1 кв.м.), в результаті чого заподіяна шкода правам кредитора ТОВ «ФК «Форінт», яке полягало у зменшенні обсягу майна боржника, що призвело, в подальшому, до неможливості виконання рішення суду за рахунок такого майна, що в загальному свідчить про обґрунтованість заявленого позову та ухилення ОСОБА_1 від виконання грошових зобов'язань за кредитним договором та рішенням суду.
Відтак, з моменту наявності невиконаних зобов'язань (19.06.2015 року) кожний правочин вчинений боржницею ОСОБА_1 на шкоду кредитора (Банк і його правонаступник ТОВ «ФК «Форінт») набуває ознак фраудаторного правочину. Розуміючи, що у разі не переоформлення майна на іншу особу, на таке майно буде звернуто стягнення в рахунок погашення значних боргових зобов'язань, з метою ухилення від виконання простроченого зобов'язання, ОСОБА_1 свідомо здійснила продаж належного їй підвального приміщення громадянину ОСОБА_2 .
Представником позивача зазначається, що наявність у власності боржниці підвального приміщення загальною площею 281,7 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обєкта нерухомого майна - 1312875026101, номер об'єкта в РПВН: 17077330, надало б Товариству, як Стягувачу, можливість задовільнити свої вимоги за рахунок зазначеного майна в порядку Закону України «Про виконавче провадження». Неправомірне відчуження боржницею зазначеного майна позбавляє ТОВ «ФК «Форінт» такої можливості. Враховуючи наведене просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу підвального приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят шість), що складається з нежитлових приміщень, зазначених літерою А 1 по плану, з цегли, загальною площею 281,7 кв.м., укладений 26.07.2017 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С.М. та зареєстрований в реєстрі за №1231; скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підвальне приміщення, футзал для занять міні футболом, що складається з нежитлових приміщень, зазначених літерою А 1 по плану, матеріал стін: цегла, загальною площею 281,7 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна - 1312875026101, номер об'єкта в РПВН: 17077330, за ОСОБА_2 (номер відомостей про речове право: 21619051; розмір частки: 1/1). Стягнути із Відповідачів на користь Позивача понесені судові витрати.
Відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовує тим, що із рішення Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2019 року по справі №344/8224/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №010/14-10-508G95 від 19.07.2007 року, укладеним в межах Генеральної кредитної угоди №95 від 19.07.2007 року, вбачається що, 19.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено Генеральну кредитну угоду №95, відповідно до якої кредитор зобов'язався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї Генеральної кредитної угоди і які є її невід'ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 170 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту. Термін дії кредитної угоди до 18.07.2022 року. Із долученої до матеріалів позову інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.02.2024 року за №365357415 слідує, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 19.07.2007 року було укладено іпотечний договір про передачу в іпотеку нежитлового приміщення №2, загальною площею 122,9 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , в забезпечення виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №95 від 19.07.2007 року. Також 19.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки. Тобто, кредитні зобов'язання ОСОБА_1 , які виникли із Генеральної кредитної угоди №95 та укладених в її рамках кредитних договорів, були забезпечені переданим в іпотеку нерухомим майном та порукою третьої особи. Окрім вище зазначеного кредитного зобов'язання Відповідачки - 1, 11.09.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «ЕЛЕКТРОН БАНК» було укладено Кредитний договір №61-2/142 від 11.08.2008 року, в забезпечення виконання зобов'язань за яким, позичальницею було передано в іпотеку підвальне приміщення, загальною площею 281,7 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку із невиконанням зобов'язань по кредитному договором №010/14-10-50895 від 19.07.2007 року, 30.06.2016 року ВАТ Райффайзен Банк Аваль (правонаступником якого є Позивач) звернулось до суду про стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів.
26.07.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі продажу нерухомого майна, зокрема підвального приміщення, загальною площею 281,7 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , яке перебувало в іпотеці АТ «ЕЛЕКТРОН БАНК». Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19.06.2018 року у справі за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 залучено Позивача, як правонаступника. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2019 року (тобто уже після спливу двох років з часу укладення спірного правочину) по справі №344/8224/16-ц стягнуто із ОСОБА_1 на користь Позивача 2 768 409, 00 грн. В той час, як слідує із рішення Івано-Франківського міського суду від 22 квітня 2021 року по справі №344/12088/20, суд під час розгляду справ по суті встановив, що державним виконавцем винесено постанову у виконавчому провадженні №58988259 від 17.09.2019 року про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_1 , а саме нежитлове приміщення магазину № НОМЕР_1 (літ. А), загальною площею 122,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Із відомостей ДП «СЕТАМ» стало відомо, що нежитлове приміщення магазину № НОМЕР_1 (літ. А),загальною площею 122,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було продано 16.09.2020 року за 1 928 490 гривень.
Тобто Позивач, після спливу трьох років з моменту укладення договору купівлі продажу, отримав задоволення своїх вимог згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 04.10.2019 року по справі №344/8224/16-ц в сумі 1 928 490 грн. за рахунок реалізації нерухомого майна. Більше того, із інформаційної довідки з Державного рестру речових прав на нерухоме майно від 12.02.2024 року за №365357415 вбачається наявність у ОСОБА_1 ряд іншого нерухомого майна.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення Позивача із заявою про забезпечення позову у справі №344/8224/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Форінт до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №010/14-10-508G95 від 19.07.2007 року.
З обставин справи вбачається, що шляхом укладення договору купівлі-продажу підвального приміщення, загальною площею 281,7 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 та яке перебувало в іпотеці АТ «ЕЛЕКТРОН БАНК» відбулось задоволення правомірних кредиторських вимог АТ «ЕЛЕКТРОН БАНК» шляхом реалізації предмету іпотеки, про що власне свідчить і те, що Іпотекодержателем було знято обтяження із нерухомого майна перед укладенням відповідного договору. Тобто реалізуючи предмет іпотеки та спрямовуючи грошові кошти в рахунок погашення існуючої заборгованості перед іпотекодержателем, ОСОБА_1 фактично слідувала принципу розумності, адже кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, і як уже зазначалось, кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Таким чином, вважає, що в даному випадку відсутня недобросовісна поведінка ОСОБА_1 адже відчуження спірного майна відбулось не з метою ухилення від виконання зобов'язань перед Позивачем, а в рамках задоволення вимог іпотекодержателя по укладеному кредитному договору, в той час, як після укладення сторонами договору Позивачем було задоволено частину своїх вимог за рахунок іншого майна Відповідача - 1.
Крім того, як уже зазначалось, на момент укладення договору купівлі-продажу у ОСОБА_1 перебувало у власності ряд іншого нерухомого майна, що в свою чергу виключає настання факту неплатоспроможності боржника. Таким чином, твердження Позивача, що відчуження спірної нерухомості відбулося саме з метою невиконання майбутнього судового рішення, не грунтується на фактичних обставинах справи, адже будь-які докази наявності у Відповідача-1 мети ухилитися від виконання майбутнього судового рішення і завдати цим шкоди майбутньому стягувачу, у справі, що розглядається, наразі відсутні, як і відсутні докази того, що сума коштів від реалізації іпотечного майна може бути направлена на погашення вимог іншого кредитора в порушення принципу пріоритету обтяження.
Як вбачається із п. 6 Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року, продаж підвального приміщення вчиняється за 363 304,00 грн. Відповідно до п. 8 Договору, відповідно до відомостей, що зазначені в Звіті про експертну оцінку зробленого 25.07.2017 року оцінювачем ТОВ «ЕСТЕЙТ СЕРВІС ГРУП» оціночна вартість об'єкту оцінки становить 363 304,00 грн. без урахування ПДВ. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.02.2024 року за №365357415 вбачається, що загальна вартість нерухомого майна, а саме підвального приміщення, загальною площею 281,7 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 станом на 2007-2008 рр. становить 426 775, 00 грн.
В той же час, варто зазначити про те, що висновки Позивача про придбання майна за начебто заниженою ціною не підтверджені належними доказами, більше того, відсутні будь-які об'єктивні критерії для такого твердження, адже Позивачем не було проведено експертного дослідження вартості майна на момент продажу, а посилання на інші ціни на начебто майно подібне за характеристиками є безпідставним, адже така вартість є договірною, визначена за згодою сторін, залежить від багатьох чинників (місце розташування, технічний стан тощо) та в жодному разі не свідчить про заниження ціни продажу. Більше того, для висновку про наявність факту заниження ціни слід застосовувати порівняльний метод дослідження ціни на аналогічні об'єкти в момент відчуження, що в даному випадку неможливо через недостатність як вихідних даних, так і спеціальних знань у Позивача.
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості, як і наявність судових спорів відносно власника такого майна, робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Враховуючи вище викладене, посилання Позивача на начебто недобросовісність дій ОСОБА_2 які виражаються у не отриманні останнім інформації про наявні судові справи стороною яких виступає ОСОБА_1 є нічим іншим, як намаганням хоча б якимось чином обгрунтовувати безпідставність даних позовних вимог.
Спірний договір купівлі-продажу підвального приміщення був укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за два роки до прийняття Івано-Франківським міським судом рішення по справі від 04.10.2019 року по справі №344/8224/16-ц та після спливу одного року з моменту звернення кредитора із вимогою. Таким чином, укладення спірного договору після спливу одного року з моменту пред'явлення позову ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , а не до чи в момент звернення до суду Банком свідчить про те, що у відповідача-1 не було жодного наміру діяти недобросовісно по відношенню до кредитора в особі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Договір купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року було укладено ОСОБА_1 не зі своїм родичем чи пов'язаною особою, так як Відповідачі між собою знайомі не були, спільних справ не вели, а познайомились саме завдяки купівлі-продажу даного об'єкту нерухомого майна. Так, як підвальне приміщення по АДРЕСА_1 перебувало в іпотеці АТ «ЕЛЕКТРОН БАНК» (на момент укладення - «ВіЕс Банк») і останній мав намір хоч в якісь мірі отримати задоволення своїх грошових вимог, знаючи що ОСОБА_2 займається бізнесом в області та цікавиться нерухомістю, представниками Банку було запропоновано розглянути можливість викупу даного об'єкту шляхом погашення коштів банку, що власне і було зроблено. Кошти які були отримані ОСОБА_1 від реалізації заставного майна ПАТ «ВіЕс Банк» були направлені на погашення заборгованості ОСОБА_1 саме перед ПАТ «ВіЕс Банк», що власне і підтверджується відсутністю будь-яких претензій зі сторони Банку та вивільнення приміщення з іпотеки.
Після укладення спірного договору ОСОБА_1 не стала неплатоспроможною, адже як уже зазначалось раніше у її власності залишилось ряд нерухомого майна. Більше того, про її платоспроможність свідчить також і те, що навіть після спливу чотирьох років з часу відчуження майна, Позивач все-таки зміг реалізувати майно Відповідача-1 шляхом продажу на аукціоні та задоволити свої кредиторські вимоги. В позовній заяві не зазначено, а в матеріалах справи не міститься жодних доказів які б свідчили про те, що спірний договір купівлі-продажу має ознаки фраудаторного та був укладений виключно з метою ухилення від виконання боргових зобов'язань. Враховуючи доводи викладені Позивачем в позовній заяві, долучені ним же письмові докази, зважаючи на норми чинного законодавства та обґрунтування зазначене у відзиві на позовну заяву вважає, що в даній справі відсутня сукупність критеріїв для кваліфікації договору купівлі-продажу підвального приміщення, як фраудаторного.
Як слідує з норм ЗУ «Про іпотеку», навіть якщо б дане приміщення не було відчужено ОСОБА_2 в 2017 році, то воно б до цього часу перебувало в іпотеці ПАТ «ВіЕс Банк» і Позивач не може претендувати на дане майно, адже всі кошти від його реалізації мають бути направлені виключно на погашення вимог іпотекодержателя. На момент укладення спірного правочину Позивач не являвся кредитором ОСОБА_1 , а став таким тільки після спливу одного року, та дізнався про начебто порушення своїх прав тільки через сім років, однак здійснюючи у 2021 році реалізацію свого іпотечного майна в рамках виконавчого провадження, Позивачу було достеменно відомо про права ОСОБА_2 , оскільки представниками Позивача направлялась пропозиція Відповідачу щодо викупу приміщення магазину. Із даного слідує, що на момент укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Договору купівлі продажу нерухомого майна, жодні права чи інтереси Позивача порушено не було, адже ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» викупила кредитний портфель у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» значно пізніше ніж було укладено договір купівлі-продажу, а також ОСОБА_1 було відчужено іпотечне майно, пріоритет на реалізацію якого в будь-якому випадку належить іпотекодержателю. Зважаючи на вище викладене, вважає пред'явлений позов необгрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, а тому просить суд відмовити в повному обсязі заявлених позовних вимог.
Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Марущак В.І. подано до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовує тим, що 19 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було уклалено Кредитний договір №010/14-10-508G95, згідно якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 170 000 доларів США, кінцевий термін погашення 18.07.2022 року, процентна ставка 12,5% річних. Курс НБУ на час укладення договору становив 1 долар США =5.05 гривень. Отже, за офіційним курсом НБУ, розмір кредиту становив 858 500 гривень (170 000*5,05). Відповідно до умов Кредитного договору (частина перша п.5, частина друга п.3.1) сторони погодили, що в якості забезпечення всіх своїх зобов'язань за цим Кредитним Договором позичальник передав в іпотеку банку предмет Іпотеки. Предметом іпотеки визначено нежитлове примішення в АДРЕСА_1 , загальною площею 122,9 кв.м. Право власності на предмет іпотеки в позичальника виникло на підставі Договору купівлі-продажу укладеного 19.07.2007 року. Таким чином, в якості забезпечення всіх зобов'язань позичальника за Кредитним Договором №010/14-10-50895 від 19.07.2007 сторонами 19 липня 2007 року було укладено договір Іпотеки. Відповідно до протоколу погодження вартості ціни заставного майна від 19.07.2007р. сторонами (ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 ) вартість нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 122,9 кв.м. визначена у розмір 1 241 290 грн., що за курсом НБУ, на дату укладення, становив 245 800 доларів США. Таким чином вартість предмету іпотеки значно перевищував розмір отриманого позичальником кредиту. Також, з метою виконання зобов'язань позичальника перед кредитором за вказаним вище Кредитним договором №010/14-10-508G95 19.07.2007р. банком укладено Договір поруки з ОСОБА_4 . Згідно Договору поруки поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором в солідарному порядку за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором. Отже, всі зобов'язання позичальника перед кредитором були забезпечені як Договором Іпотеки, так Договором поруки укладеними 19 липня 2007 року.
Також представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Марущак В.І. зазначається, що дійсно, 26 липня 2017 року між відповідачами було укладено Договір купівлі-продажу підвального приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1 , загальною площею 281,7 кв.м. Договір укладено в письмовій формі та є нотаріально посвідченим. Продаж підвального приміщення вчинено за 363 304 грн., саме така оціночна вартість приміщення була визначена у Звіті про експертну оцінку, яка проведена ТОВ «ЕСТЕЙТ СЕРВІСЕС ГРУП» 25.07.2017 року (ідентифікатор за базою ФДМУ: 2036223_25072017_АТ0721). Кошти за продаж майна покупцеві були отримані продавцем до посвідчення Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року. Підвальне приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1 , загальною площею 281.7 кв.м. також було предметом Договору Іпотеки від 11.08.2008 року. Іпотекодержателем цього приміщення був ВАТ «Електрон Банк». За таких обставин саме в рахунок виконання зобов'язань перед Іпотекодержателем цього приміщення (ВАТ «Електрон Банк») воно могло бути відчужене, а не на погашення зобов'язань позивача. Більш того, ОСОБА_1 коштами, які були нею отримані за відчуження майна, погасила свої зобов'язання перед Іпотекодержателем цього приміщення - ВАТ «Електрон Банк» (ПАТ «ВіЕс Банк). ОСОБА_1 , як власник підвального приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1 , загальною площею 281,7 кв.м., щодо якого на момент укладення Договору купівлі-продажу від 26.07.2017р. не існувало жодних обмежень, обтяжень та/або заборон, на власний розсуд мала право розпорядитися належним їй майном (своєю власністю) в тому числі його відчужити відповідачу ОСОБА_2 . Більш того, зі змісту наданих позивачем документів (доказів) не вбачається не дотримання вимог чинного законодавства України. Волевиявлення продавця та покупця було вільним і відповідало їх внутрішній волі та було спрямованим на реальне настання правових наслідків. Сторони договору на час його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Крім того, укладений відповідачами договір купівлі-продажу є оплатним. Таким чином, укладений 26 липня 2017 року Договір не відповідачає ознакам для кваліфікації договору, як фраудаторного. Оспорюваний Договір купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року не є безвідплатним, майно не відчужено на користь пов'язаної особи. Незважаючи на те, що у продавця, на момент укладення оспорюваного Договору існувала заборгованість згідно укладено 19.07.2007 р. Кредитного договору №010/14-10-508G95, однак зобов'язання позичальника перед кредитором були забезпечені Договором Іпотеки та Договором поруки укладеними 19 липня 2007 року. Вартість предмета іпотеки на час його укладення становила 245 600 доларів США та в повному обсязі покривала борг перед кредитором. Укладання Договору купівлі-продажу не свідчило про неможливість, в подальшому, виконувати позичальником своїх зобов'язань перед кредитором. Крім того, відповідно до Інформації з Державного ресстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 10.04.2024р. у власності ОСОБА_1 також було інше майно за рахунок якого остання могла відповідати по своїх зобов'язаннях в тому числі і перед позивачем. Більш того, позивач, в подальшому, отримав кошти від реалізації нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 122,9 кв.м. хоча про дану обставину не вказує в своїй позовній заяві та не надає суду доказів з приводу цього факту. Позивач, відповідно до вимог ЦПК України, на власний розсуд керується своїми правами та зобов'язаний не зловживати ними. Тому, ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» звертаючись з позовом до суду у цивільний справі №344/88224/16-ц про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості не був позбавлений у праві просити суд вжити заходи забезпечення позову. Однак, позивач цим правом не скористався, оскільки був впевнений, що його вимоги можуть бути задоволенні за рахунок предмета Іпотеки.
За таких обставин і з урахуванням вище викладеного, вважає, що позивач не надав суду доказів на підтвердження порушення відповідачами його прав чи охоронюваних законом інтересів, а поданий ним позов є безпідставним. Крім того, з змісту позовної заяви та доданих до неї доказів не вбачається, що відповідач ОСОБА_2 укладаючи оспорюваний договір діяв недобросовісно і, що останньому було та/або могли бути відомі дані про те, що майно є під забороною, арештом, або щодо цього майна існує спір.
Також представником відповідача зазначається, що позивач ще з 2016 року, в межах розгляду Івано-Франківським міським судом цивільної справи №344/8224/16-ц і до постановлення судом рішення, не був позбавлений у праві звернутися до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все належне відповідачу майно. Однак жодних дій щодо цього ним не було вчинено. Більш того, позивач не був позбавлений можливості отримувати у відповідача інформацію про його фінансове становище та на наявне майно за рахунок якого може бути виконання зобов'язань позичальника. Крім того, позивач мав можливість отримувати інформацію щодо майна позичальника, укладення позичальником договорів Іпотек та/або укладення ним договорів купівлі-продажу майна, шляхом доступу до інформації з реєстрів речових як через державних реєстраторів, нотаріусів та/або отримання безпосередньо ним запитуваної інформації із реєтрів. За таких обставин, позивач, «як добрий господар» міг ще в 2017 році довідатися про укладення відповідачами оспорюваного ним Договору купівлі-продажу підвального приміщення. За таких обставин вважає, що до вимог позивача слід також застосувати строки позовної давності про що просить суд, що є також самостійною підставою для відмови в позові.
16.07.2024 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Представник позивача в судовому засіданні, в режимі відео конференції, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позову не визнав, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, просив суд у позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову заперечила, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, просида суд у позові відмовити.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що 19.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір №010/14-10-508G95, який складається із двох частин, які нерозривно пов'язані між собою. Повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником ануїтентних платежів згідно з графіком погашення, який є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до умов зазначених у Договорі Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 170 000,00 дол. США на придбання комерційної нерухомості, із сплатою 12,3% річних та кінцевим терміном погашення 18.07.2022 року.
19.07.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в забезпечення погашення кредитної заборгованості по Генеральній кредитній угоді №95 від 19.07.2007 року, погоджено вартість заставного майна, а саме нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 122,9 кв.м., ринковою вартістю 1 241 290,00 грн.
19.07.2007 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. зареєстровано договір іпотеки № 1757 від 19.07.2007 року підвального приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотекодержатель: ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» . Строк виконання основного зобов'язання: 18.07.2022 року, розмір основного зобов'язання 170 000,00 Долари США, додаткові відомості про зобов'язання: До повного виконання зобов'язання за Генеральною кредитною угодою №95 від 19.07.2007 року та Кредитним договором №010/14-10/508G95 від 19.07.2007 року (а.с.28-36).
26.07.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу підвального приміщення, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С.М., відповідно до якого ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), разом іменовані «Сторони», за цим договором погодили, що продавець передає в цілому у власність покупця - продає, а покупець приймає у власність - купує належне продавцю підвальне приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят шість), надалі іменоване «підвальне приміщення». Згідно з документами власності на підвальне приміщення та технічним паспортом, виданим 28.11.2006 року обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», підвальне приміщення складається з нежитлових приміщень, зазначених літерою А1 по плану, з цегли, загальною площею 281,7 кв.м. Вищевказане підвальне приміщення, яке відчужується за цим договором, належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 06.03.2008 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., по реєстру №1125, зареєстрованого обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» 05.08.2008 року, за номером запису 941 в книзі 5ф, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19779014, виданим 05.08.2008 року обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер: 17077330.
Пунктом 4. Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року продавець стверджує, що на момент укладення цього Договору вказане підвальне приміщення знаходиться у її власності, до моменту укладення цього Договору нікому не відчужене, під забороною (арештом), а також заставою, в тому числі податковою, не перебуває, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесене, судового спору щодо нього немає, прав щодо нього у третіх осіб (за договорами найму, оренди тощо) та інших обтяжень як в межах України, так і за межами України немає, як юридична адреса воно не використовується.
Згідно п.п.6,7 Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року продаж підвального приміщення за домовленістю сторін вчиняється за 363304 гривні 00 коп., які отримані продавцем від покупця до посвідчення цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продане підвальне приміщення.
Відповідно до п.8 Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року відповідно до відомостей, що зазначені у Звіті про експертну оцінку, ідентифікатор за оазою ФДМУ: 2036223_25072017_АТ0721, зробленого 25.07.2017 року оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СЕРВІСЕС ГРУП», оціночна вартість об'єкта оцінки, а саме, нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , становить без урахування ПДВ - 363304 гривні 00 коп. (а.с.26-27).
26.07.2017 року на підставі договору купівлі-продажу підвального приміщення за ОСОБА_2 зареєстровано право власності в розмірі частки 1/1 на підвальне приміщення, футзал для занять міні футболом, загальною площею 281,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят шість), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12.02.2024 року (а.с.28-29).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.10.2019 року у справі №344/8224/16-ц позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №010/14-10-508G95 від 19.07.2007 року, укладеним в межах Генеральної кредитної угоди №95 від 19.07.2007 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Форінт», 108 237 дол. США 52 центи заборгованості за кредитним договором №010/14-10-508G95 від 19.07.2007 року та 24 949 грн. 46 коп. пені за порушення умов кредитного договору та 40 912 грн. 46 коп. витрат по оплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання даного рішення, 20.11.2019 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист №344/8224/16-ц боржником за яким є ОСОБА_1 , а стягувачем ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт» що підтверджується інформаційною довідкою про виконавче провадження від 20.02.2024 року (а.с.24-25).
19.12.2019 року за заявою ТОВ «ФК «Форінт» приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Безруким Олегом Васильовичем відкрито виконавче провадження №60920648, з примусового виконання виконавчого листа №344/8224/16-ц виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 20.11.2019 року що підтверджується інформаційною довідкою про виконавче провадження від 20.02.2024 року (а.с.24-25).
16.09.2020 року відбулися торги, лот 408718 - іпотека, а саме нежитлове приміщення магазину № НОМЕР_1 (літ.А), загальною площею 122,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Переможець торгів - ОСОБА_5 , ціна продажу 1 928 490,00 грн., що підтверджується протоколом №502229 (а.с.39).
Із платіжного доручення №69 від 15.01.2021 року вбачається, що 16.01.2021 року відділом Державної виконавчої служби перераховано на користь ТОВ «ФК «ФОРІНТ» грошові кошти в розмірі 1 648 858,95 грн. стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «ФОРІНТ» (а.с.201).
ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ДП «СЕТАМ», Івано-Франківського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» про визнання недійсними електронних торгів арештованого майна (справа №344/12088/20).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.04.2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «СЕТАМ», Івано-Франківського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» про визнання недійсними електронних торгів арештованого майна відмовлено (а.с.101-104).
Із платіжної інструкції №13487 від 16.06.2022 року вбачається, що 21.06.2022 року відділом Державної виконавчої служби перераховано на користь ТОВ «ФК «ФОРІНТ» грошові кошти в розмірі 183 206,55 грн., призначення платежу 344/13947/18; 25.02.2019 року; ОСОБА_1 (а.с.202).
Із відповіді на запит стягувача (ТОВ «ФК «ФОРІНТ») відносно виконавчого провадження №60920648 приватного виконавця Безрукого О.В. від 15.07.2024 р., вбачається, що 19.12.2019 р. приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №60920648 при примусовому виконанні виконавчого листа №344/8224/16-ц, що виданий 20.11.2019 року Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Форінт", 108237 дол. США 52 центи заборгованості за кредитним договором №010/14-10-508G95 від 19.07.2007 року та 24949 грн. 46 коп. пені за порушення умов кредитного договору та 40912 грн. 46 коп. витрат по оплаті судового збору. Боржником ОСОБА_1 , не виконуються законні вимоги приватного виконавця.
Крім того, із зазначеного листа вбачається, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, а також відповідей Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Івано-Франківській області та Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області за боржником не зареєстроване майно, на яке можна звернути стягнення. Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській області та Закарпатській областях за боржником транспортні засоби не зареєстровані. Згідно відповідей Пенсійного фонду України та Державної податкової служби України боржник не працює, пенсію не отримує. Щодо інформації про майно, яка міститься в недіючому реєстрі прав власності на нерухоме майно повідомляє, що дані записи неактуальні, а вказане майно зареєстроване за іншими особами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.184-185).
Як вбачається з витягу з автоматизованої системи виконавчих проваджень від 15.07.2024 року, виконавче провадження № 60920648, за яким боржником є ОСОБА_1 , стягувачем ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт», яке відкрито 19.12.2019 року станом на 15.07.2024 року перебуває в стані - Примусове виконання (а.с.205).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Звертаючись до суду з цим позовом, представник позивача обґрунтовував свої вимоги тим, що Відповідачці ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу підвального приміщення було достеменно відомо про наявність у неї невиконаних зобов'язань за кредитним договором, наявність судового процесу про стягнення з неї кредитної заборгованості в примусовому порядку у справі №344/8224/16-ц; невідповідність (заниження в десятки разів) ціни продажу приміщення, в результаті чого заподіяна шкода правам кредитора ТОВ «ФК «Форінт», яке полягало у зменшенні обсягу майна боржника, що призвело в подальшому до неможливості виконання рішення суду за рахунок такого майна.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, провадження № 61-1272св20).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
фіктивного (стаття 234 ЦК України);
такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що відповідачі у даній справі не є родичами, більше того, до укладення договорів навіть не були знайомі. Факт передання коштів підтверджений сторонами та засвідчений приватним нотаріусом Біланюк С.М.
На момент укладення оспорюваного правочину будь-які арешти на майно боржника ОСОБА_1 накладені не були. Будь-які заборони на відчуження були відсутні, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Посилання представника позивача про наявність судового процесу про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості в примусовому порядку у справі №344/8224/16-ц; невідповідність (заниження в десятки разів) ціни продажу приміщення не може бути прийнято до уваги з огляду на наступне.
Так, між зверненням до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості та укладенням спірного договору купівлі-продажу пройшов значний проміжок часу. Крім того, згідно Договору купівлі-продажу підвального приміщення від 26.07.2017 року продаж підвального приміщення за домовленістю сторін здійснено за 363304 гривні 00 коп., що відповідає оціночній вартості нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до відомостей, що зазначені у Звіті про експертну оцінку, ідентифікатор за базою ФДМУ: 2036223_25072017_АТ0721, зробленого 25.07.2017 року оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СЕРВІСЕС ГРУП».
Належних доказів про вартість нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на час укладення договору купівлі-продажу представником позивача не надано. Надані представником позивача дані з інтернет-ресурсів суд не приймає до уваги, оскільки такі не містять відомостей щодо об'єкту нерухомого майна, що є предметом позову.
Також варто зазначити, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на час укладення спірного договору у власності боржника ОСОБА_1 знаходилось декілька об'єктів нерухомого майна, а саме: гараж та квартира. Крім того, зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором було забезпечено договором іпотеки.
Отже, наведені обставини, не свідчать про те, що оспорюваний договір є фраудаторним.
Стороною позивача не доведено перед судом, що дії ОСОБА_1 щодо укладення оспорюваного договору свідчать про недобросовісність її як боржника та зловживання правами стосовно кредитора. Під час судового розгляду не встановлено, що оспорюваний договір укладався для уникнення сплати боргу, а також на момент укладення оспорюваного договору будь-які обтяження були відсутні.
Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що позивачем не доведено заявлених позовних вимог, а тому позов є безпідставним.
Позбавлення ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, нежитлового приміщення, придбаного шляхом укладення оспорюваного договору, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За наведених обставин, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись 4, 5, 12, 13, 81, 76-81, 89, 133, 141, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача,- ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу підвального приміщення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя: Татарінова О.А.
Повний текст рішення складено 09 вересня 2024 року