Справа № 215/4433/24
2-з/215/19/24
09 вересня 2024 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
в складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.
розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу заяву представника позивача адвоката Хомік Олени Володимирівни про забезпечення позову в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна,-
14.08.2024 представник позивача адвокат Хомік О.В. подала заяву про забезпечення позову в якій просить накласти арешт на майно, що належить відповідачу у справі ОСОБА_2 , а саме: автомобіль Toyota Corolla 1.3 M/Т CITY VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ; автомобіль Chevrolet Equinox, державний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 ; квартиру АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_5 , загальною площею 23,1 кв.м., в блоці АДРЕСА_2 ; гараж, не зареєстрований, що знаходиться у дворі будинку поруч зі спірною квартирою АДРЕСА_1 .
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи, забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання рішення суду, яким закінчується вирішення спору по суті.
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 подано до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області позов до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна.
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із положеннями законодавства, суд вважає, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою та аргументованою, оскільки відповідач ОСОБА_2 може уникнути відповідальності шляхом продажу наявного в його власності майна, право власності на 1/2 частину якого в подальшому можливе перейти до позивача.
Одночасно, суд враховує, що такий вид забезпечення позову як накладення арешту на майно, буде не повністю відповідати обставинам цієї справи, адже арешт обмежить у тому числі і право на користування таким майном, оскільки згідно до вимог закону державний виконавець при здійсненні виконання судового рішення про забезпечення позову здійснить опис арештованого майна, та вчинить дії по забороні будь-яким особам взагалі використовувати таке майно за призначенням, що може привести до необґрунтованого обмеження поточного власника майна у праві на користування майном, тим більше квартирою, що буде порушенням прав особи на житло.
Отже належним видом забезпечення позову буде саме застосування заборони відчуження відповідного майна.
Судом не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи.
Крім того, обраний судом вид забезпечення позову не обмежує права відповідача ОСОБА_2 , чи інших осіб, у користуванні спірним житловим приміщенням.
Водночас, суд позбавлений можливості застосувати заходи забезпечення позову щодо гаража, не зареєстрований, що знаходиться у дворі будинку поруч зі спірною квартирою АДРЕСА_1 (фактично будівельні матеріали), оскільки представником позивача не надано жодних доказів належності ОСОБА_2 даного гаража (будівельних матеріалів) та законності його будівництва, зокрема виділення земельної ділянки за цим цільовим призначенням.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заява представника позивача адвоката Хомік О.В. про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, суд,-
Заяву представника позивача адвоката Хомік Олени Володимирівни про забезпечення позову - задовольнити частково.
Заборонити ОСОБА_2 , суб'єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі: автомобіля Toyota Corolla 1.3 M/Т CITY VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ; автомобіля Chevrolet Equinox, VIN НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_3 ; квартири АДРЕСА_3 ; гаража № НОМЕР_5 , загальною площею 23,1 кв.м., в блоці АДРЕСА_2 .
В іншій частині заявлених вимог - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду складена та підписана без проголошення 09 вересня 2024 року.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справ, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.