Справа № 186/346/24
Провадження № 1-кп/0186/242/24
09 вересня 2024 року м.Першотравенськ
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1
секретар - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023046380000086 від 05 вересня 2023 року по обвинуваченню :
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Луганська, громадянина України, освіта середня, розлученого, офіційно непрацюючого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4
захисника - адвоката ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_3
потерпілої - ОСОБА_6 .
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження відносно ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, так як ризики передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України не зменшилися та існують на сьогодні.
Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що судовий розгляд кримінального провадження неможливо завершити до закінчення терміну дії ухвали про продовження відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, а ризики заявлені на момент обрання запобіжного заходу на теперішній час не зменшилися, тому виникла необхідність у продовженні строку тримання обвинуваченого під вартою.
Ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України прокурор обґрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, не має стійких соціальних зав'язків, а саме: не одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, та враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, після повідомлення про підозру, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду.
Наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, підтверджується тим, що ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, з метою спотворення доказової бази по кримінальному провадженню може незаконно впливати на свідків, так знаючи їх адресу проживання, повні анкетні дані, може шляхом вмовлянь, обіцянок чи інших незаконних дій вплинути на них з метою зміни ними показань, які його викривають.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав у повному обсязі та прохав його задовольнити, так як ризики передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК на теперішній час не зменшилися.
Потерпіла ОСОБА_6 підтримала клопотання прокурора та прохала його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання прокурора, прохали суд застосувати відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 в м.Першотравенську. Захисник свою думку обґрунтувала тим, що судом в рамках даного кримінального провадження не допитано лише одного свідка - ОСОБА_7 , місце проживання якого на сьогодні невідомо, навіть, працівникам поліції, а тому обвинувачений позбавлений можливості якимось чином впливати на останнього. Також захисник вважає, що ОСОБА_3 вже довгий час перебуває під вартою, та продовження відносно останнього даного запобіжного заходу не доцільно.
Вислухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, оцінивши в сукупності обставини, передбачені ст.ст.177,178 КПК України, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.
Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.
У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.
Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, а саме в умисному тяжкому тілесному ушкодженню, небезпечному для життя на момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 продовжений ухвалою суду від 18 липня 2024 року на 60 днів до 14 вересня 2024 року включно.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На думку суду, ризик переховування обвинуваченого від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість ймовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Наявність ризиків передбачених п.3 ч.1 ст.177 КПК України допустимими доказами прокурором не доведено, так як судом вже допитані всі свідки, які зазначені стороною обвинувачення, крім свідка ОСОБА_7 - місце знаходження, якого на теперішній час невідомо, та прокурор не може забезпечити його явку до суду.
При вирішенні клопотання прокурора суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.121 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, з санкцією від 7 до 10 років позбавлення волі, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що на теперішній час застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде гарантувати виконання ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги ст.183 КПК України. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Тяжкість, характер та обставини інкримінованого злочину свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Суд не вбачає на даний час надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою, оскільки приймає до уваги тяжкість пред'явленого ОСОБА_3 обвинувачення з сукупністю ризиків, встановленими судом.
Враховуючи вищевикладене суд вважає за можливе продовжити відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням строку у межах 60 днів.
На підставі ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вважає за необхідне розмір застави не обирати, оскільки, кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_3 пов'язане із застосуванням насильства, яке спричинило загибель людини.
Керуючись ст.ст.331, 177-178, 183, 199, 350, 369-372 КПК України, суд
Клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити строк тримання ОСОБА_3 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, під вартою на строк 60 днів, тобто до 07 листопада 2024 року включно.
У задоволенні клопотання щодо зміни запобіжного заходу відмовити.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для відома та виконання, а також вручити прокурору та обвинуваченому.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1