печерський районний суд міста києва
Справа № 757/18721/24-ц
пр. № 2-6150/24
04 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітнього сина,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив змінити розмір аліментів, які з нього стягуються на підставі рішення суду від 21 листопада 2023 року на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 : з 6 000, 00 грн щомісячно у твердій грошовій сумі, починаючи з 15 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, до 3 000, 00 грн щомісячно.
В обґрунтування позову вказано, що матеріальне становище позивача погіршилося, у зв'язку із тим, що на його утриманні перебуває хворий батько - ОСОБА_4 , який проживає разом з ним. Протягом тривалого часу позивач піклувався над станом здоров'я батька: перебував на обліку в Печерській РДА (управління соціального захисту населення) як особа, яка надає соціальні послуги на непрофесійній основі за доглядом батька, який протягом тривалого часу хворіє на комбіновану аортальну ваду з перевагою важкого стану (12 березня 2020 року проведена операція), постійно перебуває під наглядом лікарів, а в лютому 2024 року йому поставлено додатково діагноз злоякісне новоутворення без уточнення локалізації черевної порожнини. Станом на теперішній час стан здоров'я ОСОБА_4 погіршено і він потребує додаткового піклування та додаткового лікування.
Відзив на позов, заяви з процесуальних питань від відповідача не надходили до суду.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
23 квітня 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 25 квітня 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
29 квітня 2024 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи /а. с. 120/.
30 квітня 2024 року ухвалою судді відкрито провадження у справі, для розгляду у спрощеному порядку з викликом сторін у судове засідання /а. с. 121-122/.
04 вересня 2024 року представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, не заперечує проти постановлення судом заочного рішення, просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідач, яка належним чином повідомлялася про час, дату і місце судового засідання, на слухання не з'явилася.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року задоволено частково позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 6 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 15 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття /а. с. 12-15/.
Згідно з довідкою від 02 квітня 2024 року № 21-198зн Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 подав заяву про стягнення з його заробітної плати аліментів на утримання дитини у розмірі 25 % від заробітної плати на користь ОСОБА_2 і, починаючи з 01 вересня 2022 року, стягується зазначена частка від заробітної плати, загальний розмір по березень 2024 року становить 81 756, 90 грн /а. с. 17-18/.
ОСОБА_1 здійснює перекази грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 на утримання сина, купує йому особисті речі, сплачує за туристичні путівки на подорож ОСОБА_2 та свого сина, за відвідування дитиною спортивних секції /а. с. 19-78/.
На утриманні ОСОБА_1 перебуває хворий батько - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонер), який проживає разом ним. ОСОБА_4 опікується станом здоров'я батька тривалий час: перебував на обліку в Печерській РДА (управління соціального захисту населення) як особа, яка надає соціальні послуги на непрофесійній основі за доглядом батька6, протягом тривалого часу мій батько хворіє на комбіновану аортальну ваду з перевагою важкого стану (12 березня 2020 року проведена операція), постійно перебуває під наглядом лікарів, а в лютому 2024 року йому поставлено додатково діагноз злоякісного новоутворення без уточнення локалізації черевної порожнини.
ОСОБА_1 звернувся до управління соціального захисту Шевченківської РДА щодо оформлення допомоги, у зв'язку із наданням соціальних послуг на непрофесійній основі над батьком (розгляд справи у ЦНАП № 72023- 008486225-452-82) /а. с. 82-108/.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.
У статті 192 Сімейного кодексу України наведено перелік обставин, за яких суд може постановити рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Крім того, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів, у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 Сімейного кодексу України, зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Відповідно до частини першої ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя ст. 182 СК України).
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі: зміни матеріального або сімейного стану; погіршення або поліпшення здоров'я когось із них; інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, згідно з статтею 192 Сімейного кодексу України.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення позову, передбачених ст. 192 Сімейного кодексу України.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки суд задовольняє позов.
За пунктом 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-16 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 180, 182, 184, 192 Сімейного кодексу України,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітнього сина задовольнити.
Зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 за рішенням Печерського районного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 757/52497/21-ц, на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до 3 000, 00 грн щомісячно.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І. В. Литвинова