печерський районний суд міста києва
Справа № 757/36978/24-ц
пр. № 2-7566/24
09 вересня 2024 року суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Київгазенерджи», третя особа ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
15 серпня 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 20 серпня 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
20 серпня 2024 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, на виконання якої представник позивача засобами поштового зв'язку направила заяву про усунення недоліків, у якій надала пояснення щодо сплати судового збору, зокрема, що судовий збір сплачений з рахунку адвоката шляхом генерування платіжної квитанції з офіційного сайту Судової влади України через платіжний сервіс UAPAY, а щодо реєстрації в Електронному суді - електронна пошта, зазначена у позовній заяві є офіційною електронною поштою, яка міститься / зареєстрована в Електронному кабінеті ЄСІТС.
Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
Таким чином, обов'язок перевірити факт зарахування судового збору у конкретній справі покладається на суд.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі N 9901/144/20; у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі N 826/2429/18, від 20 лютого 2019 року у справі N 823/1940/18, від 25 січня 2021 року у справі N 914/1131/20, від 26 січня 2023 року справі N 300/2484/22 та від 27 січня 2023 року у справі N 300/2202/22.
Додані до позовної заяви і заяви про усунення недоліків копії квитанції № SQKF-BD5Z-BURE від 07 серпня 2024 року на суму 1 280,81 грн не є належним документом, що підтверджує сплату судового збору, оскільки повторною перевіркою зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України за вказаною квитанцією (№ SQKF-BD5Z-BURE від 07 серпня 2024 року) підтвердження не встановлено.
До поданої заяви про усунення недоліків позовної заяви не додано підтвердження установи банку чи відділення зв'язку, яка прийняла платіж, про сплату судового збору у сумі 1 280, 81 грн з відміткою про його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, не надано підтвердження (довідки) органу Державної казначейської служби України про зарахування його до спеціального фонду цього бюджету.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним, з точки зору його практичного забезпечення: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства («Golder проти Сполученого Королівства», «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року). Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до частини першої ст. 12, частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
За частиною першої ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини третьої ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені ст. ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, а саме не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
З огляду на вищевказане, суд приходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 14, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-14, 19, 23, 43, 185, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Київгазенерджи», третя особа ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, вважати неподаною і повернути заявникові.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова