печерський районний суд міста києва
Справа № 757/18203/24-ц
пр. 2-6106/24
03 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Головний державний виконавець Деснянського районного відділу виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жиглій Валентина Миколаївна
розглянувши у відкритому судового засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Усенко Антон Володимирович до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Головний державний виконавець Деснянського районного відділу виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жиглій Валентина Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Головний державний виконавець Деснянського районного відділу виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жиглій Валентина Миколаївна - про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. та зареєстрований в реєстрі за №22658. Стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 23 листопада 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. вчинив виконавчий напис №22658, щодо стягнення з неї заборгованості за кредитним договором.
Позивач посилалась на те, що вказаний виконавчий напис вчинено з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки, при вчиненні виконавчого напису приватний нотаріус у порушення статті 88 Закону України «Про нотаріат» не пересвідчився у безспірності заборгованості боржника і не врахував, що з дня виникнення вимоги минуло більше трьох років. Крім того, на адресу позивача не надходило жодного листа з вимогою про усунення порушень стосовно зобов'язання із зазначенням у листі-вимозі стислого змісту порушених зобов'язань, що є підтвердженням безспірності заборгованості. За таких обставин, визначена відповідачем заборгованість не може вважатися безспірною.
Ухвалою судді від 23 квітня 2024 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
30 травня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив по справі, в якому останній вказує на безпідставність позовних вимог, оскільки АТ КБ «Приватбанк» надав нотаріусу всі необхідні документи відповідно до переліку, а саме кредитний договір, засвідчений банком розрахунок заборгованості. Також позивачем не надано доказів сплати заборгованості за кредитним договором.
Крім того, позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2017 року, проте позивач звернулась до суду з позовом лише у квітні 2024 року.
30 серпня 2024 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, з яких вбачається, що 22 червня 2020 року постановою Головного державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жиглій Валентиною Миколаївною було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, що належать боржнику ОСОБА_1 . Саме з цього часу позивач дізналась про вчинений виконавчий напис.
З матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою позивачка звернулася до суду в квітні 2024 року.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12 березня 2020 року та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25 квітня 2023 року до 30 червня 2023 року.
Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з урахуванням дії карантину на території України з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року строк позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, згідно із пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.
Розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пункт 19 згідно з Законом України «Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, термін дії якого продовжено наступними Указами Президента України до теперішнього часу.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з урахуванням дії на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року строк позовної давності збільшено на увесь строк його дії.
Враховуючи вищевикладене, позивачем на момент звернення з позовом до суду в квітні 2024 року встановлений статтею 257 ЦК України 3-річний строк позовної давності не пропущений.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Суд установив, що 23 листопада 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. вчинив виконавчий напис №22658 щодо стягнення з позивача грошових коштів у сумі 17 802,09 грн., які є його боргом за кредитним договором, укладеним з АТ КБ «Приватбанк».
12 квітня 2018 року головним державним виконавець Деснянського районного відділу виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жиглій В.М. відкрито виконавче провадження №56165755 з примусового виконання виконавчого напису №22658.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку, а лише їх конкретизує.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та виходячи з системного аналізу статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).
Таким чином нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису .
Аналогічну позицію викладено в ухвалі колегії суддів судової палати цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01.03.2017 р. № 201/1662/16-ц.
З матеріалів справи слідує і дана обставина була встановлена в судовому засіданні, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності заборгованості відповідача перед банком, оскільки під час вчинення виконавчого напису між сторонами існував спір у суді щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису порушив норми чинного законодавства, а відтак суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог. За встановлених обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Щодо застосування строку позовної давності, заявленого представником відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України №215 від 16 березня 2020 року та №239 від 25 березня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року.
Дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 291 від 22 квітня 2020 року, №343 від 04 травня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, № 611 від 16 червня 2021 року, № 855 від 11 серпня 2021 року, № 981 від 22 вересня 2021 року, №1336 від 15 грудня 2021 року, №229 від 23 лютого 2022 року, №630 від 27 травня 2022 року, №928 від 19 серпня 2022 року, №1423 від 23 грудня 2022 року та №383 від 25 квітня 2023 року.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25 квітня 2023 року дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.
Законом України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Суд зазначає, що з 12.03.2020 (дата початку карантину) і до 30.06.2023 (останній день карантину) перебіг позовної давності був зупинений.
Відповідно до приписів п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки позовної давності продовжуються на строк дії зазначеного стану.
Окрім того, ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року внесено наступні зміни до п 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України:"У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами) в Україні воєнний стан діє з 24.02.2022 року до 09.11.2024 року.
Враховуючи зазначені норми законодавства, строк позовної давності не можна вважати таким, що сплив на момент подачі позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1073,60 грн.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої - п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 6 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір про надання правничої допомоги від 23 лютого 2024 року, укладений між позивачем та адвокатом Усенком А.В., акт виконаних робіт від 28 серпня 2024 року, відповідно до якого встановлено вартість послуг наданих адвокатом в розмірі 10 500 грн та вказані послуги оплачено позивачем, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №б/н від 28 серпня 2024 року.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Згідно висновків Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що витрати на правничу допомогу сплачені позивачем, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн.
Керуючись Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Усенко Антон Володимирович до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Головний державний виконавець Деснянського районного відділу виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жиглій Валентина Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем та зареєстрований в реєстрі за № 22658 щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 17 802 (сімнадцять тисяч вісімсот дві) гривні 09 копійок, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 10 500 гривень витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: вул. Грушевського,1д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570).
Повний текст судового рішення складено 09 вересня 2024 року.
Суддя О.Л. Бусик