Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2254/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фертчем" (65026, м. Одеса, Польський узвіз, буд. 6)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (61098, м. Харків, вул. Кашуби, буд. 10)
про стягнення 710601,10 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фертчем" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" про стягнення 744398,67 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 620000,00 грн., курсова різниця у розмірі 22823,18 грн., штраф у розмірі 74683,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 3900,00 грн., 3% річних у розмірі 4182,12 грн. та пеня у розмірі 18809,87 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором поставки №07/04 від 01.04.2024 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України до суду не надходило.
Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.
Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв'язку.
Положеннями п. 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено спосіб належного повідомлення сторони про розгляд справи в електронній формі - через "Електронний кабінет".
Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 02.11.2022 у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 у справі №916/1716/20, від 27.03.2023 у справі №910/16794/19.
Матеріали справи свідчать, що сторони зареєстрували "Електронний кабінет" в ЄСІТС, а тому ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.07.2024 було доставлено до зареєстрованого "Електронного кабінету" сторін, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, які долучено судом до матеріалів справи.
Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.07.2024 по справі №922/2254/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
11.07.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та про збільшення вимог в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені (вх. №17735), в якій позивач просить суд прийняти до розгляду заяву про зменшення позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за поставку товару у розмірі 570000,00 грн., курсову різницю у розмірі 22823,10 грн., штраф у розмірі 74683,50 грн., інфляційні витрати у розмірі 17625,80 грн., 3% річних у розмірі 4646,50 грн., пеню у розмірі 20822,20 грн. Крім того, просить суд провадження в частині стягнення 50000,00 грн. основного боргу закрити. Разом з тим, просить суд постановити ухвалу про повернення надмірно сплаченого судового збору з бюджету та судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування заяви зазначає, що відповідачем перераховано на рахунок позивача 50000,00 грн. сплати основної заборгованості з посиланням на платіжну інструкцію №453446 від 01.07.2024, а тому грошове зобов'язання відповідача в цій частині щодо основного боргу припинилося внаслідок виконання, що стало підставою для коригування позивачем заявлених позовних вимог.
Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Тобто під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
У даному разі суд зазначає, що подана заява підлягає прийняттю до розгляду, оскільки підписана повноважною особою, подана у строки, встановлені пунктом 2 частини 2 статті 46 ГПК України та відповідає вимогам до форми та змісту письмової заяви з додаванням доказів надіслання на адресу відповідача, а тому суд приймає її до розгляду та розгляд справи по суті здійснюватиме з її урахуванням.
05.09.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №22194), в якому відповідач просить суд поновити процесуальний строк, наданий для подання відзиву на позов, прийняти відзив на позов до розгляду та долучити до матеріалів справи.
Щодо відзиву на позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2, 3 статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяви по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до частини 1, 8 статті 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2024 встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять календарних днів з дня отримання вказаної ухвали для подання відзиву на позов, що відповідає вимогам частини 8 статті 165 ГПК України.
Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до статті 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Системний аналіз положень ГПК України дає підстави дійти висновку, що під процесуальними строками розуміють проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Як зазначено судом вище, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 05.07.2024 було доставлено до зареєстрованого "Електронного кабінету" відповідача, про що свідчить довідка про доставку електронного листа з датою доставки 05.07.2024.
Положеннями частини 1, 4 статті 116 ГПК України передбачено, що перебіг процесуальних строків починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Відповідно до частини 3 статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи вище вказані положення законодавства, а також матеріали справи, відповідач мав можливість реалізувати своє право на подання відзиву на позов до 22.07.2024, а тому встановлений ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2024 строк для подання відзиву на позов є таким, що сплив.
Водночас відповідно до частини 1, 2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Верховний Суд у постанові від 18.04.2023 по справі №922/1116/22 зазначив, що відновлення пропущеного процесуального строку пов'язується із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Для поновлення строку необхідним є наведення конкретних обставин, надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації особою своїх прав.
Отже, учасник справи має право на поновлення пропущеного процесуального строку, проте для цього важливо вчинити процесуальну дію та заявити відповідну заяву, обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку, а також подати докази на підтвердження їх існування та доведення їх впливу на своєчасність реалізації особою своїх прав.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву зазначено, що відповідачем вчинялися дії, направлені на всебічне вивчення всіх обставин справи, а також їх документального підтвердження. Крім того, вказано, що оскільки відповідач не міг подати відзив на позов у встановлені судом строки, оскільки в цей час здійснював ревізію наявної документації з метою підтвердження факту відсутності отриманих вимог від позивача про встановлення строку для оплати товару. Зазначає, що оскільки відповідач зареєстрований та веде свою діяльність в м. Харкові, постійні обстріли і бомбардування з боку рф, а також відключення електроенергії з необхідністю підтримування поточної господарської діяльності, унеможливили подання відзиву у визначені судом строки.
Натомість суд зазначає, що на особу, яка звертається з відповідною заявою, з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України, покладається обов'язок довести ті обставини, на які остання посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку. Тобто, поважність причин пропуску процесуального строку має бути підтверджена належними, достовірними та достатніми доказами.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Однак у даному разі матеріали справи свідчать, що стверджуючи про наявність обставин, що спричинили пропуск процесуального строку на звернення до суду з відзивом на позовну заяву, відповідачем не представлено суду жодних доказів, що їх підтверджують. При цьому суд звертає увагу, що строк на реалізацію відповідачем права на подання відзиву на позовну заяву закінчився у липні 2024 року, а відповідач з липня 2024 р. був обізнаний про розгляд даної справи.
Також, судом враховано висновок Європейського суду з прав людини в рішенні від 07.07.1989 р. у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" про те, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з частиною 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 6 частини 2 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частинами 1, 2 статті 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги, що відзив на позов подано з суттєвим пропуском встановлено строку для його подання та не підтверджено жодними доказами поважність причин пропуску відповідного процесуального строку, суд дійшов висновку, що відзив на позов слід залишити без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.
Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відтак, враховуючи положення статті 248 ГПК України щодо строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.
Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фертчем" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №07/04 (далі - договір) та Протокол розбіжностей до договору поставки №07/04 від 01.04.2024 р.
Пунктом 1.1. договору передбачено, що договір розроблено відповідно до чинного цивільного законодавства України, за цим договором в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар, та оплатити його на умовах договору.
Згідно умов пункту 1.2. договору постачальник зобов'язується поставляти товар, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товари у відповідності з термінами даного договору, та у відповідності з номенклатурою, асортиментом, кількістю і цінами, погодженими сторонами та визначеними у специфікаціях, товарно-транспортних накладних, електронних погоджених замовленнях та рахунках-фактурах, при цьому і одні і інші, за винятком електронних погоджених замовлень, являються невід'ємними частинами договору. Сторони домовились, що товар поставляється партіями.
Умовами пункту 2.1 договору погоджено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем наступним чином: не пізніше 3 робочих днів з дати підписання відповідної специфікації та видаткових накладних в рахунок повного виконання зобов'язання перед постачальником на суму поставленого товару, якщо інший строк не визначений Специфікацією та/або іншими додатками до договору.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що ціни товарів визначаються сторонами як договірні. Кількість та ціни товарів вказуються у специфікаціях до договору, які є його невід'ємними частинами. Ціни на товар, який поставляється за договором, включають себе витрати на упаковку, маркування та ПДВ. Загальна сума договору визначається шляхом складання підсумкових сум по специфікаціям та/або первинних документів до договору.
Згідно пункту 2.3. договору сторони домовились, що грошовий еквівалент всіх грошових зобов'язань покупця по договору визначається відповідно до положень ч. 2 ст. 524 та ст. 533 ЦК України курс Євро до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору, якщо інше сторони не погодять в специфікації.
Умовами пункту 2.5. договору передбачено, що у тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу євро до гривні на день проведення розрахунків за поставлений товар (перерахування коштів, звернення з відповідним позовом до суду), відвантаження товару в рахунок погашення заборгованості є відмінним від курсу відповідної іноземної валюти на день укладення додатку (ів), оплата грошових коштів за отриманий товар відбувається відповідно до курсу Євро до гривні на дату, що передує даті здійснення розрахунку (курс продажу Євро згідно даних опублікованих на сайті: http://mezhbank.org.ua (показник - "Архів торгів" - "Продаж" - "Максимум"), у разі відсутності потрібної інформації сторони користуються даними опублікованими на сайті http://minfin.com.ua/currency/mb// (показник "Ринкові курсу" - "Продаж").
Умовами пункту 2.6. договору передбачено, що ціна товару, що виражена в національній валюті, може бути змінена постачальником у разі зміни курсу продажу Євро більше 3%, що склався на міжбанківському валютному ринку України на банківський день, що передує дню зміни ціни, за даними інтернет сторінки: http://minfin.com.ua, в рубриці "Міжбанк" http://minfin.com.ua/currency/mb, при цьому фактична ціна поставленого товарів, що виражена в еквіваленті іноземних валют Євро є незмінною на весь період дії договору поставки. Після отримання оплати, постачальник зараховує отримані кошти як виконання зобов'язань покупця за наступною формулою: грошові кошти, що надійшли на рахунок постачальник /(поділені на) курс продажу безготівкового Євро на міжбанківській валютній біржі, що передує даті зарахування грошових коштів на рахунок постачальника відповідно до інформації, що публікується на сайті: www.minfin.com.ua/currency/mb.
Пунктом 2.7. договору передбачено, що всі платежі за договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 2.6. договору. При цьому відповідно до положень ст. 632 ЦК України сторони дійшли згоди, що право на перерахунок вартості товару (дооцінку) у постачальника виникає автоматично після збільшення курсу Євро до гривні, враховуючи визначення ціни еквівалентно в Євро.
Умовами пункту 4.1. договору передбачено, що поставка товару оформлюється первинним документом, підписаним обома сторонами. Підписання первинного документа сторони засвідчують, що зазначений в ньому товар переданий постачальником та прийнятий покупцем, в кількості, асортименті та за ціною узгодженою сторонами, зовнішні ознаки якості товару та його упаковка відповідають умовам даного договору.
Згідно пункту 4.4. договору постачальник зобов'язується здійснити поставку відповідної партії товару протягом 10 робочих днів з моменту підписання відповідної Специфікації, якщо інший строк поставки не зазначено в Специфікації.
Пунктом 10.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині невиконаних зобов'язань, які виникли протягом дії договору, до повного їх виконання.
Специфікацією №2 від 16.04.2024 в якості додатку №2 до договору поставки №07/04 від 01.04.2024 передбачено найменування товару - мінеральне добриво ДЮРАСОП НОВОФЕРТІЛ у біг-бегах по 600 кг. у кількості 21,6 т. Ціна - 746835,04 грн. з ПДВ. Крім того, передбачено, що вартість всього товару згідно Специфікації №2 (Додатку №2) складає 17724,48 Євро, що станом на 16.04.2024 року відповідно до курсу продажу євро на міжбанківській валютній біржі (42,1358) з еквівалентом - 746835,04 грн. у тому числі ПДВ (20%) - 124472,51 грн.
Оплата загальної вартості товару, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: покупець зобов'язується здійснити на розрахунковий рахунок постачальника платіж по факту поставки в розмірі 100% від загальної вартості товару згідно Специфікації №2 (додатку №2), а саме - 17724,48 Євро. Платіж здійснюється у національній валюті України за курсом продажу безготівкового Євро на міжбанківській валютній біржі відповідно до інформації, що публікується на сайті: www.minfin.com.ua/currency/mb на день, що передує дню оплати постачальнику. Курсова різниця сплачується згідно до пунктів 2.6, 2.6.3 договору №07/04 від 01.04.2024. Поставка здійснюється за рахунок постачальника за адресою: Харківська обл., Богодухівський р-н., с. Колонтаїв у термі до 18 квітня 2024 року.
Позивачем оформлено рахунок на оплату №40 від 16.04.2024 за договором №07/04 від 01.04.2024 товару - мінеральне добриво ДЮРАСОП НОВОФЕРТІЛ у біг-бегах по 600 кг. у кількості 21,6 т., вартістю 746835,04 грн. з ПДВ.
Відповідно до видаткової накладної №32 від 17.04.2024 за договором №07/04 від 01.04.2024 постачальник передав, а покупець прийняв товар - мінеральне добриво ДЮРАСОП НОВОФЕРТІЛ у біг-бегах по 600 кг. у кількості 21,6 т., вартістю 746835,04 грн. з ПДВ.
Крім того, позивачем оформлено та зареєстровано податкову накладну №12 від 17.04.2024 з розрахунком коригування кількісних та вартісних показників №1 від 01.07.2024 та №4 від 17.04.2024, а також оформлено товарно-транспортну накладну №31 від 17.04.2024.
Відповідачем здійснено оплату вартості поставленого товару згідно платіжних інструкцій: №453201 від 23.05.2024 на суму 46835,04 грн., №453264 від 29.05.2024 на суму 50000,00 грн., №453312 від 05.06.2024 на суму 30000,00 грн., №453446 від 01.07.2024 на суму 50000,00 грн.
Обставини справи також свідчать, що відповідач звернувся до позивача з гарантійним листом від 29.04.2024, в якому зазначив, що відповідач здійснюватиме оплату по рахунку №40 від 17.04.2024 в наступному порядку: в строк до 01.05.2024 р. - 149300,00 грн., в строк до 03.05.2024 р. - 298700,00 грн., в строк до 08.05.2024 р. - 298835,04 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання своїх зобов'язань за договором №07/04 від 01.04.2024 та поставку відповідачу обумовлений договором та специфікацією до договору товар. Разом з тим, позивач вказує про порушення відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості від 14.06.2024, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення просив сплатити залишок заборгованості за товар в перерахунку згідно умов договору протягом 3 банківських днів, а також сплатити розраховані 3% річних, інфляційні витрати, штраф та пеню, яка залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, укладаючи та підписуючи договір поставки №07/04 від 01.04.2024 та Протокол розбіжностей до договору поставки №07/04 від 01.04.2024 р., а також Специфікацію №2 від 16.04.2024 в якості додатку №2 до договору поставки №07/04 від 01.04.2024 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, що є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до пункту 5.2. договору приймання товару та вчинення пов'язаних з цим дій від імені покупця здійснює його уповноважений представник, повноваження якого підтверджуються довіреністю на отримання товару або печаткою. Підписанням договору покупець надає право будь-якій особі, на яку покупцем видано довіреність на отримання товару, представляти інтереси та діяти від імені покупця перед постачальником з питань отримання товару, в тому числі, приймати товар, перевіряти його кількість та зовнішні ознаки якості товару, складати та підписувати будь-які документи, пов'язані з отриманням товару.
Матеріали справи свідчать, що позивачем оформлено рахунок на оплату №40 від 16.04.2024 за договором №07/04 від 01.04.2024 на товар - мінеральне добриво ДЮРАСОП НОВОФЕРТІЛ у біг-бегах по 600 кг. у кількості 21,6 т., вартістю 746835,04 грн. з ПДВ.
Відповідно до видаткової накладної №32 від 17.04.2024 за договором №07/04 від 01.04.2024 постачальник передав, а покупець прийняв товар - мінеральне добриво ДЮРАСОП НОВОФЕРТІЛ у біг-бегах по 600 кг. у кількості 21,6 т., вартістю 746835,04 грн. з ПДВ, про що свідчать підписи постачальника та покупця, які скріплено відтисками печаток. Будь-яких заперечень або зауважень щодо якості, кількості, вартості товару з боку відповідача матеріали справи не містять. При цьому матеріали справи містять довіреність №27 від 17.04.2024 на отримання відповідачем від позивача вказаний товар.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивачем оформлено та зареєстровано податкову накладну №12 від 17.04.2024 з розрахунком коригування кількісних та вартісних показників №1 від 01.07.2024 та №4 від 17.04.2024.
Також, матеріали справи містять оформлену та підписану між сторонами товарно-транспортну накладну №31 від 17.04.2024 на поставку погодженого товару.
Отже, встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази дають підстави дійти висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №07/04 від 01.04.2024 та поставку відповідачу товар.
В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Таким чином, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Умовами пункту 2.1 договору погоджено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем наступним чином: не пізніше 3 робочих днів з дати підписання відповідної специфікації та видаткових накладних в рахунок повного виконання зобов'язання перед постачальником на суму поставленого товару, якщо інший строк не визначений Специфікацією та/або іншими додатками до договору.
Специфікацією №2 від 16.04.2024 в якості додатку №2 до договору поставки №07/04 від 01.04.2024 передбачено, що вартість всього товару згідно Специфікації №2 (Додатку №2) складає 17724,48 Євро, що станом на 16.04.2024 року відповідно до курсу продажу євро на міжбанківській валютній біржі (42,1358) з еквівалентом - 746835,04 грн. у тому числі ПДВ (20%) - 124472,51 грн. Оплата загальної вартості товару, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: покупець зобов'язується здійснити на розрахунковий рахунок постачальника платіж по факту поставки в розмірі 100% від загальної вартості товару згідно Специфікації №2 (додатку №2), а саме - 17724,48 Євро. Платіж здійснюється у національній валюті України за курсом продажу безготівкового Євро на міжбанківській валютній біржі відповідно до інформації, що публікується на сайті: www.minfin.com.ua/currency/mb на день, що передує дню оплати постачальнику. Курсова різниця сплачується згідно до пунктів 2.6, 2.6.3 договору №07/04 від 01.04.2024. Поставка здійснюється за рахунок постачальника за адресою: Харківська обл., Богодухівський р-н., с. Колонтаїв у термін до 18 квітня 2024 р.
Частиною 1 статті 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина 1 статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина 1 статті 192, частина 1 статті 524, частина 1 статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Частиною 2 статті 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).
Укладення та виконання договірних зобов'язань, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.
Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості поставленого товару згідно платіжних інструкцій: №453201 від 23.05.2024 на суму 46835,04 грн. (1084,34 євро), №453264 від 29.05.2024 на суму 50000,00 грн. (1137,79 євро), №453312 від 05.06.2024 на суму 30000,00 грн. (685,43 євро).
Крім того, матеріали справи містять гарантійний лист від 29.04.2024, в якому відповідач зазначив, що здійснюватиме оплату по рахунку №40 від 17.04.2024 в наступному порядку: в строк до 01.05.2024 р. - 149300,00 грн., в строк до 03.05.2024 р. - 298700,00 грн., в строк до 08.05.2024 р. - 298835,04 грн.
При цьому позивачем у поданій заяві про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу повідомлено, що відповідачем перераховано на рахунок позивача 50000,00 грн. сплати основної заборгованості з посиланням на платіжну інструкцію №453446 від 01.07.2024, а тому позивач просить провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 50000,00 грн. закрити.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, часткова сплата відповідачем заборгованості за поставлений товар у розмірі 50000,00 грн. у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України тягне за собою закриття провадження у вказаній частині позовних вимог у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Крім того, суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати, зокрема, письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку заборгованості у розмірі 570000,00 грн. та курсової різниці у розмірі 22823,10 грн. суд зазначає, що розрахунок відповідає умовам договору, положенням законодавства, є правомірним.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 570000,00 грн. та курсової різниці у розмірі 22823,10 грн. є обґрунтованою, не спростованою, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов'язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов'язків за відповідним правочином. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.
Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Умовами пункту 6.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань по оплаті за фактично переданий у власність товар за договором покупець добровільно сплачує на користь постачальника пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання з урахуванням індексу інфляції, а також, додатково сплатити штраф у розмірі 10% від суми несплаченого боргу.
Слід враховувати, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Також суд зазначає, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17).
З урахуванням конкретних обставин справи суд самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши правомірність та обґрунтованість здійсненого розрахунку штрафу, враховуючи погоджені між сторонами умови договору щодо розрахунку штрафу від суми несплаченого боргу, приймаючи до уваги здійснені відповідачем часткові оплати вартості поставленого товару, а також визначення позивачем до стягнення суми несплаченого боргу з урахуванням здійснених оплат, суд зазначає, що правомірним до стягнення є штраф у розмірі 57000,00 грн. В іншій частині заявленого до стягнення штрафу слід відмовити у зв'язку із безпідставністю нарахування.
Водночас перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку пені з урахуванням положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору та специфікації до нього, встановлених обставин справи, правомірною та обґрунтованою до стягнення є пеня у розмірі 20056,41 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені слід відмовити у зв'язку із безпідставністю нарахування.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних з урахуванням положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору та специфікації до нього, встановлених обставин справи, суд зазначає, що правомірним до стягнення є 3% річних у розмірі 4476,42 грн. В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних слід відмовити.
Щодо здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат слід зазначити, що за змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
З огляду на викладене, норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Суд враховує, що у разі порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (аналогічний висновок щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 р. у справі №905/192/18, а також в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 р. у справі №905/392/20, від 29.04.2021 р. у справі №910/11077/20).
Матеріали справи свідчать, що за умовами договору та специфікації до нього щодо ціни товару та порядку оплати, сторони визначили та застосували еквівалент вартості товару в іноземній валюті - євро, а іноземна валюта з урахуванням наведених вище положень законодавства та усталеної судової практики, індексації не підлягає. Водночас в контексті зазначеного суд приймає до уваги, що позивачем реалізовано своє право та заявлено до стягнення курсову різницю відповідно до пунктів 2.6., 2.6.3. договору №07/04 від 01.04.2024 р.
Враховуючи встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, наведені висновки Верховного Суду, суд дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат слід відмовити.
Варто відмітити, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів, які б спростовували встановлену судом часткову правомірність та обґрунтованість позовних вимог.
З огляду на встановлені фактичні обставини даної справи, суд дав відповіді на питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а також надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему "Електронний суд".
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (61098, м. Харків, вул. Кашуби, буд. 10, код ЄДРПОУ 37875888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фертчем" (65026, м. Одеса, Польський узвіз, буд. 6, код ЄДРПОУ 37169777) основну заборгованість у розмірі 570000,00 грн., курсову різницю у розмірі 22823,10 грн., штраф у розмірі 57000,00 грн., пеню у розмірі 20056,41 грн., 3% річних у розмірі 4476,42 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 8092,26 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Закрити провадження у справі в частині основної заборгованості у розмірі 50000,00 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено "05" вересня 2024 р.
Суддя Г.І. Сальнікова