06 вересня 2024 року Справа № 280/7226/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
01 серпня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати мені добових витрат на відрядження за період з 01 лютого 2024 року по 31 липня 2024 року включно;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати і виплатити судді ОСОБА_1 , добові витрати на відрядження за період з 01 лютого 2024 року по 31 липня 2024 року включно у загальній сумі 45 000,00 грн (сорок п'ять тисяч гривень 00 копійок), з утриманням із цієї суми передбачених законодавством податків і зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що суддя, який був направлений у відрядження як тимчасове переведення до іншого суду, має право на відшкодування витрат в порядку і розмірах, визначених постановою КМУ від 02.02.2011 № 98 (зі змінами та доповненнями). До ТУ ДСА України в Запорізькій області нею надано заяву від 18.07.2024 та звіт про використання коштів, виданих на відрядження за період з 01.02.2024 по 31.07.2024 на загальну суму 45 000,00 грн, однак жодних виплат до дня звернення з позовною заявою, отримано не було. Разом з тим, право на отримання витрат передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Порядком, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя № 54/0/15-17 та постановою КМУ від 02.02.2011 № 98 (зі змінами та доповненнями. Вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її права. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/7226/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
05.08.2024 ухвалою суду відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідачем 26.08.2024 подано відзив на позовну заяву за вх. № 39771, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що особливості фінансового забезпечення відряджених суддів, шляхом відшкодування витрат на відрядження, має здійснюватися Територіальним управлінням з дотриманням положень Постанови КМУ від 02.02.2011 № 98 (далі - Постанова № 98). Постановою № 98 в редакції, що діяла до 26 грудня 2023 року, передбачалося, що строк відрядження як тимчасового переведення суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя не може перевищувати один рік. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 до Постанови № 98 були внесені зміни, зокрема: абзац п'ятнадцятий пункту 6 після слів "один рік" доповнено словами ", а у випадках, установлених законом, загальний строк відрядження не може перевищувати два роки''. Після абзацу п'ятнадцятого пункт доповнено новим абзацом такого змісту: “У період надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування строк відрядження судді як тимчасове переведення в умовах надзвичайного чи воєнного стану може перевищувати загальний строк відрядження, передбачений абзацом п'ятнадцятим цього пункту».
Постанова КМ України від 22.12.2023 № 1360 набрала чинності 26 грудня 2023 року. При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» був прийнятий Верховною Радою України 09 листопада 2024 року. Тобто, у зазначеному Законі не були та не могли бути враховані видатки на відрядження (як тимчасове переведення) суддів, строк відрядження яких тривав понад один рік. З огляду на таке, вважає що позовні вимоги є безпідставними та такими які не можуть бути задоволені.
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, письмових пояснень щодо предмету спору до суду у встановлений строк не надала.
Позивачем на відзив відповідача, подано 26.08.2024 № 39657 відповідь на відзив, в якій свої позовні вимоги підтримала, заперечила проти викладених обґрунтувань відповідача, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Пологівського районного суду Запорізької області строком на п'ять років та на підставі наказу голови Пологівського районного суду Запорізької області від 06.10.2016 № 18-ос була зарахована до штату вказаного суду на посаду судді.
Відповідно до рішення Верховного Суду від 29.07.2022 № 318/0/149-22 суддю ОСОБА_1 направлено у відрядження до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
Згідно з наказом голови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.08.2022 № 16-ос ОСОБА_1 зараховано до штату суду з 08.08.2022, у зв'язку з її переведенням шляхом відрядження з Пологівського районного суду Запорізької області та встановлено посадовий оклад відповідно до штатного розпису без застосування регіонального коефіцієнту.
18.07.2024 ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Запорізькій області подано заяву з вимогою прийняти звіт про використання коштів за період з 01.02.2024 по 31.07.2024 включно під час триваючого відрядження згідно Рішення Голови Верховного Суду від 29.07.2022 № 318/0/149-22, для організації здійснення виплат. До заяви долучено звіт про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт від 18.07.2024. Заява і звіт отримані відповідачем 24.07.2024.
Не погоджуючись із бездіяльністю щодо виплати коштів на відрядження та з вимогами вчинити певні дії, позивач звернулася із вказаною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Таким чином, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 год. 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024. Указом Президента України від 06.05.2024 № 271/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 23.07.2024 № 469/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 листопада 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє станом на теперішній час.
Згідно ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.
У період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.
Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, що визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Якщо обставини, що були підставою відрядження судді, продовжують існувати, за зверненням голови суду, до якого суддя відряджений, та за згодою такого судді Вища рада правосуддя продовжує строк відрядження, але не більше ніж на один рік. Загальний строк відрядження не може перевищувати два роки.
У разі припинення роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами суддя, якого було відряджено з такого суду, має бути переведений на постійне місце роботи до закінчення строку відрядження.
Суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено.
Пунктом 56 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (доповненого Законом України від 15.03.2022 № 2128-IX «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення сталого функціонування судової влади в період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя») тимчасово встановлено, що період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, здійснює повноваження, зокрема, приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються.
Отже, згідно приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» загальний строк відрядження не може перевищувати два роки, проте на період воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) вказаний граничний строк відрядження судді не застосовується.
Рішення Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17 затверджено Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення).
Згідно п. 1 розділу VI Порядку № 54/0/15-17 суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
Пунктом 1 Постанови № 98 затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.
Абзацом п'ятнадцятим пункту 6 Постанови № 98 (до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360) передбачено, що строк відрядження як тимчасове переведення суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя не може перевищувати один рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 внесені зміни до пункту 6 Постанови № 98: абзац п'ятнадцятий після слів один рік доповнено словами , а у випадках, установлених законом, загальний строк відрядження не може перевищувати два роки; доповнено пункт після абзацу п'ятнадцятого новим абзацом такого змісту: У період надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування строк відрядження судді як тимчасове переведення в умовах надзвичайного чи воєнного стану може перевищувати загальний строк відрядження, передбачений абзацом п'ятнадцятим цього пункту.
Постанова Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 набрала чинності 26.12.2023.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд у постановах від 22.08.2019 по справі № 295/7220/16-а, від 30.09.2019 по справі № 360/1432/19, від 27.03.2020 по справі № 569/727/17 та від 28.04.2021 по справі № 640/3098/20) вказав, що у разі наявності колізії між правовим актами різної юридичної сили слід застосовувати ієрархічний підхід, що ґрунтується на ієрархічній системі нормативно-правових актів, основу якої складає Основний закон держави - Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та у відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечити; в свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України. Суть цього підходу полягає у тому, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 56 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень) має вищу юридичну силу, він превалює над дією Постанови № 98, та відповідно підлягає застосуванню у межах спірних правовідносин.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що рішенням голови Верховного Суду від 29.07.2022 № 318/0/149-22 суддю ОСОБА_1 направлено у відрядження до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, для здійснення правосуддя, без визначення строку такого відрядження.
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кєчко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплата не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
За таких підстав, застосовуючи положення Постанови № 98 (зі змінами та доповненнями), якою на момент виникнення спірних правовідносин був передбачений граничний строк відрядження, а не Закону № 1402-VIII, яким на момент виникнення спірних правовідносин положення щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються, та залишення без реалізації звіту про використання коштів, виданого на відрядження або під звіт, щодо відрядженої судді ОСОБА_1 за лютий - липень 2024 року, відповідач діяв не на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Територіальним управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області протиправно не нараховано та не виплачено витрати на відрядження судді ОСОБА_1 за період лютий - липень 2024 року.
При цьому, суд вважає передчасними вимоги про визначення конкретного розміру витрат на відрядження (45 000, 00 грн), оскільки відповідач не розглядав звіт по суті та не перевіряв наявність підтвердження витрат належними документами, тому спору щодо розміру витрат між сторонами на час розгляду даного спору суд не вбачає.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява 1 № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, однак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статями 2, 94, 241 - 246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 26316700), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська буд. 18/5 код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат на відрядження за період з 01 лютого 2024 року по 31 липня 2024 року включно.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати і виплатити судді ОСОБА_1 , добові витрати на відрядження за період з 01 лютого 2024 року по 31 липня 2024 року включно.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 06 вересня 2024 року.
Суддя Р.В. Сацький