27 серпня 2024 року
справа № 752/7654/24
провадження № 33/824/4128/2024
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Музичко С.Г., розглянувши справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - Сіренка Максима Юрійовича на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із постановою суду захисник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій оскаржувану постанову просив скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не надано правової оцінці тим доказам, які надано поліцейськими, не взято до уваги доводи сторони захисту. Зазначає, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, дії особи не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознак вини.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 865161 ОСОБА_1 29 березня 2024 року о 04:15 у м. Києві на вул. Набережно-Корчуватська, 56/66, керувала транспортним засобом «BMW X6», д.н.з НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія, проводився у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного приладу «Drager Alcotest» 7510 ARMF-0302, результат огляду позитивний - 2,43 ‰ проміле, чим порушила вимоги п. 2.9а ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з'ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду.
Відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП. Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Вина ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні підтверджується наявними матеріалами справи, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 29 березня 2024 року;
- чеком приладу «Drager Alcotest» 7510 ARMF-0302 від 29 березня 2024 року;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів;
- рапортом працівника поліції від 29 березня 2024 року;
- письмовими поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 29 березня 2024 року;
- відеозаписом із нагрудної камери працівника поліції.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні нею п. 2.5 «а» ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до наявного в матеріалах справи результатів проведеного тесту «Drager Alcotest» 7510 ARMF-0302 від 29 березня 2024 року, проба на алкоголь позитивна і становить 2,43 ‰ проліме, хоча допустимий вміст алкоголю - 0,2 ‰ проміле.
Також, суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 865161 від 29.03.2024, відповідно до якого ОСОБА_1 керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, результатом аналізу приладу «Drager», проведеного на місці зупинки, відповідно до якого у ОСОБА_1 виявлено позитивну пробу на стан алкогольного сп'яніння з кількісним показником 2.43 проміле, актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, яким встановлено факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, в якому міститься підпис ОСОБА_1 про згоду з результатами огляду, рапортом співробітника поліції від 29.03.2024 щодо обставин виявлення правопорушення, письмовими поясненнями свідка ОСОБА_2 , письмовими поясненнями ОСОБА_1 , витягом з бази «Армор» з інформацією відносно ОСОБА_1 та транспортного засобу, яким вона керувала, а також відеозаписом з нагрудної камери поліцейського на підтвердження зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення обставини.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 діяла у стані крайньої необхідності, тому її дії не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознак вини, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
З урахуванням обставин справи та вищенаведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що вчинене ОСОБА_1 діяння, не може вважатись таким, що вчинене нею в стані крайньої необхідності в розумінні ст.18 КУпАП, оскільки небезпека щодо останньої та її дітей, за вказаних обставин могла бути усунута іншими засобами, які не пов'язані із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Вчинене ОСОБА_1 правопорушення має підвищену суспільну небезпеку як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю в діях апелянта складу адміністративного правопорушення, ним не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною, вмотивованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - Сіренка Максима Юрійовича на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 рокузалишити без задоволення.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя