06 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/30631/23 пров. № А/857/5591/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Запотічного І.І.,
суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року ( суддя Плахтій Н.Б., місце ухвалення рішення м. Луцьк) у справі № 140/30631/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 20 діб та щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб; зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 20 діб та щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачка проходила службу в поліції та наказом від 06.06.2023 №239о/с звільнена зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліції» (за власним бажанням) з 06.06.2023. В період проходження служби за 2021-2022 роки позивач не використала належну їй основну відпустку і станом на день звільнення відповідач не виплатив компенсацію за їх невикористання. Позивачка вважає, що не нарахування та невиплата відповідачем грошової компенсації за невідбуті відпустки є порушенням вимог чинного законодавства, позаяк право використати відпустку, невідбуту у попередніх роках, зберігається за працівником, отже такий працівник вправі отримати грошову компенсацію за невикористану у попередніх роках відпустку. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідно до наказу ГУ НП у Волинській області від 06.06.2023 №239 о/с позивача звільнено з поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-УІІІ. На підставі вказаного наказу після звільнення останньої була нарахована компенсація за 12 діб невикористаної основної оплачуваної відпустки пропорційно відпрацьованого часу у році звільнення, яка відповідно виплачена у червні 2023 року. Отже, ГУ НП у Волинській області виплачено позивачці грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2023 році в повному обсязі, тому позовна вимога є безпідставною та не підлягає до задоволення, оскільки позивачці виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2023 році в повному обсязі.
Позивачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ч. 1 ст. 304 КАС України, не скористалася. Відповідно до ч. 4 цієї статті, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не виплатив позивачці при звільненні грошову компенсацію за невикористані у попередніх роках, що передували року звільнення, дні щорічних основних відпусток за 2021-2022 роки з підстав відсутності у законодавчих нормах такого права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 проходила службу в поліції та відповідно до наказу начальника ГУ НП у Волинській області від 06.06.2023 №239о/с «По особовому складу» звільнена зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 06.06.2023.
Відповідно до довідки відповідача станом на 06.06.2023 у ОСОБА_1 залишились невикористаними:
20 діб основної оплачуваної відпустки за 2021 рік;
20 діб основної оплачуваної відпустки за 2022 рік.
На звернення позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані в період служби відпустки відповідач листом від 11.09.2023 №1156/05/29-2023 повідомив, що за дні невикористаних відпусток у попередніх роках виплата компенсації чинним законодавством не передбачена.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
За правилами статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
В силу частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейські проходять службу в поліції: на посадах у центральному органі управління поліції, територіальних органах, закладах, установах поліції; під час перебування в розпорядженні згідно з положеннями статті 67 цього Закону; під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських; під час прикомандирування до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування згідно з положеннями статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», статті 29 Закону України «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» та статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»; під час відрядження до державних органів, установ та організацій згідно з положеннями статті 71 цього Закону.
Частинами 1, 2, 3 і 4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
В силу частин 8, 9, 10 та 11 статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1 та 2 статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
У відповідності з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Як видно зі змісту судового рішення, судом першої інстанції проаналізовано норми чинного законодавства, якими визначено порядок надання відпусток поліцейському, та визначено грошову компенсацію у разі невикористання щорічної відпустки.
Судом надано оцінку нормативним положенням Закону України № 580-VIII та Порядку № 260, на які посилається в апеляції відповідач.
Аналізуючи вищенаведені правові норми, враховуючи, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України, суд дійшов висновку про те, що особа не може бути позбавленою такого права.
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. При цьому, як свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, зокрема: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законодавцем не виключено випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, а навпаки, закріплює право поліцейського використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже в протилежному випадку - це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані у попередніх роках, що передували року звільнення, дні щорічних основних відпусток за 2021-2022 роки з підстав відсутності у законодавчих нормах такого права, оскільки згідно довідки відповідача станом на 06.06.2023 у ОСОБА_1 залишились невикористаними 20 діб основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 20 діб основної оплачуваної відпустки за 2022 рік.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами поданої апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Згідност.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі № 140/30631/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга