Справа № 732/567/24 Суддя (судді) першої інстанції: Н.М. Карпинська
05 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.
суддів: Ключковича В.Ю., Черпака Ю.К.
при секретарі судового засідання Верес П.О.
за участі
представника позивача - адвоката Близнюк П.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
02 квітня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до Городнянського районного суду Чернігівської області із адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - відповідач), у якому просить суд:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 558688 винесену 15 березня 2024 року відповідно до якої на ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);
- звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, провадження відносно нього закрити.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано обов'язку щодо збирання належних та допустимих доказів, що встановлюють вчинення позивачем адміністративного правопорушення, винність позивача в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови серії ББА від 15 березня 2024 року про накладення адміністративного стягнення за частиною 1 статті 122 КУпАП.
Позиція суду мотивована тим, що позивачем, від імені якого діяв адвокат, заявлено позов до неналежного відповідача, тоді як належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесена оскаржувана постанова. Таким чином суд відмовив у задоволенні позову до неналежного відповідача та зазначив, що це не позбавляє позивача права звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів у встановлений законом спосіб до належного відповідача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що саме Головного управління Національної поліції в Чернігівській області є належним відповідачем у справі, посадова особа якого і винесла оскаржувану постанову; наведене свідчить, що за результатом розгляду справи відсутні підстави для відмови у задоволенні позову до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з мотивів неналежного відповідача.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 вересня 2024 року о 15:00 год.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
В судовому засіданні 05 вересня 2024 року позивач надав свої пояснення по суті апеляційної скарги, підтримав свою позицію по суті спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до фактичних обставин справи, поліцейським сектору реагування патрульної поліції Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Рудас О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 558688 винесену 15 березня 2024 року, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн за частиною 1 статті 122 КУпАП.
Згідно даної постанови, 15 березня 2024 року о 16:40 ОСОБА_1 керував автомобілем BMW 320і д.н.з. НОМЕР_1 у м. Городня по вулиці Артемівській, буд. 70 та не виконав вимогу дорожнього знаку 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено», здійснив проїзд без повної зупинки транспортного засобі, чим порушив пункт 8 (б) Правил дорожнього руху України (а.с.9).
Не погоджуючись із даною постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно зі статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.
Судом встановлено, що оскаржувана постанова серії ББА № 558688 від 15 березня 2024 року винесена поліцейським сектору реагування патрульної поліції Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Рудас О.В. (а.с. 9, 60).
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чинного законодавства.
Відповідно до статей 1, 13 Закону України "Про Національну поліцію" поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 23, пункту 1 частини 1 статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Нормами статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно пунктів 1 - 4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2016 року №1114 Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку. Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції). Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штамп (пункт 9 Положення про Департамент патрульної поліції від 06 листопада 2015 року № 73).
Із системного аналізу вказаних норм, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 1 статті 122 КУпАП, відноситься до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів.
Отже, відповідні працівники органів поліції не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 122 КУпАП.
Приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про Національну поліцію" систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (частина 1 статті 15 Закону України "Про Національну поліцію").
Відповідно до частини 1 статті 17 цього Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Приписами частини 3 статті 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП поліцейський сектору реагування патрульної поліції Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Рудас О.В. діяв не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Відповідно до правових позицій, що викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17 та від 26 грудня 2019 року у справі за №724/716/16-а: «відповідні інспектори, поліцейські та управління не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені зокрема частиною 1 статті 122 КУпАП. Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях .222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення».
Так, Верховний Суд у вказаних справах виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що органом Національної поліції, у даній справі є Департамент патрульної поліції від імені якого виступає поліцейський сектору реагування патрульної поліції Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Рудас О.В., уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Головне управління Національної поліції в Чернігівській області є структурним / територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції, а отже не може бути відповідачем у даній адміністративній справі.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про звернення позовних вимог ОСОБА_1 до неналежного відповідача.
Частинами 6 та 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Поряд з тим, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
Суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Матеріали справи не містять доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.
З наведеного вбачається, що судом першої інстанції обов'язку встановлення належності відповідача та його заміни не виконано.
У даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому Кодексом адміністративного судочинства України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції, оскільки частиною 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Оскільки у апеляційного суду відсутні повноваження направляти справу до суду першої інстанції на новий розгляд, колегія суддів приходить до висновку, що правильним процесуальним наслідком за даних обставин є залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 160/12574/20 постановою від 14 квітня 2022 року, згідно якої колегія суддів зазначила, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що встановлені вище обставини не позбавляють його права повторно звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів у встановлений законом спосіб та до належного відповідача.
Доводи апелянта про невірне зазначення судом першої інстанції строку оскарження судового рішення є безпідставними, позаяк особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності регламентовано статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із частиною четвертою якої апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення, про вірно зазначено судом першої інстанції.
Розгляд справ з приводу рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності є одним із видів спеціального провадження, в якому подача апеляційної скарги на рішення суду та розгляд справи апеляційним судом здійснюється в межах десятиденного строку.
Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.
Судді: Ключкович В.Ю.
Черпак Ю.К.