про залишення позову без розгляду
05 вересня 2024 року Справа № 480/6846/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2023 року пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
- зобов'язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплати ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2023 року пропорційно дням служби в розрахунку на місяць.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 вказану позовну заяву було залишено без руху, оскільки позивач серед іншого не додала до позовної заяви заяву про поновлення строку звернення до суду, та надано позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви.
19.08.2024 в порядку усунення недоліків позовної заяви позивач подала, зокрема, клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою від 23.08.2024 Сумський окружний адміністративний суд поновив позивачці строк звернення до суду та прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, справу ухвалив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
04.09.2024 відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду.
Ознайомившись із поданим клопотанням, вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без розгляду з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів позову, позивач просить суд зобов'язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплати їй додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2023 року пропорційно дням служби в розрахунку на місяць. При цьому вона була звільнена зі служби наказом від 23.01.2023 № 71/к. Відповідно, з 23.01.2023 позивач знала про порушення її прав та інтересів. В обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом зазначає, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає строки звернення до адміністративного суду, не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Разом з тим позивач вважає, що оскільки на час ненарахування їй додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168, яка є предметом спору в цій справі, була чинною стаття 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка не обмежувала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати будь-яким строком, то відсутні підстави застосовувати положення цієї статті в редакції, чинній станом на день звернення до суду з позовом. Вважає, що її право на звернення до суду слід визначати із застосуванням законодавства, чинного на момент виникнення відповідного права.
Однак викладені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду обставини суд вважає необгрунтованими, а свій висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, викладений в ухвалі про відкриття провадження, - передчасним, з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
У даному випадку, приймаючи рішення щодо наявності або відсутності підстав для поновлення строку судом враховано, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Обставини, вказані позивачем, не є такими, які можна вважати об'єктивно непереборними та такими, що не залежать від волевиявлення особи.
Так, у клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що на час ненарахування їй додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168, була чинною стаття 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка не обмежувала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати будь-яким строком, у зв'язку з чим відсутні підстави застосовувати положення цієї статті в редакції, чинній станом на день звернення до суду з цим позовом.
Однак такі доводи суд не вважає обґрунтованими.
Так, позивач проходила публічну службу, а тому для звернення до суду з цим позовом відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 360/917/19 дійшов висновку, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач без поважних причин пропустила місячний строк звернення до суду та не зазначила конкретні причини, які перешкоджали їй звернутися до суду з позовом під час проходження служби та протягом місяця після звільнення в межах встановленого строку.
У свою чергу, законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Так, положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, постановлено частини першу і другу статті 233 викласти в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Відповідно до п. 1 глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. карантин на всій території України відмінено. Таким чином, місячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, фактично почав відліковуватися з 01.07.2023 (з дня скасування карантину). Позивач звернулася до суду з позовом, здавши його на пошту, 31.07.2024, тобто через понад рік після скасування дії карантину. Отже, вона пропустила строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України. При цьому позивач не надала жодних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не зазначила обставини, які завадили звернутися до суду в межах установленого строку.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що під час проходження служби позивач зверталася з рапортом до відповідача щодо надіслання їй трудової книжки, листка розрахунку та витягу з наказу про звільнення. 13.02.2023 відповідач надіслав їй трудову книжку, розрахунковий листок та наказ про звільнення (а.с.47).
Отже, у день звільнення позивача зі служби їй було відомо про нараховані та виплачені всі суми при звільненні із зазначенням окремо кожного виду грошового забезпечення. Відповідно, позивач не могла не знати в день отримання грошового забезпечення (як і в день звільнення) про нараховані та фактично виплачені їй основні та додаткові види грошового забезпечення.
При цьому необхідно чітко диференціювати поняття "дізналась" та "повинна була дізнатися".
Так, під поняттям "дізналась" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушеного права, свобод та інтересів. Поняття "повинна була дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. У спірних правовідносинах позивач після отримання грошового забезпечення у відповідному місяці безперечно повинна була дізнатися про розмір виплаченого грошового забезпечення, зокрема і про те, чи виплачується їй додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 800/30/17 (9901/328/18) підтвердила, що вжиття конструкції "повинна була дізнатися" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позицію щодо того, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, Верховний Суд сформулював і в постанові від 08 серпня 2019 року у справі № 127/13736/16-а.
У свою чергу, у постанові від 27 лютого 2023 року у справі № 560/8394/21 Верховний Суд зазначив, що в цій категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Таким чином, на переконання суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
На підставі ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд враховує, що, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було визначено розмір грошового забезпечення чи здійснено його перерахунок, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення позивачем як службовцем Державної кримінально-виконавчої служби України - Державної установи "Центр пробації" вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд звертає увагу, що під час дії воєнного стану та карантину Сумський окружний адміністративний суд здійснював правосуддя, міжміський та міський транспорт, відділення поштового зв'язку та засоби електронної комунікації працювали, що давало об'єктивну можливість учасникам справи, зокрема і позивачці у цій справі, подавати процесуальні документи (надсилати засобами поштового зв'язку чи на електронну пошту).
Тобто введення воєнного стану та карантину об'єктивно жодним чином не перешкоджало своєчасному зверненню позивача до суду з цим позовом. Крім того, воєнний стан продовжував діяти на території України і станом на липень 2024 року, однак ця обставина жодним чином не завадила позивачці звернутися до суду з позовом, здавши його на пошту, 31.07.2024.
Отже, позивач знала про всі отримані суми при звільненні, при цьому не звернулася до суду протягом встановленого строку, чим свідомо порушила строки звернення до суду відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України та ст. 233 КЗпП України.
Приймаючи рішення щодо наявності або відсутності підстав для поновлення строку судом враховано, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Обставини, вказані позивачем, не є такими, які можна вважати об'єктивно непереборними та такими, що не залежать від волевиявлення особи.
Крім того, відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У спірних правовідносинах від дати отримання копії наказу про звільнення до дня звернення до суду минуло більше одного року. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Тож, враховуючи характер спірних правовідносин, суд визнає, що позивач звернулася до суду з позовом після спливу встановленого строку звернення до суду. Доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили перешкоди та заважали їй вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивач не надала. Будь-якого іншого обґрунтування поважності причин пропуску строку позивач не зазначила. У зв'язку з цим висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі, був передчасним.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи, що судом не встановлено підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд вважає за необхідне залишити позов без розгляду.
Керуючись ст. 122, ч. 4 ст. 123, ст.ст. 248, 256 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Л.М. Опімах