05 вересня 2024 року м. Рівне №460/7234/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним рішення викладене у листі за № 2/102 від 04.06.2024 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, зобов'язання звільнити з військової служби на підставі "г" пункту 2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Позивачем подано рапорт командиру про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, а саме за сімейними обставинами у зв'язку наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю, так як дружина позивача має інвалідність ІІІ групи. Однак відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту з огляду на те, що зазначена правова підстав дозволяє звільнення у разі, якщо дружина (або чоловік) має інвалідність І або ІІ групи, тоді як дружина позивача має інвалідність ІІІ групи. Позивач не погоджується із таким тлумаченням правової норми та наголошує, що вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи інвалідності.
Ухвалою суду від 09.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.07.2024 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування правової позиції зазначає, що рапорт було розглянуто командуванням частини та повернутий без реалізації, оскільки приписами підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено підстави для звільнення військовослужбовців наявність ІІІ групи інвалідності у дружини як під час дії особливого періоду так і під час воєнного стану (у зміненій редакції статті 26 Закону). З підстав наведених у відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , 17.12.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Відповідно до Довідки до акта огляду медико - соціальної експертної комісії серії АВ № 0009937, виданої 18.10.2013, ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності з 11.10.2013 довічно.
Позивач 02.05.2024 вх. № 2232 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Листом № 2/102 від 04.06.2024 Військової частиною НОМЕР_1 розглянуто питання щодо звільнення з військової служби позивача та повідомлено, що за результатами розгляду та доданих до нього документів, військовою частиною повернуто рапорт та додані документи без реалізації та відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 № 3633-ІХ стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» викладена в новій редакції.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 цього Закону визначено такі види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 та виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, подавши 02.05.2024 рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у редакції станом на 02.05.2024 (на дату подання рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Отже, за цією нормою, основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності, або наявність/відсутність опікунів, піклувальників, шлюбних відносин, тощо.
Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, мав право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду.
Тобто, сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю було вже достатньою підставою для звільнення з військової служби.
На переконання позивача, військовою частиною НОМЕР_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 02.05.2024 було неправомірно застосовано норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX, які набрали чинності 18.05.2024 та, як наслідок, відмовлено у звільненні з військової служби.
Як зазначалось вище, відповідачем за результатами розгляду рапорту позивач надана відповідь викладена у формі листа від 04.06.2024 №2/102, в якій відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 № 3633-ІХ стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» викладена в новій редакції.
В межах даних правовідносин, що виникли між сторонами, суду варто вказати на таке.
Абзацом 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату подання рапорту 02.05.2024) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
18.05.2024 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з частиною 12 статті 26 Закону у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, норма, що регулює підстави звільнення з військової служби зазнала змін, зокрема така підстава для звільнення, як наявність третьої групи інвалідності у дружини, змінилась, а тому для звільнення з військової служби військовослужбовець повинен довести постійний необхідність постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Таким чином, станом на час розгляду військовою частиною рапорту позивача та прийняття рішення по його суті, законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення, як підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дружиною.
За позицією відповідача, наведеною у відзиві на позов, після набуття чинності 18.05.2024 року змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" позивач не міг бути звільнений за правилами, що діяли до 18.05.2024, оскільки вони втратили чинність.
Надаючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до висновків щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
На переконання суду для надання відповіді на питання, чи порушено права позивача у зв'язку із відмовою у задоволенні його рапорту на підставі застосування нових положень Закону, що набули чинності вже після надходження та реєстрації його рапорту у військовій частин , слід встановити наступні обставини:
- чи містили зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесені Законом №3633-ІХ, спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі;
- чи у межах встановлених строків було розглянуто рапорт позивача.
Аналіз змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесених Законом №3633-ІХ, дає підстави вважати, що законодавець не передбачив спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі, а тому вони застосовуються до правовідносин за загальними правилами з дня набуття ними чинності, тобто з 18.05.2024.
При цьому, суд враховує, що рапорт позивача вирішений в межах 30-денного строку, як це передбачає пункт 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних силах України, що не дає підстав для висновків про зловживання з боку відповідача.
У даному випадку, правовідносини між військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби були триваючими, оскільки почалися 02.05.2024 та продовжували тривати у межах встановленого 30-денного строку, після набуття 18.05.2024 чинності змінами до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові № 280/3308/23 від 23 липня 2024 року у якій суд касаційної інстанції вказав, що у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
У разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення за наслідком розгляду рапорту позивача правомірно застосовано чинну редакцію Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX.
Водночас, суд звертає увагу на чинну редакцію Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX, де вказвно, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч.12 ст. 26: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
Відповідно до додатків рапорту позивача від 02.05.2024 вбачається, що ним долучалася копія Довідки до акту огляду МСЕК Серії АВ №0009937 від 18.10.2013, яка обумовлює наявність у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.
А тому на момент розгляду рапорт, 18.05.2024, у відповідача були наявні всі необхідні підстави для задоволення рапорту позивача та звільнення його зі служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч.12 ст. 26 Закону №2232-XII - "за наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання".
З огляду на наведене, обґрунтованою є позовна вимога про визнання протиправним рішення викладене у листі за № 2/102 від 04.06.2024 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, за наслідками розгляду рапорту від 02.05.2024.
Що стосується іншої вимоги про зобов'язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби, на підставі "г" пункту 2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", то суду необхідно вказати таке.
Відповідач в якості додаткових доказів щодо необхідності відмови у задоволенні позову вказав про те, що 26.07.2024 за вх. № 6057 до командування військової частини НОМЕР_1 надійшов повторний рапорт позивача від 18.07.2024 про звільнення з військової служби.
У повторному рапорті позивач виявив бажання звільнитись з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Розглянувши повторний рапорт позивача від 18.07.2024, його було звільнено з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складі № 119-РС від 29.07.2024, підтвердженням чого є приєднана до матеріалів справи копія відповідного наказу.
Однак, суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є протиправність дій відповідача за наслідками розгляду першого рапорту позивача від 02.05.2024, оскільки чинна норма Закону №2232-XII на дату прийняття відмови позивачу у задоволенні рапорту (18.05.2024) передбачає підставу звільненні військовослужбовця зі служби: "за наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання".
Однак, відповідачем зазначену норму не застосовано, та не звільнено позивача зі служби, відповідно до першого рапорту.
З огляду на наведене підстави для відмови у задоволенні позову позивача, у зв'язку із звільненням зі служби, за наслідками реалізації другого рапорту від 18.07.2024, - відсутні.
Закріплений у ч. 1 т. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому для повного відновлення порушено права позивача необхідно визнати протиправним рішення викладене у листі за № 2/102 від 04.06.2024 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби та зобов'язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення його з військової служби, з урахування висновків наведених у рішенні суду.
Відповідач приймаючи оскаржуване рішення не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, і порушив права та інтереси позивача у справі. Тому вказане рішення не відповідає встановленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачами.
Враховуючи викладене в його сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити повністю.
Судові витрати не підлягають розподілу відповідно до ст.139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 , викладене у листі за № 2/102 від 04.06.2024 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язати повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення його з військової служби, з урахування висновків наведених у рішенні суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05 вересня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Суддя Д.П. Зозуля