05 вересня 2024 року № 320/13299/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0162288-240110-2653 від 21.09.2022.
Ухвалою від 28.04.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Адміністративний позов обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на відсутність підстав для стягнення з позивача податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі, у наданих суду відзивах наголошують, що у межах спірних правовідносин вони діяли відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданих суду відзивах.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 06.10.2015 зареєстрований, як фізична особа - підприємець, основним видом діяльності якого є виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів (код 25.29 згідно КВЕД).
Відповідно до Витягу з Реєстру платників єдиного податку, платником визначено місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .
За позивачем рахується наступний об'єкт майна нежитлова будівля, загальною площею 1 621, 3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .
13.12.2022 позивачем отримано податкове повідомлення-рішення № 0162228-240110- 2653 від 21.09.2022 про зобов'язання сплати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 38 911, 20 грн.
Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - Кодекс, ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Кодексу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Кодексу база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Кодексу встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги та ставки з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають, зокрема у власності фізичних осіб.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Кодексу база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Кодексу ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Основними умовами, які дають підстави платнику податку не враховувати належні йому об'єкти нерухомого майна у складі об'єктів оподаткування по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу, є:
- належність власника таких об'єктів до сільськогосподарських товаровиробників,
- належність будівель та споруд до класу ''Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - Класифікатор),
- ненадання власниками таких об'єктів в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
За змістом статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років» від 18.01.2001 №2238-ІІІ (далі - Закон №2238) сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).
У вищевказаній статті 1 Закону №2238 міститься визначення сільськогосподарського товаровиробника, яким є фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Таким чином, наведене визначення є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.
Необхідно зазначити, що товарність сільськогосподарського виробництва прямо пов'язується з виробництвом продукції як товару, тобто кінцевою метою такої діяльності є відчуження сільськогосподарської продукції власного виробництва. У цьому й полягає основна відмінність між сільськогосподарськими виробником і товаровиробником. При цьому кожен сільськогосподарський товаровиробник є одночасно й виробником продукції сільського господарства. 1 навпаки сільськогосподарський виробник не завжди є товаровиробником.
Статтею 1 Закону № 2238 визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, яка виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг.
Крім того, до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності (далі - КВЕД), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільського господарських тварин (стаття 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 №575-VІ).
Законом № 2238 визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг.
Коди продукції сільського господарства та пов'язаних з цим послуг визначені розділом 1 секції А - «Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства» Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457.
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 (далі - ДК 018-2000), до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» належать будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інші.
Отже, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не визначені об'єктами оподаткування згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу.
Так, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Ведення Класифікатора та право надання експертного висновку щодо приналежності об'єктів до відповідно класу будівель або споруд здійснює Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві Держбуду України.
Визначення належності будівлі до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об'єкта нерухомості, згідно з Класифікатором. При цьому, для отримання висновку щодо класифікації приналежних їй об'єктів нерухомості доцільно звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві Міністерства розвитку громад та територій України).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів касаційного адміністративного суду постановою від 17.02.2020 (справа № 820/3556/17) вирішено частково відступите від правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 15.05.2018 № 806/2461/17 та встановлено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливо у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Таким чином, за умови, що об'єкт нерухомості, що який належить, зокрема, фізичній особі, використовується у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності по КВЕД), за функціональним призначенням щодо промислового виробництва та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, є підставою для застосування вимог підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач є власником нежитлової будівлі (корнеплодосховище), яка призначена для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, проте, види господарської діяльності, відповідно до Державного класифікатора видів економічної діяльності КВЕД ДК 009:2010, розділ 1 секції А «Сільське господарство, мисливство та надання пов'язаних із ними послуг», у переліку які здійснює ОСОБА_1 відсутні.
Варто зазначити, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам, які ставляться до суб'єкта-власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником, а тому, норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2пункту 266.2 статті 266 Кодексу не застосовуються.
Отже, сам по собі факт наявності у позивача будівель сільськогосподарського призначення не підтверджує факту виробництва останнім сільськогосподарської продукції, чи здійснення такої діяльності безпосередньо.?
Для встановлення статусу сільськогосподарського товаровиробника необхідно дослідити вид діяльності такого суб'єкта - виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація, зокрема.
Також, специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі сільськогосподарського призначення не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «сільськогосподарським товаровиробником», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом, а й з використанням будівлі з метою провадження безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення сільськогосподарської продукції.
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Таким чином, відповідно до вищезазначеного, позивачу на підставі підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Кодексу, яким визначено базу оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було, правомірно сформовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011), Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8; код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.