06 вересня 2024 рокуСправа №160/13484/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.05.2024р. (згідно штепмеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації частини грошових доходів позивачеві, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на суму виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021 року по 05.05.2024 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів позивача відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на суму виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021 року по 05.05.2024 року;
- судові витрати покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . 06.07.2021р. його було виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, проте, повний розрахунок з ним щодо виплати індексації грошового забезпечення було здійснено на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2023р. у справі №160/3130/22 лише 06.05.2024р., тобто, на переконання позивача, відповідачем проведено розрахунок при звільненні з порушенням строків, що складають 34 місяці з моменту звільнення (за період з 06.07.2021р. по 06.05.2024р.). Відповідачем при виплаті сум індексації за наведеним рішенням суду компенсація втрати частини грошових доходів нарахована та виплачена йому не була, тому позивач вважає, що він має право на отримання наведеної компенсації у відповідності до вимог Закону №2050-11 та Порядку №159, у зв'язку із чим просив стягнути таку компенсацію з відповідача на його користь. Окрім того, у заяві про стягнення витрат на правову допомогу, доданої до позову, позивач також просив і стягнути з відповідача судові витрати на оплату адвокатських послуг у розмірі 10 000,00 грн., які він поніс згідно квитанції №0.0.3644105584.1 від 14.05.2024р. (а.с.1-4, 12-13).
Ухвалою суду від 29.05.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах (або відсутності такої бездіяльності), виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.18).
Зазначена ухвала суду разом з копією позову та доданими до нього документами була направлена та отримана відповідачем 24.05.2024р. (адміністративний позов), 29.05.2024р. (ухвала суду) у електронному кабінеті відповідача, що є належним повідомленням учасників справи про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, наявних у справі (а.с.20-21).
На виконання вимог наведеної вище ухвали суду, 31.05.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем до суду було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовної заяви позивача відмовити у повному обсязі з підстав того, що у позові відсутнє посилання на те, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, відповідач такої заяви не отримував, а відповідно, вважає, що досудове врегулювання спору не відбулось, тому, на думку відповідача, підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, яку слід розцінювати як відмову у виплаті, у суду не має. Також відповідач не погодився і з позовними вимогами в частині зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки її виплати (з 06.07.2021р. по 05.05.2024р.), оскільки у період з 27.06.2017р. по 06.07.2021р. така індексація не була нарахована позивачу, а тому підстави для присудження компенсації відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» на час розгляду даної справи відсутні. Окрім того, у відзиві на позов відповідач послався і на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19 (а.с.23-27).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно довідки управління персоналом суду у період з 26.07.2024р. по 31.08.2024р. суддя Конєва С.О. перебувала у щорічній відпустці, у зв'язку із чим за ухвалою суду від 06.09.2024р. розгляд даної справи було продовжено у відповідності до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 06.09.2024р. (а.с.43,44).
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 06.09.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 є учасником бойових дії, про що свідчить копія паспорту позивача серії НОМЕР_2 від 18.02.2005р. та копія посвідчення НОМЕР_3 від 19.05.2016р. наявні у справі (а.с.5,7).
Як встановлено зі змісту копії рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2023р. у справі №160/3130/22 (набрало законної сили 25.10.2023р.) позивач проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 , наказом №168 від 06.07.2021р. його було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.33).
Також згаданим вище рішенням суду було визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення, та, зокрема, зобов'язано вказану військову частину нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 27.06.2017р. по 06.07.2021р. включно, що підтверджується копією наведеного рішення суду, наявного у справі (а.с.32-39).
На виконання зазначеного судового рішення відповідачем було виплачено позивачеві недоотриману суму індексації грошового забезпечення у розмірі 134 514,50 грн. за період з 27.06.2017р. по 06.07.2021р. включно - 06.05.2024р. про що свідчить доданий до позову позивачем скріншот із мобільного телефону про зарахування коштів від 06.05.2024р. о 15:55 год. (а.с.8).
Разом з тим, вказана сума індексації грошового забезпечення була виплачена позивачеві 06.05.2024р. без компенсації втрати частини доходу, що підтверджено та не заперечується відповідачем у відзиві на позов (а.с.24-25).
Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. включно, суд виходить з наступного.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому є місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - Військовою частиною НОМЕР_1 ) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 08.06.2022р. у справі №661/3402/16-а, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.
Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.
Висновки щодо застосування наведених норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування адміністративними судами при застосуванні згаданих норм права згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).
Так, як встановлено судом, відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 позивачеві було виплачено нараховані доходи (недоотриману індексацію грошового забезпечення у сумі 134514,50 грн. за період з 27.06.2017р. по 06.07.2021р.) на виконання рішення суду у справі №160/3130/22 лише 06.05.2024р., що підтверджено доданою позивачем до позову копією скріншоту із мобільного телефону від 06.05.2024р. о 15:55 год. (а.с.8).
Відповідачем у відзиві на позов не заперечується та обставина, що нарахування та вищезазначена виплата суми індексації грошового забезпечення була здійснена на виконання рішення суду у справі №160/3130/22, проте, як суб'єкт виконання цього судового рішення, відповідач у день виплати вказаної суми доходу - 06.05.2024р. не здійснив розрахунку та виплати компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченого статтею 2 Закону №2050-Ш, про що свідчить зміст відзиву на позов (а.с.23-27).
Отже, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми індексації грошового забезпечення у розмірі 134514,50 грн. внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2022р. у справі №160/3130/22 (набрало законної сили 25.10.2023р.), суд приходить до висновку, що у зв'язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення, які мали місце у період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. (виплата проведена лише 06.05.2024р.), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №1050-Ш.
А відтак, слід дійти висновку, що не нарахування та не виплата позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. включно, у день виплати суми такої заборгованості - 06.05.2024р., слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Тому, за викладених обставин, позовні вимоги позивача у наведеній частині щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідачем у ході судового розгляду справи у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих правових підстав, а також і не надано відповідних доказів щодо правомірності бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та не виплати позивачеві у день виплати суми заборгованості по індексації грошового забезпечення (06.05.2024р.) компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем термінів виплати таких сум індексації за період з 06.07.2021р. до 05.05.2024р. включно, з урахуванням вище встановлених судом обставин та аналізу наведених норм чинного законодавства.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, і посилання відповідача у відзиві на позов про те, що позивач не звертався до відповідача з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, відповідач такої заяви не отримував, а відповідно, досудове врегулювання спору не відбулося, з огляду на таке.
По-перше, приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять).
По-друге, оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення була встановлена за судовим рішенням у справі №160/3130/22 (визнана бездіяльність відповідача протиправною), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов'язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості - 06.05.2024р. без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. включно, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання судом такої бездіяльності протиправною.
Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р., то в цій частині позовних вимог позивачеві слід відмовити та у відповідності до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України обрати спосіб захисту порушеного права позивача, який є найбільш ефективним у даних правовідносинах, яким є саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити наведену вище компенсацію, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до вимог пунктів 4 та 10 частини 2 статті 245 наведеного Кодексу, передбачено, що у разі задоволення позову повністю або частково, суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Як встановлено судом із матеріалів справи, що не заперечувалося і відповідачем у відзиві на позов, відповідні суми компенсації втрати частини грошових доходів, передбачені Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення позивача за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. відповідачем взагалі не нараховувалися, що підтверджено змістом відзиву на позов (а.с.23-26).
В той же час, обов'язок здійснити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі і з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) покладається на підприємства, установи і організації всіх форм власності, які допустили такі порушення - ст.2 Закону №2050-Ш.
А згідно ст.3 Закону №2050-Ш передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Також і пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць - ст.4 Закону №2050-Ш.
Відтак, із аналізу наведених приписів слідує, що з метою виплати позивачеві вищенаведеної суми компенсації втрати частини доходів, відповідач має обов'язок здійснити відповідне її (такої компенсації) нарахування/ обчислення у спосіб, наведений у ст.3 Закону №2050-Ш та у пункті 4 Порядку №159, тому суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що сума індексації грошового забезпечення позивачеві у розмірі 134514,50 грн. була виплачена відповідачем 06.05.2024р. без проведення нарахування та виплати такої компенсації у порушення вимог ст.ст. 2,3,4 Закону №2050-Ш, то, у даному випадку, найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення позивача за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. включно.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача наведеної компенсації втрати частини доходів не містить відповідної суми стягнення, що не призведе до ефективного захисту порушеного права позивача, тому позовні вимоги позивача про стягнення спірної компенсації, без зазначення конкретної суми до стягнення, без нарахування її відповідачем, є передчасними вимогами, тому у їх задоволенні позивачеві слід відмовити.
При цьому, судом критично надається оцінка аргументам відповідача, що містяться у відзиві на позов, з приводу того, що він не погоджується з позовними вимогами про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом №2050-Ш, оскільки індексація грошового забезпечення позивачеві не була нарахована у період з 27.06.2017р. по 06.07.2021р., тому підстави для її присудження відсутні, з огляду на те, що по-перше, позивачем такі позовні вимоги у позові не заявлялися; по-друге, у відповідності до положень ст.ст.1-3 Закону №2050-Ш право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, що узгоджується і з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19, про що сам відповідач зазначив у відзиві на позов, де Суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання військову частину нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, що мало місце і у даних правовідносинах у цій справі.
Інші доводи відповідача вивчені судом, проте не беруться до уваги, оскільки не спростовуються вищенаведених висновків суду.
Відтак, позовні вимоги позивача у наведеній описаній вище частині підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, які складаються, зокрема, з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., які заявлені у заяві про стягнення таких витрат, доданої до позову окремо (а.с.12-13), то ці вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи - ч.3 ст.132 наведеного Кодексу.
За приписами ч.3, ч.4 та ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами - ч.6 наведеної статті.
Так, зі змісту наданих суду копії договору про надання правової допомоги №1305/2 від 13.05.2024р. укладеного між Адвокатом Ільїним Олександром Миколайовичем (свідоцтво №2178 від 20.09.2020р.) та ОСОБА_1 видно, що предметом цього договору є, зокрема, представлення інтересів позивача у всіх судах загальної юрисдикції за позовом позивача до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та компенсацію втрати частини грошових доходів, складання та подання позовної заяви, клопотань, письмових пояснень, зауважень, збільшення, зменшення розміру позовних вимог та користуватися іншими процесуальними правами, встановленими КАСУ тощо (п.1.1, п.1.2 договору), при цьому, п.п.2.2.4 п.2.2 розділу 2 наведеного договору встановлено права та обов'язки сторін, за змістом якого позивач як Клієнт зобов'язався оплатити адвокату вартість юридичних послуг у розмірі 10000,00 грн. за ведення справи щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 під час підготовки до звернення до суду та провадження її судом першої інстанції до вирішення спору по суті, що підтверджується змістом копії наведеного договору (а.с.10).
На підтвердження виконання вищенаведеного договору позивачем до позову додана копія платіжної інструкції №0.0.3644105584.1 від 14.05.2024р. про оплату позивачем юридичних послуг на користь ОСОБА_2 за вказаним договором у розмірі 10000,00 грн., копія акту приймання-передачі виконаних робіт б/н від 17.05.2024р. зі змісту яких видно, що вказаним Адвокатом позивачеві за наведеним вище договором надано правову допомогу за позовом до Військової частини НОМЕР_1 , а саме:1) вивчення матеріалів наданих Стороною 2 (позивачем) з метою визначення судової перспективи спору - 4 години, ціна 2500,00 грн.; 2) аналіз законодавства та консультації - 4 години, ціна послуги 2500,00 грн.; 3) складання позовної заяви - 5 годин, ціна послуги 5000 грн., всього сума становить 10000,00 грн.(а.с.14-15).
Окрім того, 05.09.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло доповнення до відзиву в частині що стосується стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, у якому представник відповідача заперечував проти стягнення компенсації таких витрат на правничу допомогу у справі (а.с.40).
Вказане доповнення до відзиву розцінюється судом як клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами згідно до вимог ч.6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг за вищенаведеним розрахунком, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд приходить до висновку про те, що з урахуванням співмірності витрат на оплату правової допомоги, виходячи із складності справи, категорія якої не є складною, позов немайнового характеру (щодо бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш у зв'язку з порушення строків виплати суми індексації грошового забезпечення), сталої судової практики, яка наведена вище у постановах Верховного Суду, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. є завищеними, тому слід зменшити розмір таких витрат на правничу допомогу до 3000 грн. (виходячи з розрахунку: вивчення матеріалів з метою визначення судової перспективи спору - 500,00 грн.; 2) аналіз законодавства та консультації - 500,00 грн.; 3) складання позовної заяви - 2000 грн.) з урахуванням вимог ч.5, ч.6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням співмірності та зменшення судом розміру таких витрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000,00грн.
Також, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2000 грн., судом враховується і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, яка підлягає застосуванню адміністративним судом відповідно до положень ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, слід дійти висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення заяви позивача в частині стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн., оскільки наведена сума витрат є завищеною, тому у вказаній частині вимог, позивачеві слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням того, що позивачем не понесено жодних витрат по сплаті судового збору, оскільки він є учасником бойових дій згідно посвідчення НОМЕР_3 від 19.05.2016р., а відповідно, звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом України від 19.10.2000р. №2050-11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001р. №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р. включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021р. по 05.05.2024р.включно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп. (три тисячі гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва