Справа № 462/4603/24
05 вересня 2024 року Залізничний районний суд м. Львова у складі судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики,
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача ОСОБА_2 3200,00 доларів США основного боргу та 3774,70 грн. штрафних санкцій. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами 15.03.2024 р. було укладено договір безпроцентної позики, згідно якого відповідач /позичальник/ отримав від позивача /позикодавця/ 3200 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути їх у порядку та строки, вказані у договорі, а саме 14 календарних днів. Однак, умови договору відповідач не виконав. Договором визначено, що за кожен день прострочення повернення позики позичальник сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБ України від суми позики за кожен день прострочення, а тому у позивача виникло право на стягнення, крім основної суми боргу, штрафних санкцій у розмірі пені та 3% річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою суду від 12 червня 2024 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики відкрито, розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику /повідомлення/ сторін.
Судом вжито заходів щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи судом, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі із позовною заявою та додатками, скеровано сторонам, відповідачу - за місцем його реєстрації тричі, однак поштове відправлення повернуто суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
У вказаний строк відповідач не подав суду відзив на позовну заяву, поважних причин такого не повідомив.
Ухвалою суду від 05.08.2024 року витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінал договору безпроцентної позики від 15.03.2024 року та оригінал розписки до договору безпроцентної позики від 15.03.2024 року.
Витребувані документи подано позивачем до суду 19.08.2024 року.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України № 6-1967цс15 від 11.11.2015 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були переданої йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Судом встановлено, що 15 березня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики, згідно умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальникові ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3200 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути їх в останній день строку - 14 календарних днів з моменту отримання грошових коштів /дата, вказана в розписці/.
Згідно п. 5.2 договору на підтвердження повернення суми позики позикодавець складає розписку про повернення позичальником суми позики.
Відповідно до п. 6.1 договору у разі прострочення повернення позики позичальник сплачує на користь позикодавця пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми позики за кожен день прострочення.
На виконання п. 3.1. договору сторони склали розписку, яка є невід'ємним додатком до цього договору.
Так, згідно розписки від 15.03.2024 року, до договору безпроцентної позики, долученої до матеріалів справи, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3200 доларів США готівкою та підтвердив виконання позикодавцем умов договору безпроцентної позики від 15.03.2024 року.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Така позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 13.12.2017 р. у справі № 309/3458/14-ц, а також у справі № 6-2789цс16 від 18.01.2017 р.
Відтак, відповідач ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3200 доларів США.
Договір позики безпроцентної позики підписаний сторонам, відповідач не подав суду жодних заперечень щодо укладення вказаного договору.
Згідно викладеного у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 року у справі № 596/1123/219 статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.11.2020 року у справі № 154/3443/18 статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Розписка написана власноручно відповідачем, що не спростував та не заперечив відповідач і є фактом виникнення зобов'язання відповідача перед позивачем. Наявність у позивача боргової розписки відповідача свідчить про неповернення ним боргу.
Позивач ствердив, що, на даний час, відповідач не повернув жодних коштів на виконання вимог вказаного договору позики, що не спростовано відповідачем, як і не надано суду доказів виконання умов, визначених даним договором, а тому відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Так, чинне законодавство не містить заборони на виконання зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка зазначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Така позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 є підставними, оскільки відповідачем порушено умови договору позики.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХв Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який продовжено на день ухвалення рішення.
Так, позивач просить суд стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 3200,00 доларів США основного боргу та 3774,70 грн. штрафних санкцій, з яких: 3105,00 грн. - пеня в розмірі облікової ставки НБ України та 69,70 грн. - 3 % річних.
Як вбачається із наданого позивачем суду розрахунку такі інфляційні втрати та три відсотки річних здійснено позивачем у період дії на території України воєнного стану, а тому вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та три відсотки річних задоволенню не підлягають.
Таким чином, із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість у розмірі 3200,00 доларів США, а тому позов слід задовольнити частково.
Згідно ч.3 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача із відповідачаслід стягнути сплачений судовий збір при поданні позову до суду пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 11, 207, 526, 612, 625, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 141, 264, 265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь ОСОБА_1 /РНОКПП: НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 / заборгованість за договором безпроцентної позики від 15.03.2024 року у розмірі 3200 /три тисячі двісті/ доларів США.
Стягнути із ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь ОСОБА_1 /РНОКПП: НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 / судові витрати у розмірі 1293 /одна тисяча двісті дев'яносто три/ гривні 70 копійок.
У решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або у строки та порядку ст. 354, 355 ЦПК України.
Текст судового рішення складений 05 вересня 2024 року.
Суддя: Бориславський Ю. Л.