Справа № 135/471/24
Провадження № 2/135/201/24
іменем України
26.08.2024 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Нікандрової С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Федяєв С.В., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №001/20/027674 від 01.03.2020 в сумі 8908,00 грн, на підставі ст.625 ЦК України заборгованість за процентами в розмірі 3% річних в сумі 1030,00 грн, інфляційні втрати в сумі 4591,59 грн, а також стягнути судові витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2020 між ОСОБА_2 (позичальник) та ТОВ «Глобал Кредит» (кредитор) був укладений кредитний договір №001/20/027674, за умовами якого Кредитор надає Позичальникові фінансовий кредит у розмірі 2400 грн, терміном на 30 днів, на засадах строковості, зворотності та платності, а Позичальник зобов'язується повернути його на умовах, що передбачені договором.
Кредитор умови договору виконав в повному обсязі, а позичальник умови договору не виконала, внаслідок чого станом на 09.06.2020 утворилася заборгованість за кредитним договором на суму 8908,00 грн.
В подальшому право вимоги за кредитним договором №001/20/027674 від 01.03.2020 було відступлене ТОВ «Кредит-Капітал», яке згідно з договором про відступлення права вимоги від 01.07.2022 відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Компані Фінанс». В свою чергу за договором про відступлення права вимоги від 01.07.2022 право вимоги за кредитним договором №001/20/027674 від 01.03.2020 перейшло до ОСОБА_1 . Отже з 01.07.2022 року належним кредитором за кредитним договором №001/20/027674 від 01.03.2020 є ОСОБА_1 .
Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 23.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачу ОСОБА_2 ухвалою суду було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та протягом п'яти днів - заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилалася відповідачу ОСОБА_2 за місцем реєстрації ( АДРЕСА_1 ), та отримане нею 03.05.2024, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.
15.05.2024 від відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про зупинення провадження у цивільній справі до вирішення апеляційним судом цивільної справи №135/762/22.
Ухвалою суду від 21.05.2024 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі було відмовлено.
Оскільки відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд цивільної справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подала, суд згідно ч.5 ст.279 ЦПК України розглядає цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутністю учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За нормами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності з положеннями ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України особа, яка уклала кредитний договір та отримала кошти повинна виконувати його належним чином та повернути кошти у відповідності з умовами кредитного договору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Згідно з ч.2 ст.1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов'язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Порядок укладення електронного договору визначений статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст.11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Частиною 6 ст.11 Закону передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано Кредитний договір №001/20/027674 від 01.03.2020, укладений між ТОВ «Глобал Кредит» (Кредитор) та ОСОБА_2 (Позичальник), за умовами якого Кредитор надає Позичальникові фінансовий кредит у розмірі 2400.00 грн, на засадах строковості, зворотності та платності (надалі-кредит), а Позичальник зобов'язується повернути його на умовах, що передбачені Договором. Відповідно пункту 2.1. Кредитного договору строк дії договору становить 30 діб: з 01 березня 2020р. по 31 березня 2020р. включно.
З наданих представником позивача та досліджених у судовому засіданні доказів судом установлено, що Кредитний договір №001/20/027674 від 01.03.2020 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Одночасно з цим, Кредитний договір №001/20/027674 від 01.03.2020 не містить даних щодо його укладення в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
У Кредитному договорі №001/20/027674 від 01.03.2020 в розділі підписів сторін надрукований запис «Від позичальника ОСОБА_2 », у якому фактично відсутній власноручний підпис ОСОБА_2 , або її підпис з використанням передбачених ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» електронного підпису або електронного цифрового підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором чи аналогу власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису). Саме лише зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача ОСОБА_2 не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.
Отже, за встановлених обставин надана позивачем паперова копія Кредитного договору №001/20/027674 від 01.03.2020 не може бути доказом факту укладення кредитного договору між ТОВ «Глобал Кредит» та ОСОБА_2 .
В позовній заяві позивач зазначає, що ТОВ «Глобал Кредит» в повному обсязі виконало зобов'язання за Кредитним договором, проте долучені до матеріалів справи докази не долучено будь-яких доказів на підтвердження надходжень на рахунок ОСОБА_2 передбачених Кредитним договором грошових коштів у розмірі 2400 грн. від ТОВ «Глобал Кредит».
Умовами Кредитного договору №001/20/027674 від 01.03.2020 не передбачено порядок надання кредитором фінансового кредиту, відсутні реквізити карткового рахунку відповідача ОСОБА_2 , на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №569/7648/15-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
Жодних належних, достатніх і допустимих доказів того, що сума кредиту за Кредитним договором №001/20/027674 від 01.03.2020 була надана відповідачу ОСОБА_2 або зарахована на її поточний рахунок, суду не надано.
Долучений позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, а є додатком до позовної заяви із зазначенням розрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21.07.2021 у справі №287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29.09.2022 у справі №857/7/22).
З урахуванням наведених вище вимог закону, досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт укладення в письмовій формі з відповідачем ОСОБА_2 Кредитного договору №001/20/027674 від 01.03.2020 та отримання нею будь-яким чином фінансового кредиту в сумі 1400 грн, що свідчить про нікчемність цього договору, а визнання такого правочину недійсним по закону (ст. 215 ЦК України) не вимагається.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Оскільки відступлення права вимоги відбувалося за Кредитним договором №001/20/027674 від 01.03.2020, а доказів його підписання відповідачем та перерахування коштів відповідачу ОСОБА_2 позивачем не надано, відповідно відсутні підстави для стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_1 , якому відповідне право вимоги перейшло на підставі договору відступлення прав вимоги №ГЛ/29-01 від 29.01.2021, укладеному між ТОВ «Глобал Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», договору про відступлення прав вимоги №РтК/1-ЮО від 01.07.2022, укладеному між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «Компані Фінанс», договору про відступлення прав вимоги №01/07 від 01.07.2022 року, укладеному між ТОВ «Компані Фінанс» та ОСОБА_1 .
Таким чином, укладення Кредитного договору №001/20/027674 від 01.03.2020 і надання відповідачу ОСОБА_2 кредитних коштів за обставин викладених в позові перед судом не доведено, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 11-13, 76, 81, 259, 263, 265, 268, 279,280 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ладижинського міського суду
Вінницької області С.О.Нікандрова