05 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27785/23 пров. № А/857/7959/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Глушка І.В. та Довгої О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Шийки Івана Івановича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Шийки Івана Івановича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 22.02.2024р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
24.11.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Шийка І.І., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) постанову № ПШ015785 від 17.05.2023р. про застосування адміністративно-господарського штрафу; стягнути на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 1073 грн. 60 коп. сплаченого судового збору (а.с.1-4).
Згідно ухвали суду від 28.11.2023р. розгляд справи здійснений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.18 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.64-67).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Шийка І.І., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.74-80).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що апелянт у спірних правовідносинах є лише власником транспортного засобу, а не автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому не може нести відповідальність, передбачену цим Законом. Транспортний засіб, щодо якого проведена перевірка, не перебував в користуванні позивача, ним не здійснювалося перевезення вантажу, пояснення у водія автомобіля посадовою особою Укртрансбезпеки не відбиралися, підписання акту проведення перевірки відбулося формально.
Також під час судового розгляду не встановлено, що водій є працівником позивача; останньому не відомі причини, з яких водій не надав документи про право користування транспортним засобом ФОП ОСОБА_3 .
Окрім цього, під час судового розгляду позивач і його представник не отримували відзиву та будь-яких заперечень відповідача на заявлений позов, що позбавило їх права на подачу заперечень стосовно таких доводів, чим поставило їх у невигідне становище.
Відповідачем Державною службою України з безпеки на транспорті скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.98-106).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Як слідує із змісту заявленого позову, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що в розглядуваних правовідносинах останній не був автомобільним перевізником.
Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 у розглядуваних відносинах виступав автомобільним перевізником, а тому відноситься до суб'єктів відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Також матеріалами справи повністю підтверджуються порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, через що відповідач правомірно застосував до позивача адміністративно-господарські штрафи.
Наведені висновки суду першої інстанції ґрунтуються на фактичних обставинах справи і відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.
Як встановлено під час судового розгляду, 21.03.2023р. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській обл. Укртрансбезпеки в рамках проведення заходів державного контролю з додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт на 87 км + 700 автодороги Н-10 Стрий-Мамалига с.Павлівка, проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 348842, у якому зафіксовано, що водій ОСОБА_4 здійснює перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: на момент проведення перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж; протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (а.с.10).
Повідомлення про розгляд справи (зареєстровано у електронній системі документообігу Укртрансбезпеки за № 22547/31/24-23 від 06.04.2023р.) направлено на адресу позивача; факт направлення повідомлення підтверджується фіскальним чеком AT «Укрпошта» від 11.04.2023р. (а.с.40, 41).
04.05.2023р. на адресу відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. 04.05.2023р. представник позивача був ознайомлений з матеріалами справи, про що свідчить відмітка на самому клопотанні (а.с.42).
09.05.2023р. на адресу відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи, через що розгляд справи був перенесений на 17.05.2023р. (а.с.45).
Повідомлення про розгляд справи (зареєстровано у електронній системі документообігу Укртрансбезпеки за № 32741/31/24-23 від 09.05.2023р.) направлено на електронну адресу представника позивача. Факт направлення даного повідомлення підтверджується скріншотом з електронної адреси від 09.05.2023р. (а.с.46-47).
17.05.2023р. відбувся розгляд справи про порушення за наявними матеріалами.
За результатами вказаного розгляду в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Львівській обл. Укртрансбезпеки 17.05.2023р. винесено постанову № ПШ015785, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. за порушення вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 вказаного Закону (а.с.48).
Відповідно до абз.4 п.1 постанови КМ України № 442 від 10.09.2014р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Постановою КМ України № 103 від 11.02.2015р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті.
Згідно з п.1 цього Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному та залізничному транспорті.
В частині доводів позивача про помилкове віднесення судом його до кола перевізників та допущеного порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» колегія суддів враховує наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також - Закон № 2344-III).
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу ч.7 ст.6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами ч.14 ст.6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами 17-20 ст.6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1567 від 08.11.2006р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі також - Порядок № 1567).
За приписами п.14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до п.15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Частиною першою ст.47 Закону № 2344-III визначено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Згідно з частинами першою-другою ст.48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
При цьому, у статті 1 Закону № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст.33 Закону № 2344-III).
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Згідно із пп.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. (надалі - Правила № 363), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023р. у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2023р. у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023р. у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023р. у справі № 620/18215/21.
Тобто, положення ст.60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023р. у справі № 620/18215/21).
Як слідує з фактичних обставин справи, під час проведення спірної рейдової перевірки водій належного позивачу не пред'явив товарно-транспортної накладної, через що автомобільним перевізником визначено власника автомобіля - ОСОБА_1 .
Також під час оформлення із актом проведення рейдової перевірки водій ОСОБА_4 надав власноручні письмові пояснення, відповідно до яких перевізник не надав йому необхідних документів.
Будь-яких документів щодо укладеного договору позички тощо, які б свідчили про те, що спірний автомобіль використовує ФОП ОСОБА_5 , під час рейдової перевірки або розгляду справи відповідачем не представлено.
Відповідно до ч.1 ст.827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Згідно з ч.4 цієї статті договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника ліцензія на надання відповідних послуг; для водія свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Також відповідно до приписів п.16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затв. постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998р., за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Порядок видачі тимчасового реєстраційного талона регламентовано Інструкцією про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженою наказом МВС України № 379 від 11.08.2010р.
Згідно з приписами п.6.3 цієї Інструкції якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.
Отже, для транспортних засобів, що перебувають, зокрема, у користуванні у фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність яких є обов'язковою згідно з вимогами ст.ст.39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.12.2018р. у справі № 804/8740/16.
Виходячи з сукупності фактичних обставин, справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спірних правовідносинах позивача ОСОБА_1 слід вважати автомобільним перевізником та суб'єктом відповідальності, передбаченої ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Отже, за встановлених обставин справи позивач здійснював із використанням власного вантажного транспорту перевезення вантажів, через що підпадає під визначення автомобільного перевізника в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Твердження апелянта про те, що дійсним перевізником у розглядуваних випадках виступав ФОП ОСОБА_5 , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки будь-яких первинних документів (договорів, рахунків, заявок на перевезення, ТТН тощо) стосовно здійснення останнім транспортних перевезень в розглядуваному випадку суду не представлено.
У свою чергу, представлений договір позички транспортного засобу № 01/08-22 від 01.08.2022р., акт приймання-передачі транспортного засобу від 01.08.2022р., страховий поліс не свідчать про здійснення ФОП ОСОБА_5 21.03.2023р. перевезень вантажів на дату проведення рейдової перевірки.
Стосовно виявлених порушень колегія суддів зазначає наступне.
Із змісту ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» слідує, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.3.3. наказу № 385 МТЗУ від 24.06.2010р., є зафіксований факт надання водієм послуг при перевезенні вантажів за відсутності товарно-транспортної накладної, документів щодо перевірки та адаптації тахографу.
Аналіз положень Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010р. затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Відповідно до п.1.5 вказаного Положення автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - перевізник); тахограф - контролюючий пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.
Згідно із п.6.1 зазначеного Положення вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв (п.6.3 вказаного Положення).
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010р.
Вказана Інструкції поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
Відповідно до п.1.4 цієї Інструкції контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР (994 016).
Пунктом 2.7 зазначеної Інструкції передбачено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ (пункт сервісу тахографів) оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.
ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.
Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.
В силу п.3.3 цієї Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до п.3.5 наведеної Інструкції перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запис, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.
Пунктом 3.6 вказаної Інструкції встановлено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР (994 016) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
- правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР (994,016);
- наявності та цілісності таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;
- дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;
- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;
- строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Із наведених приписів слідує, що обов'язок оформити протокол перевірки та адаптації тахографа корелює з обов'язком встановлення тахографа.
З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положеннями ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі необладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010р., та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010р.
Як з'ясовано під час розгляду справи, 21.03.2023р. під час рейдової перевірки працівниками Укртрансбезпеки було виявлено відсутність у водія вищевказаного автомобіля під час перевезення вантажів протоколу перевірки та адаптації тахографу.
Також водій автомобіля не пред'явив товарно-транспортну накладну, обов'язкова наявність якої слідує із вищевикладених приписів ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р.
За таких обставин незабезпечення водія товарно-транспортної накладною, протоколом перевірки та адаптації тахографа, що виявлено інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській обл. Укртрансбезпеки під час проведення рейдової перевірки, є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, в розглядуваному випадку саме позивач, який є автомобільним перевізником, і відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а саме: товарно-транспортної накладної, протоколу перевірки та адаптації тахографів), не спростовується матеріалами справи, що, насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 11.02.2020р. у справі № 820/4624/17, від 22.12.2021р. у справі № 420/3371/21, від 29.01.2020р. у справі № 814/1460/16, від 18.03.2020р. у справі № 826/2239/16, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою для суду апеляційної інстанції.
Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають нормам процесуального права
Водночас, доводи апелянта побудовані на переоцінці наявних доказів і усуненні помилок застосування норм матеріального права судом першої інстанції; будь-яких нових доказів до матеріалів справи останнім не представлено.
Стосовно порушень норм процесуального закону під час розгляду справи в суді першої інстанції колегія суддів зазначає таке.
Апелянт стверджує, що позивачем і його представником не були отримані під час розгляду справи в суді відзив та інші заперечення відповідача.
Разом з тим, такі твердження не відповідають дійсності, оскільки відзив на позов був скерований відповідачем на електронну адресу представника позивача (а.с.55); інші документи від відповідача під час розгляду справи до матеріалів справи не долучені.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову, а тому заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Окрім цього, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2024р. в частині зупинення дії рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024р. в адміністративній справі № 380/27785/23 належить визнати такою, що втратила чинність (а.с.92-93).
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Шийки Івана Івановича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024р. в адміністративній справі № 380/27785/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2024р. в частині зупинення дії рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024р. в адміністративній справі № 380/27785/23 такою, що втратила чинність.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді І. В. Глушко
О. І. Довга
Дата складання повного тексту судового рішення: 05.09.2024р.