03 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/152/24 пров. № А/857/10887/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року (судді Маєцької Н.Д., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/152/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 09.01.2024 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 072350009119 Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 13.07.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області включити до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії, трудовий стаж роботи у період з 01.01.1992 по 23.08.2007 та з 10.09.2007 по 27.11.2019 в російській федерації та призначити йому пенсію за віком згідно п.1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту настання права на пенсію за віком, тобто з 05.07.2023 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року задоволено позов повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 23.08.2007 р. та з 10.09.2007 р. по 27.11.2019 р. З 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення, тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року не поширюються норми Угоди, щодо врахування стажу та заробітку при призначенні пенсії, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи набуті на території СРСР по 31.12.1991 р. включно. В свою чергу Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 19.06.2023, тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року не поширюються норми Угоди, щодо врахування стажу та заробітку при призначенні пенсії.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та від 02.08.2024 продовжено строк розгляду справи, з 27.06.2024 по 07.07.2024 та з 05.08.2024 по 18.08.2024 суддя доповідач перебувала у відпустці.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач 05 липня 2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13 липня 2023 року № 072350009119 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки необхідний страховий стаж, визначений ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років. Страховий стаж позивача становить 12 років 9 місяців 2 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 23.08.2007 та з 10.09.2007 по 27.11.2019, оскільки з 01.01.2023 російською федерацією розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заявник не набув необхідного страхового стажу.
Вважаючи дане рішення протиправним позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, (далі-Закон №1058-IV), який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається така пенсійна виплата як пенсія за віком, (пункт 1 частини 1 статті 9 Закону №1058-IV).
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Система персоніфікованого обліку була запроваджена з 01 липня 2000 року, постановою Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування».
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV, передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Частинами 1-3 статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13 липня 2023 року № 072350009119 про відмову позивачу у призначенні пенсії, йому не враховано до стажу періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 23.08.2007 та з 10.09.2007 по 27.11.2019, оскільки з 01.01.2023 російською федерацією розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Згідно трудової книжки позивача вбачається, що позивач у період з 19.07.1990 по 23.08.2007 працював у ВАТ «Челябінський тракторний завод», а у період з 10.09.2007 по 27.11.2019 працював у Акціонерному товаристві міжнародних перевезень «Совтрансавто-Брянськ-Холдинг».
При цьому, достовірність вищенаведених записів сумніву не викликають, окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких зазначені оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Оскільки на момент здійснення трудової діяльності позивачем на території російської федерації чинними були міжнародні угоди з даною державою, на розсуду суду, при вирішенні даного спору слід застосовувати положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн».
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Частиною 1 статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями пункту «а» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 66 Закону № 1788-XII передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а.
Колегія суддів враховує порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, саме орган пенсійного фонду України, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо сплати страхових внесків в іноземній державі.
Прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
Також суд відхиляє обставини про те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023, оскільки вказані обставини не впливають на правомірність прийняття оспореного рішення пенсійного органу, що прийнято від 13.07.2023 № 072350009119, та не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Колегія суддів вважає, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації, а позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою пенсійного забезпечення за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, позбавлення позивача права на призначення пенсії за встановлених судом вище обставин, буде непропорційним втручанням в його право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантованого статтею 1 протоколу першого Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Підсумовуючи вищенаведене, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, оскільки таке рішення прийнято безпідставно, необґрунтовано та непропорційно, а тому таке належить скасувати як протиправне.
Згідно з абзацом першим частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач із заявою про призначення пенсії звернувся 05 липня 2023 року, тому призначення пенсії має відбутися з 05 липня 2023 року (з дня звернення за пенсією).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Таким чином, наслідком скасування, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області за результати розгляду заяви позивача про призначення пенсії рішення є виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов'язку зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи та призначення пенсії.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту такого права та забезпечення реальної гарантії щодо дії верховенства права в спірних правовідносинах слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивача, для обчислення розміру пенсії, періоди роботи з 01.01.1992 по 23.08.2007, з 10.09.2007 по 27.11.2019, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити йому пенсію за віком з 05.07.2023.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі №260/152/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 03.09.2024