28 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/149/24 пров. № А/857/14082/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у м.Києві, Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року, ухвалене суддею Чаплик І.Д. у м.Львові о 14:57, повний текст якого складений 09 травня 2024 року, у справі №380/149/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
02 січня 2024 позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Головного управління ДПС у м.Києві, Державної податкової служби України, у якому просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 21.11.2023 №1478-о “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 21.11.2023 №1826-0 “Про оголошення наказу ДПС від 21.11.2023 №1478-0 “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
-поновити на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві з 22.11.2023;
-стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 22.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що його звільнено з роботи на підставі частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу», однак наміру звільнятися у позивача не було, заява про звільнення була ним написана під психологічним тиском за відсутністю вільного волевиявлення, а в подальшому заява про звільнення була відкликана позивачем. Тому, на переконання позивача, оскаржувані накази підлягають скасуванню з одночасним його поновленням на роботі та стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 22 946 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сорок шість) гривень 52 копійки з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства звернено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вчасно в межах двотижневого строку відкликав свою попередню заяву на звільнення та повідомив про бажання продовжувати трудові відносини, за відсутності факту запрошення на його посаду іншої особи, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору у ДПС України не було законних підстав виносити наказ про звільнення його за власним бажанням, а тому наказ ДПС України від 21.11.2023 №1478-о “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », видано з порушенням, не в порядку та не у спосіб передбачений чинним законодавством, оскільки не дотримано вимог частини 1 статті 86 Закону України “Про державну службу» (припинення державної служба за власним бажанням) та ст.38 КЗпП.
Згідно висновків суду, формальне прийняття спірного наказу за наслідками розгляду заяви позивача про його звільнення за власним бажанням та неврахування поданої ж ним у встановлений строк заяви про відкликання попередньо поданої заяви не сприяє чіткому правовому визначенню та забезпеченню дотримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення.
Обираючи спосіб захисту, суд, враховуючи положення ч.1 ст. 235 КЗпП України, дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено, з наступного дня після його звільнення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Головне управління ДПС у м.Києві, Державна податкова служба України оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідачі в апеляційнихскаргах просять скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що для припинення трудового договору з ініціативи працівника достатньо його волевиявлення, що знаходить відображення у заяві на звільнення за власним бажанням. В даному випадку припинення державної служби ініційовано ОСОБА_1 шляхом подання відповідної заяви про звільнення за власним бажанням від 07.11.2023. Оскільки у поданій заяві не було зазначено дати бажаного звільнення за власним бажанням та не наведено причин, що зумовлюють неможливість продовження виконання ним посадових обов'язків (трудових відносин), нормативно-правовою підставою звільнення позивача в даному випадку слугувала саме частина 1 статті 86 Закону України “Про державну службу» (припинення державної служби за власним бажанням). Зауважує, що виявивши намір звільнитись за власним бажанням шляхом подання заяви 07.11.2023, ОСОБА_1 як державний службовець та посадова особа керівного складу усвідомлював/мав усвідомлювати, до ДПС розпочне процедуру такого звільнення, яка включає в себе погодження Міністра фінансів, підготовку, погодження та підписання наказу. Протягом тривалого строку (2 тижні) позивач не виявляв бажання відкликати заяву і лише в останній день 14-денного строку - 21.11.2023 у другій половині дня ОСОБА_1 засобами електронної пошти надіслав заяву від 21.11.2023 про відкликання заяви від 07.11.2023 та того ж дня було надіслано ще одну заяву від 21.11.2023 про залишення без розгляду раніше поданої заяви від 21.11.2023. Такі дії, на переконання відповідачів, підтверджуть волевиявлення особи на припинення трудових відносин. Окрема зауважено, що під час ознайомлення із наказом Головного управління ДПС в місті Києві від 21.11.2023 №1826-0 «Про оголошення наказу ДПС України від 21.11.2023 №1478-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » (час ознайомлення з наказом 16 год 55 хв. - означено позивачем власноруч) позивач не вказав працівникам Головного управління ДПС в місті Києві, які ознайомлювали позивача з наказом, про надсилання позивачем у той же день о 15 год.45 хв. заяви про відкликання заяви від 07.11.2023 про звільнення. Також під час вручення трудової книжки позивач не повідомив працівників кадрової служби ГУ ДПС в м. Києві про відкликання заяви про звільнення. Крім того, позивач не навів жодних конкретних обставин, які б давали підстави для висновку про застосування до нього примусу (вчинення тиску) щодо написання заяви на звільнення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представників відповідачів, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на них, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити з наступних підстав.
Правовий порядок в Україні за визначенням ст. 19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Пунктом 6 ч. 1 КЗпП України, визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України свого конституційного права на працю визначає Кодекс законів про працю України (далі- КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 05.01.2023 призначений на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві за строковим призначенням на умовах, визначених статтею 10 Закону України від 12 травня 2015 року №389-УІІІ “Про правовий режим воєнного стану» (зі змінами), що підтверджується наказом ДПС України від 02.01.2023 за №2-0 “Про призначення ОСОБА_2 ». Підстава: заява ОСОБА_1 , статті 33, 39 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УІІІ “Про державну службу» (зі змінами), постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №306 (а.с.11).
07.11.2023 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням (а.с.65 на звороті).
21.11.2023 ОСОБА_1 подав заяву про відкликання заяви від 07.11.2023 про звільнення за власним бажанням. Просив заяву від 07.11.2023 вважати відкликаною і не розглядати, оскільки бажає продовжувати трудові відносини (а.с.15, 66).
Вказана заява, підписана електронним цифровим підписом, скерована на офіційну електронну адресу ДПС України 21.11.2023 о 15 год 41 хв., що підтверджується протоколом (а.с.16-17, 97) та не заперечується відповідачами (вх. ДПС № 37350/6 від 21.11.2023).
Наказом ДПС України №1478-о від 21.11.2023 “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві, 21 листопада 2023 року за власним бажанням згідно з частиною першою статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УІІІ “Про державну службу» (зі змінами). Підстава: заява ОСОБА_1 , лист-погодження Міністерства фінансів України від 17.11.2023 №17030-17-62/31647. Згідно відмітки на наказі ОСОБА_1 з наказом ознайомлений 21.11.2023 о 16 год 55 хв. (а.с.12).
Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 21.11.2023 №1826-0 “Про оголошення наказу ДПС від 21.11.2023 №1478-0 “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » оголошено наказ ДПС України №1478-о від 21.11.2023 “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Пунктом 2 наказу вважати, що припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві 21 листопада 2023 року за власним бажанням згідно з частиною першою статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УІІІ “Про державну службу» (зі змінами). Підстава: наказ ДПС від 21.11.2023 №1478-0 “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Згідно відмітки на наказі ОСОБА_1 з наказом ознайомлений 21.11.2023 о 16 год 55 хв. (а.с.13-14).
Не погоджуючись із наказами відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відносини, які виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходження та припинення регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VII, яким визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
За змістом ст. 5 Закону України «Про державну службу», відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У свою чергу, за п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.
За приписами ч.1 статті 86 вказаного Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом (ч.2 статті 86 Закону № 889-VII).
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч.2 статті 86 Закону № 889-VII).
На відміну від процедури звільнення за власним бажанням, звільнення за угодою сторін можливе у будь-який час, у разі коли між ним та суб'єктом призначення досягнуто домовленості про припинення державної служби з узгодженням ними дати звільнення. Цей строк може бути як більшим так і як меншим від двотижневого строку.
Водночас основними умовами припинення державної служби відповідно до частини першої статті 86 Закону України №889-VIII є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням. Водночас, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі частини першої статті 86 Закону №889-VIII, оскільки частина друга вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого частиною першою статті 86 Закону №889-VIII.
У даній справі суд першої інстанції встановив, що пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби виходила від позивача, який подав заяву 07.11.2023 про звільнення з займаної посади за власним бажанням, не визначивши при цьому бажаної дати звільнення.
Поряд із цим суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів, які б свідчили, що подання цієї заяви не відповідає дійсному волевиявленню позивача.
Позивач стверджує, що він подавав цю заяву під примусом. Цей факт перевірявся судом апеляційної інстанції шляхом аналізу способу викладення заяви позивачем, способу її подання суб'єкту призначення, процедури її вирішення, що в сукупності дало підстави для оцінки реального волевиявлення особи на припинення державної служби.
У даному випадку, позивачем було подано заяву про відкликання заяви від 07.11.2023 на звільнення.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що право на працю - одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). Примус до звільнення - незаконна дія роботодавця, що належить до порушення законодавства про працю. Конституція гарантує кожному громадянинові захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України). Ця гарантія забезпечується шляхом закріплення цілого ряду вимог до порядку, зокрема, припинення державної служби, як виду трудової діяльності.
Заява про звільнення повинна відповідати волевиявленню особи.
У цій справі суд апеляційної інстанції встановив зі змісту заяви позивача, що така заява містить дату її подання та інформацію про вид звільнення - за власним бажанням. За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана позивачем заява про звільнення є чіткою, зрозумілою та не викликає неоднозначного тлумачення.
Досліджуючи подальші обставини вчинення дій позивача після подання заяви про звільнення від 07.11.2023, а саме: скерування заяв про відкликання заяви про звільнення та про залишення без розгляду заяви про відкликання заяви про звільнення, слід зазначити, що за вказаних обставин доводи позивача про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення з Головного управління ДПС в м.Києві за власним бажанням належними доказами не підтверджені та не спростовані наявними у матеріалах справи доказами.
Ба більше, праву державного службовця звільнитись за власним бажанням кореспондує обов'язок суб'єкта призначення припинити державну службу та звільнити останнього з посади з урахуванням 14-ти денного строку, передбаченого ч.1 ст. 86 Закону №889-VIII.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на обставині, що винесенню спірних наказів про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС в м.Києві передувала процедура погодження такого звільнення Міністром фінансів України за відповідним поданням Голови Державної податкової служби України (а.с.67). А також суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи відповідачів в обгрунтування правомірності оскаржуваних наказів про те, що подання позивачем заяви про відкликання заяви про звільнення від 07.11.2023 мало місце вже після винесення спірних наказів та про те, що під час ознайомлення із такими наказами позивач не повідомив посадових осіб відповідача про звернення із заявою про відкликання заяви про звільнення.
Крім того, позивач не довів існування конкретних обставин, які б давали суду підстави для висновку про те, що позивачу зі сторони суб'єкта призначення були висловлені будь-які погрози чи вчинені інші дії, які б могли реально вплинути на його волевиявлення щодо написання заяви на звільнення за власним бажанням.
Таких доказів вчинення щодо позивача тиску суб'єктом призначення з метою примушування написання позивачем заяви на звільнення за власним бажанням матеріали справи також не містять. Таким чином, факт примусу чи здійснення тиску на позивача є недоведений належними та достатніми доказами.
Також, колегія суддів суду апеляційної інстанції акцентує особливу увагу на тому, що у разі вчинення на позивача тиску з боку керівництва/примусу до вчинення дій без волевиявлення, останій не повинен був власноруч писати заяву на звільнення, ставити на ній дату та підпис, а відразу реагувати відповідно до обставин що склались, зокрема, зверненням до вищестоящого керівництва, профспілкової організації, до правоохоронних органів тощо.
Натомість, під час апеляційного розгляду, колегію суддів суду апеляційної інстанції ставилось питання до представника позивача про те, чи звертався позивач до правоохоронних органів із заявою про неправомірні дії керівництва/примус до вчинення дій, поза межами волевиявлення, на що представник заперечив, однак не спростував що позивач власноруч писав таку заяву, засвідчив її власноручним підписом та зазначив ній дату.
До того ж, Законом України «Про державну службу» передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їх діяльність, у зв'язку з чим, звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну поведінку керівництва, у випадку, якщо така мала місце.
Крім того, стосовно доводів представника позивача про те, що з моменту призначення нового керівника ГУ ДПС у м. Києві, за власним бажанням подали заяви про звільнення значна кількість працівників, колегія суддів вважає, що вказане не може бути покладено в основу висновку про протиправність звільнення позивача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення позивача відбулося у порядку та спосіб, що визначені законодавством про державну службу, тому передбачені законом підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів про звільнення ОСОБА_1 відсутні, та, як наслідок, не підлягають задоволенню як похідні позовні вимоги про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі №380/149/24, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 195, 242, 308, 309, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги Головного управління ДПС у м.Києві, Державної податкової служби України задовольнити, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі №380/149/24 - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 04.09.24