П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/12134/23
Перша інстанція: суддя Бульба Н.О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю.М., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - ТУ ДСА в Миколаївській області), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просив:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Миколаївській області щодо нарахування та виплати йому як судді Веселинівського районного суду Миколаївської області суддівської винагороди за серпень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн 00 коп.
- зобов'язати ТУ ДСА в Миколаївській області провести нарахування виплати суддівської винагороди йому як судді Веселинівського районного суду Миколаївської області на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01.01.2023, а саме в сумі 2684 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за серпень 2023 року;
- визнати протиправними дії ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за серпень 2023 року, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 в розмірі 2684 грн;
- зобов'язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплаті суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за серпень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 в розмірі 2684 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 пояснює, що розмір його суддівської винагороди за серпень 2023 року визначений ТУ ДСА в Миколаївській області, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102 грн.
На переконання позивача, такі дії ТУ ДСА в Миколаївській області не відповідають вимогам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки під час нарахування суддівської винагороди слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня 2023 року і який Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ (далі - Закон №2710-ІХ) визначений у розмірі 2 684 грн.
Також позивач вважає, що ДСА України мала забезпечити ТУ ДСА в Миколаївській області належним асигнуванням на проведення видатків на виплату суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн, а територіальне Управління мало здійснити відповідні нарахування та виплати.
Позивач указує, що внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх обов'язків, сума суддівської винагороди виплачена у значно меншому розмірі, що становить втручання у його право на мирне володіння майном, закріплене статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправними дії ТУ ДСА в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за серпень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.
Зобов'язано ТУ ДСА в Миколаївській області провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2023 року, а саме: у розмірі 2 684 грн, щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за серпень 2023 року.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що для розрахунку розміру суддівської винагороди позивача слід брати до уваги виключно той показник, який передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який є єдиним нормативним актом, що визначає розмір суддівської винагороди, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлений на рівні 2 684 грн.
Ухвалюючи таке рішення суд покликався на правову позицію Верховного Суду, викладену постановах від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 12.07.25023 у справі № 140/5481/22, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені до ДСА України не підлягають задоволенню, оскільки, на думку суду першої інстанції, позивач не має жодних правовідносин безпосередньо з ДСА України, в яких цей суб'єкт владних повноважень порушив права останнього.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, ТУ ДСА в Миколаївській області, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розрахунку суддівської винагороди позивача у спірний період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн.
Як указує скаржник, положеннями статті 7 Закону № 2710-ІХ була запроваджена розрахункова величина для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01.01.2023 становить 2102 грн.
Скаржник наголошує на тому, що норма Закону № 2710-ІХ, якою визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 у розмірі 2102 грн., є чинною, не конституційною не визнавалася та не була скасована, а тому підлягає застосуванню.
Покликаючись на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17, скаржник зауважує на тому, що ТУ ДСА в Миколаївській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не має правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону № 2710-ІХ, якою визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, для визначення базового розміру посадового окладу судді 01.01.2023 у розмірі 2102 грн.
Отже, на переконання скаржника правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 обіймає посаду судді Веселинівського районного суду Миколаївської області, відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 12.12. 2019 №899/2019.
Згідно з наказом голови Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12.12.2019 № 249 о/с, ОСОБА_1 з 12.12.2019 призначений на посаду судді Веселинівського районного суду Миколаївської області.
Наказом в.о. голови Веселинівського районного суду Миколаївської області №174 від 27.10.2020 ОСОБА_1 встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 нарахований та виплачений посадовий оклад у розмірі 63 060 (30 х 2102), в той час, як стверджує позивач, базовий розмір його посадового окладу, як судді місцевого суду повинен становити 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який станом на 01.01.2023 дорівнює 80 520 грн. (2 684,00 х30). Крім того, вислуга років у розмірі 30% від окладу судді також виплачена у меншому розмірі, а саме 18 918 грн., замість 24 156 грн.
Вважаючи неправомірним виплату суддівської винагороди, з урахуванням надбавки за вислугу років, у розмірі меншому, ніж передбачено приписами чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
Так, спір у цій справі виник з приводу нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону № 2710-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у сумі 2102 грн.
Вирішуючи чи є обґрунтованими доводи скаржника про відсутність правових підстав для розрахунку суддівської винагороди позивача у спірний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством з 01.01.2023 у сумі 2684 грн., колегія суддів керується наступним.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Згідно преамбули Закону № 1402-VIII, цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частина 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлює, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пункт 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачає, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, стаття 130 Конституції України викладена в новій редакції, текст якої зазначений вище, і вперше закріплений спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначений у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пункт 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначають, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплений вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлює з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
-працездатних осіб - 2684 грн;
-працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн;
-працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 грн.
Колегія суддів враховує, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закон № 1082-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Судова колегія наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на з 01.01.2023 у розмірі 2 684 грн. на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 2710-IX, є неправомірною.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Доводи покладені в обґрунтування апеляційної скарги ТУ ДСА в Миколаївській області щодо правомірності нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону № 2710-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у сумі 2102 грн. колегія суддів вважає безпідставними.
Таким чином, можна погодитись із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених вимог та обов'язок ТУ ДСА в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за серпень 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684 грн.
Однак, формулюючи резолютивну частину судового рішення, суд першої інстанції лише зобов'язав відповідача здійснити нарахування суддівської винагороди, та не забезпечив захист порушених прав шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду, що на думку колегії суддів є їх належним захистом.
Водночас, оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції заявленого ОСОБА_1 позову, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не має жодних правовідносин безпосередньо з Державною судовою адміністрацією України, в яких цей суб'єкт владних повноважень порушив права останнього.
Водночас, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції помилково не врахував правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а.
У цьому рішенні Верховний Суд, вирішуючи спір у справі за аналогічним позовом, здійснив аналіз положень статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв'язку із положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України).
Так, згідно частини третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 БК України, відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пункт 1 частини другої статті 22 БК України визначає, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частина перша статті 23 БК України встановлює, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Отже, аналізом положень статей 148, 149 Закону № 1402-VIII та частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Відтак, слід дійти висновку, що ДСА України, як розпорядник коштів, не забезпечило ТУ ДСА у Миколаївській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивача у розмірі, встановленому законодавством, а тому колегія суддів вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до ДСА України підлягають задоволенню.
Враховуючи, що у цій справі ДСА України має статус відповідача, а суд першої інстанції належним чином не вирішив позовні вимоги заявлені до нього, колегія суддів вважає, що відповідно до положень частини 2 статті 9 КАС України, для ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати ДСА України, як головного розпорядника коштів, забезпечити ТУ ДСА України у Миколаївській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди.
Колегія суддів вважає, що такий спосіб захисту є належним, оскільки без зобов'язання ДСА України виділити бюджетні кошти для виплати позивачу суддівської винагороди, виконання рішення по даній справі неможливо буде здійснити.
Суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, неповно з'ясував зміст позовної заяви та актуальну судову практику, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, яка в даному випадку є головним розпорядником бюджетних коштів.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права..
Оскільки суд першої інстанції, внаслідок помилкового невирішення позовних вимог, заявлених до ДСА України, допустив порушення норм процесуального права, колегія суддів, відповідно до частини 2 статті 308 КАС України вважає за можливе вийти за межі та доводи апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення допустив наведені вище порушення, що призвело до неправильного вирішення справи.
Отож, як вважає суд апеляційної інстанції, наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, з прийняттям нового про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обзязі.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2023 року та щомісячних доплат за вислугу років, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 року в розмірі 2 684 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2023 року та щомісячних доплат за вислугу років, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 року в розмірі 2 684 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за серпень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, відповідно до положень частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» провести ОСОБА_1 нарахування та виплату суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2023 року, а саме: у розмірі 2 684 грн, щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за серпень 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 04.09.2024.