05 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/14002/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року
у справі №160/14002/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - березень 2018 року, з урахуванням абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 р. №1078;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому з 01.01.2020 р. грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні до 15.04.2020 р.;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому грошової компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, вихідну допомогу при звільненні за 27 календарних років, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2020 р. (2102 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому належне грошове забезпечення з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р. (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. (2102 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. (2102 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, вихідну допомогу при звільненні за 27 календарних років, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2020 р. (2102 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р. з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати йому частини доходу за невчасно виплачене грошового забезпечення за період з 01.01.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р. по день фактично виплачених сум такої заборгованості.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №160/14002/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р., з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року №1078;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р., з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року №1078;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу належного грошового забезпечення з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р. (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу належне грошове забезпечення з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р. (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік, вихідної допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р. з врахуванням раніше виплачених сум.;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік, вихідну допомогу при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р.;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р., виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р.
В решті позовних вимог відмовлено.
Судом зазначено, що позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.04.2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, а бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за вказаний період включно згідно з абзацами 4-6 пункту 5 Порядку № 1078, є протиправною. Також, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р. всіх виплат без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними. Відтак, суд вважав, що з метою відновлення порушеного права позивача належить зобов'язати Військову частину перерахувати та виплатити позивачу належне грошового забезпечення з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р. (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення за 2020 р, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік, вихідної допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум. Разом з тим, суд вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу належних сум індексації грошового забезпечення, зокрема, з 01.03.2018 року, та належних сум грошового забезпечення за період з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р., позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та належного грошового забезпечення. Водночас, суд звернув увагу, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Також, суд дослідив, що оскільки станом на час звернення позивача з цим позовом, а саме 21.06.2023 р. діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, строк визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України не пропущений.
Не погодившись з рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №160/14002/23, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що позовна заява не підлягала розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для залучення у справу як третіх осіб Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України. Зазначає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі. Вказує, що підстави для нарахування позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 відсутні. Вважає, що підстав для виплати позивачу індексації-різниці також немає. Не погоджується з висновком суду, що його дії стосовно обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 01.01.2020 по 15.04.2020 всіх виплат є протиправними, оскільки вважає, що ним правомірно здійснено нарахування грошового забезпечення за цей період. Вважає, що суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу, оскільки позивач не надав суду доказів звернення до військової частини щодо такої компенсації. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав визначену по справі правову позицію, зазначив про наявність на його переконання підстав для задоволення апеляційної скарги.
Позивач просив залишити рішення суду без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2013 року №250, старшого прапорщика ОСОБА_1 призначено наказом командира Повітряного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - заступника командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 16.11.13 року №40-м на посаду техніка відділення бойового управління командного пункту, з 27.11.13 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. Вважати таким, що 27.11.13 року справи та посаду прийняв до виконання службових обов'язків приступив. Підстава: Припис від 25.11.2013 р. №166.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.04.2020 року №78 старшого прапорщика ОСОБА_1 , головного сержанта роти матеріального забезпечення, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від "10" квітня 2020 року №12-рс з військової служби у запас за пунктом «к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до якого звільнений, з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що "15" квітня 2020 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З "15" квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вислуга років у Збройних Силах становить : календарна 27 років 3 місяці 15 діб.
Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана тривалістю 8 діб, з "20 січня" по "28" січня 2020 року. Грошову допомогу на оздоровлення отримав.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10' Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік
Матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, не отримав.
Виплатити одноразову грошову допомогу за звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 за 27 календарних років.
Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 91% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням посадового окладу та надбавки за вислугу років.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 виплатити грошову компенсацію вартості за неотримання речового майна у розмірі 72329,44 гривень.
Згідно довідки-розрахунку від 21.07.2023 р. щодо нарахування індексації грошового забезпечення, виданої позивачу, який перебував на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 2 759,00 грн. згідно ПКМУ №704 від 30.08.2017 року за період з березня 2018 р. по 15.04.2020 р., базовий місяць - березень 2018 р.
Відповідно до довідки від 22.07.2023 р., виданої на виконання ухвали суду у цій справі, підписаної командиром військової частини НОМЕР_1 та помічником командира з фінансово-економічної служби - начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р. при нарахуванні і виплаті грошового забезпечення враховано прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 р. - 1762 грн. згідно ПКМУ від 30.08.2017 р. № 704.
Відповідно до грошового атестату від 15.04.2020 року № 350/204/8/159пс, виданий військовою частиною НОМЕР_1 , позивачу виплачено такі види грошового забезпечення:
Оклад за військовим званням - 1200 грн.;
до 15 квітня 2020 року в сумі 510,00 грн.;
Посадовий оклад за 11 тарифним розрядом 3350,00 грн.;
Надбавка за вислугу років 50%;
до 15 квітня 2020 року в сумі 1092,50 грн.
Обчислена на 15 квітня 2020 року вислуга років становить 27 років 3 місяці 15 днів.
Надбавка за особливості проходження військової служби - 65%;
До 15 квітня 2020 року в сумі 1524,25 грн.;
Одноразові додаткові види грошового забезпечення:
Виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, наказ командира НОМЕР_1 від 29 січня 2020р. №19
Виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби в сумі 173303,13 грн.;
Виплачено індексацію грошового забезпечення до 15 квітня 2020 року включно в сумі 108,26 грн.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 квітня 2020 року №78 звільнений від посади головний сержант та виключений зі списків особового складу частини з 15 квітня 2020 року.
Виплачено грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік у сумі - 1386,43грн.
Вважаючи дії та бездіяльність відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 15.04.2020 з урахуванням пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
Цією постановою внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).
Так, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01.12.2015 не прив'язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.
Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
В свою чергу, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Апеляційним судом встановлено, що спірним між сторонами є виплата суми індексації у разі настання обставин, передбачених п. 5 Порядку № 1078 за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р..
Так, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач нараховував і виплачував позивачу цей вид індексації за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р..
У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Зі змісту матеріалів справи апеляційним судом досліджено, що грошове забезпечення позивача (без складових разового характеру) у лютому 2018 року дорівнювало 5190,50 грн.
Грошове забезпечення позивача у березні 2018 року (без складових разового характеру) становило 5441,30 грн.
Разом з тим, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін 253, 30% .
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн).
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 250,80 грн = 4212,35 грн.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем у спірний період нарахування та виплата суми індексації грошового забезпечення з урахуванням пункту 5 Порядку № 1078 не здійснювалась, така бездіяльність відповідача є протиправною.
Натомість, доводи скаржника про те, що підстави для нарахування та виплата позивачу суми індексації грошового забезпечення з урахуванням пункту 5 Порядку № 1078 відсутні, свого підтвердження не знайшли.
Стосовно нарахування позивачеві грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік, вихідної допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом 01.01.2018.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови № 704.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови №103).
Постанова № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови № 704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Позивач у спірній ситуації не погоджується, зокрема, з застосованою відповідачем у період з 01.01.2020 по 15.04.2020 при нарахуванні та виплаті його грошового забезпечення розрахунковою величиною - прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.
Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та повторений у постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.
У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 підтримано і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі № 240/1387/21.
Відповідно до викладених висновків, враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Спираючись на цей висновок колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення позивача, його посадовий оклад та оклад за військовим званням з 01.01.2020 по 15.04.2020 слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).
З тих самих мотивів колегія суддів зазначає і про неправильне нарахування відповідачем позивачу грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та вихідної допомоги при звільненні.
Натомість, зворотні аргументи відповідача, що відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та вихідної допомоги при звільненні, свого підтвердження не знайшли.
Стосовно нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 15.04.2020 р. та компенсації втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2020 р. по 15.04.2020 р., виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р.
Так, Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023).
Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки наявний факт порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення та сум його індексації. Доводи апеляційної скарги цей висновок не спростовують.
Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки приписи п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України на відповідача, як військову частину, не поширюються.
Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для залучення у справу як третіх осіб Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, оскільки не вбачаються обставини, які б свідчили про те, що судове рішення у даній справі може вплинути на права, інтереси або обов'язки цих осіб. Аргументи апеляційної скарги цей висновок не спростовують.
Стосовно дотримання позивачем строків звернення до суду.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга ст. 122 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відтак, колегія суддів зазначає, що строк звернення до суду з заявленими позивачем вимогами, окрім вимоги про нарахування і виплату позивачу компенсації втрати частини доходу, визначається приписами ст.233 КЗпП України та позивачем дотриманий.
Так, позивачем подано позов під час дії карантину на території України, а запровадження на території України такого карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину (п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України).
В свою чергу, строк звернення до суду з вимогами про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходу визначено приписами ст. 122 КАС України, який розпочинається з першого дня наступного місяця після отримання позивачем заборгованості від відповідача.
За відсутності отримання позивачем вищевказаної заборгованості, строк звернення до суду з вимогами про нарахування і виплату позивачу компенсації втрати частини доходу позивачем не пропущено.
Таким чином, доводи скаржника про те, що позовна заява не підлягала розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, є безпідставними.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №160/14002/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко