05 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 340/5010/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року (суддя Кравчук О.В.) у справі №340/5010/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Підставами позову визначено неправомірність призову на військову службу під час мобілізації з огляду на те, що позивач був здобувачем вищої освіти з денною формою навчання та відповідно до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з не встановлення у цій справі обставин, які б свідчили про порушення відповідачем прав позивача через відсутність доказів винесення відповідачем наказу про мобілізацію позивача.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Фактично позиція позивача полягає в тому, що він позбавлений можливості надати до суду документи, що підтверджують факт його мобілізації відповідачем та які становлять предмет спору у цій справі. Суд першої інстанції, за позицією позивача, порушивши процесуальні норми, які покладають обов'язок на суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, фактично переклав обов'язок доказування на позивача. Внаслідок перекладання судом першої інстанції обов'язку доказування з відповідача на позивача, судом зроблено помилковий висновок про недоведеність порушення прав позивача з боку відповідача.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчався на І курсі денної форми навчання в НПЗ “Київський інститут бізнесу та технологій» за спеціальністю “ 071 Облік і оподаткування» за освітньо-кваліфікаційним рівнем “Бакалавр».
Навчання ОСОБА_1 в НПЗ “Київський інститут бізнесу та технологій» за спеціальністю “ 071 Облік і оподаткування» за освітньо-кваліфікаційним рівнем “Бакалавр» триває з 01.09.2018 року по 25.06.2022 року посвідчується наявними у матеріалах справи довідками №374 від 05.10.2018 та №144/22 від 27.09.2022 року.
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов?язаного № НОМЕР_1 від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби та призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 зарахований у запас.
Згідно з відміткою у військовому квитку серії НОМЕР_2 та витягом з наказу №19 від 01.03.2022 командира військової частини НОМЕР_3 , 01.03.2022 року ОСОБА_1 знятий з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлений для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_3 .
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_3 №19 від 01.03.2022 року ОСОБА_1 прибув у в/ ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до мобілізаційного плану.
Позивач, вважаючи те, що відповідачем винесено наказ про його мобілізацію під час навчання, що суперечить ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Абзацом 1 пункту 252 Указу Президента від 10.12.2018 року №1153/2008 «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Таким чином, проходження військової служби можливо у випадку: або призову на військову службу за мобілізацією; або укладення контракту на проходження військової служби.
У свою чергу, ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції від 23.04.2021) передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не підлягають здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти. Такі особи можуть призвані на військову службу за їхньою згодою.
Позивач стверджує, що його призвано на військову службу за мобілізацією на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У свою чергу, відповідач заперечував факт винесення наказу про призов позивача на військову службу.
Будь-яких доказів щодо прийняття відповідачем наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, суду першої інстанції під розгляду справи надано не було.
Отже, оскільки таких доказів суду надано не було, а предмет спору у цій справі становить саме правомірність наказу про призов на військову службу, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що встановлені у цій справі обставини не дають підстав стверджувати про порушення відповідачем прав позивача.
В апеляційній скарзі, не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, позивач вказує на те, що суд фактично переклав обов'язок доказування на позивача, що суперечить положенням ч.2 ст.77 КАС України.
З приводу таких аргументів позивача слід зазначити те, що позивач, в силу приписів ч.1 ст.77 КАС України, має обов'язок довести обставини, на яких грунтуються його вимоги. Тобто, в контексті спірних відносин, позивач, принаймні, повинен довести факт існування наказу, який становить предмет спору у цій справі. У свою чергу, в силу приписів ч.2 ст.77 КАС України, на відповідача покладається обов'язок довести правомірність такого наказу.
З приводу аргументів позивача про те, що відповідачем не надано суду доказів відсутності такого наказу, слід зазначити те, що позивач не зазначає в якій матеріальній формі можуть існувати докази про відсутність доказів існування наказу. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач у відзиві на позов про такі обставини повідомляв суд першої інстанції, а саме повідомляв про те, що відповідачем такий наказ не видавався.
Отже, за встановлених обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову через його необгрунтованість.
З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі №340/5010/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 05.09.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк