05 вересня 2024 р. справа № 400/483/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачівГоловного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36000 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,
провизнання протиправним та скасування рішення від 05.01.2024 р. № 143050004803; зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 05.01.24 р. № 143050004803;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви, а саме з 05.01.24 р.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що спірним рішенням їй відмовлено у призначені пенсії, з підстав не досягнення нею пенсійного віку. Такого висновку відповідач 2 дійшов застосовуючи п. 2 ч. 2 ст 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З рішенням позивачка не згодна, вважає його протиправним. Позивачка стверджує, що у спірному випадку необхідно врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. А саме, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам, а тому це дає позивачці право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки рішенням від 05.01.24 р. року № 143050004803 позивачці правомірно відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону Украі?ни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, а саме 50 років. З огляду на вищезазначене, позивачка право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не має у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 50 років.
Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки за результатами розгляду документів, доданих до заяви заявниці зараховані всі періоди роботи, проте на момент звернення вік заявниці становив 47 років. Заявниця не має права на призначення пенсії за віком у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 50 років. З урахуванням викладеного, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 05.01.24 р. року № 143050004803 позивачці правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 05.01.24.
Суд розглянув справу відповідно до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без проведення судового засідання, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
05.01.24 р. позивачкою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подано заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрованого в Мін'юсті 16.03.2021 за № 359/35961, заява позивачки була передана на розгляд із застосуванням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій, до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області від 05.01.24 р. № 143050004803 відмовлено у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 з посиланням на недосягнення віку, встановленого абз. 1 п. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме 50 років.
Зі змісту рішення вбачається, що на час звернення з заявою про призначення пенсії позивачка досягла 45 років, страховий стаж 24 роки 2 місяці 19 днів, пільговий стаж складає 16 років 6 місяців. Підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії на пільгових умовах стало не досягнення нею пенсійного віку 50 років.
Позивачка не погоджуючись з рішенням відповідача 1, вважаючи, що застосування у даному випадку підлягає ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788) в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, який на думку відповідачів підлягає застосуванню у даних правовідносинах, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
В той же час, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування":
чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи;
жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року
Таким чином, в силу приписів пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 50 років для жінок і не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Однак, рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в коментованій вище редакції) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
У спірних правовідносинах слід враховувати, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (стаття 152 Конституції України).
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015за №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … а) На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам...".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788-XII до внесення змін Законом № 213-VIII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (55 років для чоловіків і 45 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788-XII до внесення змін Законом № 213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Відтак, статтею 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
За висновками пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
З урахуванням вказаного, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:
- по перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;
- по друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;
- по третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вирішуючи даний спір, суд враховує правові висновки, сформовані у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 360/3611/20 (зразкова справа), з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021.
Отже, на пільгових умовах жінки мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Так, відповідач 1 у спірному рішенні, проаналізувавши подані позивачкою необхідні документи, фактично погодився з наявністю у неї:
- досягнутого віку 45 років;
- 24 роки 02 місяці 19 днів страхового стажу (який є більше обов'язкових 15 років);
- 16 років 6 місяців 00 днів пільгового стажу за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (що є більше необхідних 7 років і 6 місяців), з чим погоджується також і суд.
Відтак, зважаючи на правове врегулювання спірних правовідносин, яке визначено рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020, позивачка набула право на пенсію за віком на пільгових умовах з 45 років.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивачка досягла 45 років, має загальний страховий стажу більше 15 років, та пільговий стаж за Списком № 1 більше 7 років і 6 місяців, вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини суд доходить висновку про протиправність спірного рішення, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку (частина 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
В даному випадку з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 05.01.24 р.
Надаючи об'єктивну оцінку факту порушеного права позивачки, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту у цій справі необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 з 05.01.24 р.
В Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання.
Позов належить задовольнити.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.
Позивачкою сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, оскільки саме рішенням відповідача 1 порушено права позивачки.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36000, ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36000, ЄДРПОУ 13967927) від 05.01.24 р. року № 143050004803.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви - 05.01.24 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36000, ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 968,96 грн (дев?ятсот шістдесят вісім гривень дев?яносто шість копійок).
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз