03 вересня 2024 р.Справа №160/23353/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/23353/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
27.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.08.2024 р. №10, щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням висновків суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду уточненої позовної заяви, в якій зазначити кого саме позивач вважає відповідачем (-чами) у цій справі та до кого спрямовує свої позовні вимоги, а також всі його реквізити, передбачені п.2 ч. 5 ст. 160 КАС України (місцезнаходження, поштовий індекс та ідентифікаційний код цієї (цих) особи (осіб) в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти та ін.), а у разі зазначення у якості відповідачів двох окремих осіб - зміст позовних щодо кожного з них, а також копій цієї уточненої позовної заяви відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.
02.09.2024 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії щодо мобілізації та переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в цій адміністративній справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначається, що ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.9 п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки він є усиновлювачем, на утриманні якого перебуває дитина, яка до моменту усиновлення була дитиною, позбавленою батьківського піклування, проте оскаржуваним рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом від 08.08.2024р. №10, позивачеві протиправно та безпідставно відмовлено у наданні такої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, незважаючи на надання ним всіх підтверджувальних документів, що свідчить про очевидну протиправність оскаржуваного рішення та, відповідно, є підставою для забезпечення позову про його оскарження. Крім того, у заяві про забезпечення позову зауважено, що у разі якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим та не є підставою звільнення з ЗСУ.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів ч.1 ст.154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали справи, в рамках якої її подано, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Судом встановлено, що 18.06.2024 року ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання відстрочки від призову, на підставі абзацу 9 пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проте за наслідками розгляду відповідачем цієї заяви отримав відмову, оформлену протоколом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.08.2024р. №10, з якою не погодився, у зв'язку із чим звернувся до суду з цим позовом.
Таким чином, в цьому випадку позивачем оскаржується рішення, оформлене протоколом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.08.2024 р. №10 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Водночас, суд, проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заяву про забезпечення позову, дійшов висновку, що доводи й аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, адже мотиви заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника про те, що відповідачем можуть здійснюватися заходи щодо призову його на військову службу під час мобілізації в особливий період, які можуть порушити права та інтереси позивача або істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення його порушених прав або інтересів до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, зокрема, останнім не надано доказів отримання ним повістки про виклик до територіального центру комплектування, проходження медичного огляду та визнання постановою ВЛК таким, що придатний до військової служби тощо.
Щодо доводів позивача про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, оформленого протоколом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.08.2024р. №10, щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки для його винесення, на думку позивача, не було жодних підстав, суд зазначає, що протиправність оскаржуваного рішення може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19.06.2018р. у справі №826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018р. у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову в частині щодо посилання на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення позову, а забезпечення позову з цих підстав за змістом буде ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Таким чином, у ході розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених ст.150 КАС України, отже, подана ОСОБА_1 заява є необґрунтованою та передчасною, а тому задоволенню не підлягає
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/23353/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова