28 серпня 2024року
м. Київ
справа № 242/1634/21
провадження № 61-760св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, третя особа - Селидівське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про стягнення недоотриманих страхових виплат у порядку спадкування за законом,
за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року в складі суддів Кішкіної І. В., Агєєва О. В., Корчистої О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просила стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - УВД ФССУ в Донецькій області) заборгованість її померлому чоловіку за страховими виплатами за період з 01 травня 2015 року до 16 травня 2019 року, які він не отримав за життя тана які вона має право в порядку спадкування за законом.
Позовна заява аргументована тим, що її чоловік ОСОБА_2 за життя був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа та перебував на обліку в Селидівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, а згодом і в місті Краматорську. Крім того, він з листопада 2014 року перебував на обліку в Селидівському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області та отримував страхові виплати.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер і вона у встановлений законом строк звернулася до Першої Краматорської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом.
Згідно із інформацією, наданою Селидівським міським відділенням УВД ФССУ в Донецькій області, ОСОБА_2 нарахування страхових виплат не проводилось з 01 травня 2015 року в зв'язку із закінченням строку дії його довідки внутрішньо переміщеної особи.
Позивачка вважала, що в травні 2015 року відповідач фактично безпідставно припинив виплачувати належні її чоловіку виплати, тому просила суд стягнути з відповідача заборгованість за страховими виплатами за період з 01 травня 2015 року до 16 травня 2019 року, що нараховані та мали бути виплачені її чоловіку, але не отримані ним за життя.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що, виходячи з правових норм Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), при вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за цієї умови вони можуть увійти до складу спадщини, якщо не були отримані спадкодавцем. Тобто до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно із статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить. Отже, позивачка як спадкоємиця свого чоловіка не має права на ті страхові виплати, які за його життя йому не нараховані, враховуючи, що спадкодавець дій відповідача з приводу не нарахування цих страхових виплат не оскаржував.
Той факт, що ОСОБА_2 не надав за життя відповідним органам, відповідальним за соціальні виплати, довідку про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для того, щоб йому не нараховувались чи не виплачувались страхові виплати, на які він має право.
Водночас УВД ФССУ в Донецькій області припинило виплачувати ОСОБА_2 відповідні соціальні виплати з 01 травня 2015 року, тобто за його життя. Він у встановленому законом порядку не оскаржив дії відповідача, тобто за свого життя (протягом фактично чотирьох років) не виявив інтересу та волі на те, щоб відновити нарахування та виплату йому щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Фактично відповідні суми соціальних виплат йому за життя не нараховувались, а тому вони не можуть входити до складу його спадщини.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, скасоване рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 червня 2021 року та ухвалене нове рішення, яким позов задоволений. Стягнуто з УВД ФССУ в Донецькій областіна користь ОСОБА_1 у порядку спадкування страхові виплати в сумі 72 228,36 грн за період 01 травня 2015 року до 16 травня 2019 року; вирішене питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження цих дій відповідача спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання цих страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Це узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у його постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 243/13575/19.
Виходячи з розрахунків соціальних виплат ОСОБА_2 , які містяться в матеріалах справи та не були спростовані, апеляційний суд виснував про необхідність скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити власне рішення про задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга УВД ФССУ в Донецькій області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заявник у касаційній скарзі зазначає, що справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, стосується питання спадкування страхових виплат, які не виплачені внутрішньо переміщеній особі, тобто підпадає під виключення, передбачене частиною третьою статті 389 та пункту 2 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), адже відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України справи щодо спадкування не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судапеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18, від 09 грудня 2020 року в справі № 243/9613/19-ц, від 30 червня 2021 року в справі № 243/9618/19, від 22 липня 2021 року у справі № 243/8565/20, аналіз яких зводиться до того, що позивачка як спадкоємець не має права на те, що за життя спадкодавця (її чоловіка) йому не нараховано, враховуючи, що спадкодавець дій відповідача щодо ненарахування відповідних страхових виплат протягом чотирьох років не оскаржував, неправомірність цих дій відповідача за життя чоловіка позивачки не визнавалась у судовому порядку - нарахування страхових виплат були законно припинені, оскільки чоловік позивачки не надав оновленої довідки про статус внутрішньо переміщеної особи, що вимагалось відповідним законодавством, яке регулювало питання соціальних виплат особам з цим статусом. Тому відповідно до умов статті 1219 ЦК України вимоги позивачки є безпідставними, оскільки право на призначення та виплату щомісячних страхових виплат до складу спадщини не входить - вона не набула право на отримання ненарахованих та невиплачених страхових виплат, про які заявляє.
28 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшла заява Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з клопотанням замінити відповідача у цій справі - Управління на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 21 квітня 1972 року серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 21 квітня 1972 року, про що складено відповідний актовий запис № 707. Після реєстрації шлюбу прізвище дружині присвоєне: « ОСОБА_1 ».
Згідно з довідкою від 14 листопада 2014 року № 1428001253 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, ОСОБА_2 перемістився за адресою: АДРЕСА_1 .
14 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Селидівського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області із заявою про тимчасове продовження раніше призначеної страхової виплати в зв'язку із нещасним випадком на виробництві на « ОСОБА_1 ».
Постановою Селидівського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій областівід 28 листопада 2014 року № 0556/50878/50878/1 продовжена потерпілому ОСОБА_2 раніше призначена щомісячна страхова виплата в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 944,76 грн з 01 листопада 2014 року до 30 квітня 2015 року.
Постановою Селидівського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій областівід 30 квітня 2015 року № 0556/50878/7 цього ж дня знято з обліку справу потерпілого ОСОБА_2 в зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи, припинені всі страхові виплати по цій справі з 01 травня 2015 року.
Згідно із довідкою від 17 жовтня 2018 року № 71960 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 30 травня 2019 року серія НОМЕР_2 , виданого Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із довідкою Селидівського міського відділення УВД ФССУ в Донецькійобласті від 25 жовтня 2019 року № 02-13/1399 ОСОБА_2 перебував на обліку у відділенні з листопада 2014 року до квітня 2015 року як внутрішньо переміщена особа (довідка управління соціального захисту населення від 14 листопада 2014 року № 1428001253). З 01 травня 2015 року відділенням не проводилося нарахування страхових виплат у зв'язку із закінченням строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до листа УВД ФССУ в Донецькій області від 17 березня 2020 року № Я-01-04/19-234 ОСОБА_1 роз'яснено, що ОСОБА_2 в період з 01 листопада 2014 року до 30 квітня 2015 року як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку в Селидівському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькійобласті. З 01 травня 2015 року йому припинене нарахування щомісячних страхових виплат у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. З 01 травня 2015 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 за продовження щомісячних виплат до будь-якого відділення УВД ФССУ в Донецькій області не звертався, а, отже, відсутні суми соціальних виплат, що мали бути нараховані йому, але не були виплачені за цей період.
Постановою державного нотаріуса Першої краматорської державної нотаріальної контори Уварової Г. І. від 14 січня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено в видачі свідоцтва про прав на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують наявність у спадкодавця страхових виплат.
Згідно із листом УВД ФССУ в Донецькій області від 04 лютого 2021 року № 3502-21/131 ОСОБА_1 роз'яснено, що суми страхових виплат, які могли бути включені до складу спадщини, відсутні.
Відповідно до довідки Селидівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 25 лютого 2021 року № 600 ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на обліку як отримувач пенсії з інвалідності з 06 листопада 2014 року до 28 лютого 2016 року. Виплата пенсії припинена в зв'язку із направленням пенсійної справи до управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області.
Згідно із довідкою відділу обслуговування громадян Управління Пенсійного фонду України міста Краматорську Донецької області ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області як отримувач пенсії з інвалідності з 01 березня 2016 року до 31 травня 2019 року. Пенсію припинили виплачувати в зв'язку зі смертю пенсіонера.
Відповідно до виписки з карткового рахунку № НОМЕР_3 , відкритого на ім'я ОСОБА_2 , останнє зарахування сум страхових виплат мало місце 21 квітня 2015 року в сумі 1 019,40 грн.
Згідно із довідкою Селидівського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області від 22 квітня 2021 року № 35.02-21/18 ОСОБА_2 одержав відшкодування втраченого заробітку за період з листопада 2014 року до квітня 2015 року в сумі 6 713,52 грн.
Відповідно до довідки Селидівського міського відділення УВД ФССУ в Донецькійобласті від 26 квітня 2021 року № 25.03-02/1294 нарахування та виплата страхового відшкодування ОСОБА_2 за період з травня 2015 року до 16 травня 2019 року не здійснювалася.
Згідно із листом УВД ФССУ в Донецькій області від 19 жовтня 2021 року № 01-04/15-1989 розмір щомісячних страхових виплат потерпілого ОСОБА_2 станом на 30 квітня 2015 року складав 1 019,40 грн, а сума щомісячних страхових виплат, яка обліковується за потерпілим ОСОБА_2 за період з 01 травня 2015 року до 16 травня 2019 року (день смерті), складає 72 228,36 грн.
Аналогічні розрахунки сум містить лист Селидівського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області від 18 жовтня 2021 року та додані до нього відомості, надані відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» стосовно ОСОБА_2 , в яких зазначено, що загальна сума страхових виплат ОСОБА_2 , що обліковуються за період з 01 травня 2015 року до 16 травня 2019 року, складає 72 228,36 грн.
Щодо заміни сторони
Стаття 55 ЦПК України передбачає, що в разі припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Згідно із частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
01 січня 2023 року набув чинності у новій редакції Закон України від 03 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (тут і далі - Закон № 1105-XIV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Фонд соціального страхування України разом з управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припиняються шляхом реорганізації - приєднання до Пенсійного фонду України.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд висновує про обґрунтованість клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну сторони у справі № 242/1634/21 на правонаступника.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що в задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України).
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (стаття 46 Конституції України).
Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (частина перша статті 92 Конституції України).
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частини перша та друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до статті 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України; страховим випадком за соціальним страхуванням від нещасних випадків є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (в тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці (частина перша статті 1 Закону № 1105-XIV)).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1105-XIV та пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи мають право, зокрема, на: отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом (пункт 2); оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг (пункт 8); судовий захист своїх прав (пункт 9).
Відповідно до частин першої, сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються, в тому числі із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.
Згідно з частиною першою статті 42 Закону № 1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду соціального страхування України своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» (частина сьома статті 47 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (частина перша статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, яка діяла на момент закінчення відповідної довідки чоловіка позивачки, далі - Закон про права внутрішньо переміщених осіб).
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції (частина перша статті 2 Закону про права внутрішньо переміщених осіб).
Водночас частиною першою статті 3 вказаного Законувстановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (частини перша та третя статті 4 Закону про права внутрішньо переміщених осіб).
Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (згідно із частинами першою та другою статті 7 Закону про права внутрішньо переміщених осіб).
Внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування. Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України. У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання (частина десята статті 7 Закону про права внутрішньо переміщених осіб).
Внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами (частина перша статті 14 Закону про права внутрішньо переміщених осіб).
Ні Законом № 1105-XIV, ні Законом № 16/98-ВР та ані Законом про права внутрішньо переміщених осіб не передбачено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
Особливості здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначені в постанові Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637, яка на момент виникнення спірних правовідносин мала назву «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» (далі - Постанова № 637).
Пунктом 1 Постанови № 637 було встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509).
У період неотримання відповідних соціальних виплат чоловіком позивачки, про який вона заявляє, діяли два нормативні документа, які визначали порядок надання страхових виплат, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб: 1) Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20, за реєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2015 року за № 6/26451 (ця постанова втратила чинність на підставі Постанови Фонду соціального страхування від 12 грудня 2018 року № 27) (далі - Порядок № 20); 2) Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27 (далі - Порядок № 27).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 20 особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, за формою, наведеною в додатку до Порядку № 509, відповідно до Закону про права внутрішньо переміщених осіб.
У пункті 1.2 Порядку № 27 зазначалося, що внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до № 509, з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, та постанови № 637).
Отже, наведеними вище підзаконними нормативно-правовими актами встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
Однак зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо наявності в внутрішньо переміщеної особи права на отримання страхової виплати.
ОСОБА_2 отримував щомісячні страхові виплати втраченого заробітку в зв'язку з трудовим каліцтвом і такі виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності в зв'язку із страховим випадком.
Тобто можливість реалізації ОСОБА_2 права на отримання відповідних виплат соціального страхування не може бути поставлена у залежність від отримання ним і пред'явлення Селидівському міському відділенню УВД ФССУ в Донецькій області довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (після закінчення строку дії попередньої), адже законами України не передбачено таких обмежень прав осіб на страхові виплати, які вони можуть реалізувати на території України.
Наявність чи відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є обставиною, що випливає на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг. Такими обставинами є наявність страхового випадку й строк, на який встановлено втрату працездатності в зв'язку із страховим випадком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі №243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) зазначено, що ненадання позивачем довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суди встановили, що розмір щомісячних страхових виплат потерпілого ОСОБА_2 станом на 30 квітня 2015 року складав 1019,40 грн, а сума щомісячних страхових виплат, яка обліковується за потерпілим ОСОБА_2 за період з 01 травня 2015 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає 72 228,36 грн (а. с. 188).
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для невиплати ОСОБА_2 страхових виплат за період з 01 травня 2015 року до 16 травня 2019 року.
Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду соціального страхування України не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини (частина десята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша статті 1218 ЦК України). Водночас стаття 1219 ЦК України встановлює певні виключення у частині прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, а тому не входять до складу спадщини. Зокрема, це - права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом (пункт 4 цієї статті ЦК України) .
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 ЦК України).
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (частина перша статті 1227 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частини перша та третя статті 1296 ЦК України).
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 431/1149/20 (провадження № 61-19374св21) зазначено, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право
на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, атому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право
на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду
у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого
2022 року в справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).
Спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та отримання страхових виплат втраченого заробітку в розмірі 72 228,36 грн, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання цих коштів у порядку спадкування за законом.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши всі фактичні обставини справи, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, правильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, обґрунтовано виснував про стягнення з УВД ФССУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 у порядку спадкування страхових виплат у сумі 72 228,36 грн за період 01 травня 2015 року до 16 травня 2019 року.
УВД ФССУ в Донецькій області в касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року в справі № 431/6232/18, від 09 грудня 2020 року в справі № 243/9613/19-ц, від 30 червня 2021 року в справі № 243/9618/19, від 22 липня 2021 року в справі № 243/8565/20.
У постановіВерховного Суду від 09 грудня 2020 року в справі
№ 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20) зазначено, що, аналізуючи положення статей 1219, 1227 ЦК України, зазначила, що потрібно розрізняти право на відшкодування у зв'язку з трудовим каліцтвом, яке нерозривно пов'язане із особою і не входить до складу спадщини, та право на суми відшкодування у зв'язку із трудовим каліцтвом, нараховані за життя спадкодавцю, але не отримані ним за життя. Колегія суддів вважала, що при вирішенні спорів про право на отримання коштів у порядку статті 1227 ЦК України визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини. Право на призначення певних виплат згідно зі статтею 1219 ЦК України за висновком колегії суддів до складу спадщини не входить. З огляду на викладене колегія суддів не вбачала підстав для визнання за позивачкою права на отримання страхових виплат, оскільки як спадкоємець вона не має права на те, що за життя спадкодавця йому не нараховано, а останній дій відповідача із ненарахування спірних страхових виплат не оспорював.
Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 243/2404/19-ц (провадження
№ 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року в справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19), від 22 липня 2021 року в справі № 243/8565/20 (провадження № 61-6078св21), від 30 червня 2021 року в справі № 243/9618/19 (провадження № 61-5556св20).
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року в справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року в справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20), адже Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) відступила від указаних правових висновків.
Постанови Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі № 243/8565/20 (провадження № 61-6078св21), від 30 червня 2021 року в справі № 243/9618/19 (провадження № 61-5556св20) обґрунтовані посиланням на наведені вище висновки Верховного Суду в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року в справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року в справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20), від яких відступила Об'єднана палата Касаційного цивільного суду.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року в справі № 431/6232/18, від 09 грудня 2020 року в справі № 243/9613/19-ц, від 30 червня 2021 року в справі № 243/9618/19, від 22 липня 2021 року в справі № 243/8565/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути підтвердженням підстави оскарження постанови апеляційного суду, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Щодо поновлення виконання
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, то згідно зі статтею 436 ЦПК України її виконання підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Задовольнити клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в справі № 242/1634/21 у зв'язку із припиненням останнього шляхом реорганізації - приєднання до Пенсійного фонду України.
Залучити до участі в справі № 242/1634/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) у якості правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231).
Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Пророк
Судді:А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. М. Ситнік
Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформила суддя Ситнік О. М.