28 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 459/3267/21
провадження № 61-12675св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання припиненим зобов'язання за договором,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати припиненим зобов'язання за кредитним договором № GCVPGA00000044, укладеним 20 червня 2007 року між ним та Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»);
- визнати сплаченою в повному обсязі заборгованість за кредитним договором № GCVPGA00000044 від 20 червня 2007 року, укладеним між ним та АТ КБ «ПриватБанк».
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 20 червня 2007 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № GCVPGA00000044, згідно з умовами якого він отримав кредит у вигляді поновлювальної лінії у розмірі 250 000 доларів США на споживчі цілі, а також 18 750 доларів США на сплату страхових платежів за договором (пункт 7.1 договору) строком до 16 травня 2012 року.
17 травня 2013 року між ним та відповідачем було укладено додатковий договір № 2, відповідно до умов якого, серед іншого, було внесено зміни і щодо строків повернення кредиту, - до 16 травня 2017 року.
У зв'язку з значною девальвацією гривні в 2014 році у нього виникла заборгованість за даним кредитним договором.
У лютому 2015 року банк звернувся до нього з позовом до Радехівського районного суду Львівської області, в якому просив стягнути з нього (достроково), тобто до закінчення дії кредитного договору усю кредитну заборгованість, яка становила 51 459,00 доларів США, що еквівалентно 835 694,15 грн.
Радехівський районний суд Львівської області рішенням від 11 березня 2015 року у справі № 451/272/15-ц позов задовольнив. Стягнув з нього на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 835 694,15 грн.
15 травня 2015 року державним виконавцем Довбуш М. В. відкрито виконавче провадження по виконанню рішення суду, а 18 червня 2015 року - винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав сплати боржником всієї суми заборгованості за судовим рішенням.
14 вересня 2021 року він звертався до відповідача з проханням надати довідку про повне погашення отриманого ним кредиту та припинити кредитний договір у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином.
Однак, АТ КБ «ПриватБанк», розглянувши його звернення, відмовив йому, посилаючись на наявність простроченої заборгованості.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 05 вересня 2022 року позов задовольнив.
Визнав припиненим зобов'язання за кредитним договором № GCVPGA00000044, що укладений 20 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Визнав сплаченою в повному обсязі заборгованість за кредитним договором № GCVPGA00000044, що укладений 20 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що за період з 02 лютого 2015 року до 12 червня 2015 року банк має право лише на стягнення з ОСОБА_1 сум, передбачених статтею 625 ЦК України, тому відповідальність за порушення грошового зобов'язання, виникає не з кредитного договору, а передбачена законом.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що банк не надав доказів реалізації свого права на стягнення будь-яких інших платежів, пов'язаних із затримкою виконання судового рішення, так і доказів наявності самої заборгованості.
Львівський апеляційний суд постановою від 18 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 вересня 2022 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 квітня 2017 року, яке ухвалене після набрання законної сили рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 18 січня 2016 року, встановлено, що за кредитним договором № GCVPGA00000044 від 20 червня 2007 року наявні невиконані зобов'язання за період з 03 лютого 2015 року до 12 червня 2015 року, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Суд першої інстанції правильно врахував зазначені правові висновки, згідно з якими якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки звернувшись у лютому 2015 року до суду з позовом про дострокове стягнення з нього суми заборгованості, в тому числі відсотків за користування і інших штрафних санкцій, банк втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлені в договорі штрафні санкції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від АТ КБ «ПриватБанк» у листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, в яких банк посилається на те, що рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 11 березня 2015 року у справі № 451/272/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку кредитну заборгованість в розмірі 835 694,15 грн.
При цьому судове рішення було виконане не одразу, а лише 12 червня 2015 року.
Наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке не виконано боржником належним чином, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, банк має право на нарахування процентів та інших платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК України за період невиконання (несвоєчасного виконання) рішення суду, тому не можна вважати, що зобов'язання виконано в повному обсязі, у зв'язку з виконанням, проведеним належним чином.
Суд першої інстанції при вирішенні справи не звернув уваги на те, що судове рішення про стягнення заборгованості виконано боржником не одразу, а через значний проміжок часу.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Червоноградського міського суду Львівської області.
Справа № 459/3267/21 надійшла до Верховного Суду 18 вересня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 02 липня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 20 червня 2007 року було укладено кредитний договір № CGVPGA00000044, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 250 000 доларів США, а також у розмірі 18 750 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених умовами договору на строк до 16 травня 2012 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленими кредитним договором.
Між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 17 травня 2013 року було укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № CGVPGA00000044 від 20 червня 2007 року, згідно з яким було, зокрема змінено строк виконання зобов'язання - до 16 травня 2017 року включно.
ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Радехівський районний суд Львівської області рішенням від 11 березня 2015 року у справі № 451/272/15-ц, яке набрало законної сили 23 березня 2015 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 835 694,15 грн та судовий збір в сумі 3 654,60 грн.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що з вини відповідача зобов'язання перед позивачем не виконано, відповідач в односторонньому порядку відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків, тому наявні підстави для задоволення позову.
Крім того, зі змісту позовної заяви та судового рішення вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором № CGVPGA00000044 станом на 03 лютого 2015 року становить 51 459 доларів США, в тому числі 43 494,27 доларів США - заборгованість за кредитом; 3 977,57 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 846,72 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 675,35 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 15,39 доларів США - штраф (фіксована частина); 2 449,70 доларів США - штраф (процентна складова), що еквівалентно 835 694,15 грн.
Державним виконавцем ВДВС Радехівського районного управління юстиції Довбуш М. В. 15 травня 2015 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 451/272/15-ц, виданого 03 квітня 2015 року Радехівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 835 694,15 грн.
18 червня 2015 року державним виконавцем Довбуш М. В. ВДВС Радехівського районного управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення), що підтверджується довідкою ВП-спецрозділ.
Також судами встановлено, що Радехівський районний суд Львівської області рішенням від 18 січня 2016 року у справі № 451/1250/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CGVPGA00000044 від 20 червня 2007 року у розмірі 20 701,47 доларів США, що еквівалентно 441 148,26 грн, відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що із ухваленням Радехівським районним судом Львівської області рішення від 11 березня 2015 року про задоволення вимог кредитора, припинилися правовідносини сторін, що ґрунтувалися на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків тощо.
Разом з тим, із врахуванням дати прийняття рішення та моменту фактичної сплати заборгованості, що посвідчується постановою про закінчення виконавчого провадження, пройшов певний період часу, а тому наведене тягне відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України, однак вимог про стягнення коштів на підставі наведеної норми закону, банк не заявляв.
У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Червоноградського міського суду Львівської області з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , в якому просила визнати припиненим договір іпотеки № CG0FCS/1 від 20 червня 2007 року, укладений між нею та банком з метою забезпечення належного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CGVPGA00000044 від 20 червня 2007 року.
Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 20 квітня 2017 року у справі № 459/2680/16-ц, яке набрало законної сили 07 червня 2017 року, відмовив в задоволенні позову.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що припинення правовідносин за кредитним договором не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов'язання, що виникло у період з 03 лютого 2015 року до 12 червня 2015 року (дати фактичного виконання рішення суду), яким правовідносини за кредитним договором припинено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
У силу положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Радехівський районний суд Львівської області рішенням від 11 березня 2015 року у справі № 451/272/15-ц, яке набрало законної сили 23 березня 2015 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 835 694,15 грн та судовий збір в сумі 3 654,60 грн.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи вказане судове рішення виконано, що підтверджується інформацією з ВП-спецрозділ, згідно з якою постановою державного виконавця Довбуш М. В. ВДВС Радехівського районного управління юстиції від 18 червня 2015 року закінчено виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач виконав зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, підстави вважати зобов'язання невиконаними відсутні, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення зобов'язань за таким договором.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21), від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21), від 22 лютого 2023 року у справі № 127/6494/21 (провадження № 61-4192св22).
За таких обставин із моменту виконання у повному обсязі зобов'язань, визначених рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 11 березня 2015 року у справі № 451/272/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором, зобов'язання позивача за цим договором припинилися.
Натомість відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Тобто, кредитор (банк) має право (за наявності підстав) на отримання компенсаційних виплат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак банк має звернутися із такими вимогами до боржника, а не самовільно здійснювати такі нарахування.
Згідно з приписами частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Також суд першої інстанції правильно зазначив, що за період з 02 лютого 2015 року до 12 червня 2015 року банк має право лише на стягнення з ОСОБА_1 сум, передбачених статтею 625 ЦК України, тому відповідальність за порушення грошового зобов'язання виникає не з кредитного договору, а передбачена законом.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки банком була нарахована сума заборгованості за період з 03 лютого 2015 року до 12 червня 2015 року вже після судового рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості, яка не є кредитною заборгованість, а є сумою боргу, сплата якої передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Вказане залишилося поза увагою апеляційного суду.
Також помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 квітня 2017 року встановлено наявність невиконаних зобов'язань за період з 03 лютого 2015 року до 12 червня 2015 року за спірним кредитним договором, оскільки вказаним судовим рішенням зроблено оцінку обставин у справі та відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що із урахуванням дати прийняття рішення про стягнення заборгованості, періоду її нарахування - станом на 03 лютого 2015 року та моменту фактичної сплати заборгованості - 12 червня 2015 року пройшов певний період часу, тому наведене тягне відповідальність, встановлену законом, в тому числі статтею 625 ЦК України, однак вимог про стягнення коштів на підставі наведеної норми закону банк не заявляв, а розрахунок боргу станом на 28 серпня 2015 року банком зроблено з посиланням на інші правові норми.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також врахувавши правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, дійшов правильного висновку про наявність підстав для припинення зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з фактичним виконання судового рішення ОСОБА_1 .
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання сплаченою в повному обсязі заборгованості за кредитним договором, проте вважає за необхідне змінити мотиви відмови, з таких підстав.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Предметом спору у справі, що переглядається у порядку касаційного оскарження, є визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором та визнання сплаченою в повному обсязі заборгованості за кредитним договором.
Як зазначено вище, відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 вересня 2022 року, яким визнано припиненим зобов'язання за кредитним договором, залишено в силі судом касаційної інстанції.
Враховуючи те, що визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором є ефективним способом захисту порушеного права, тому заявлена позивачем позовна вимога про визнання сплаченою в повному обсязі заборгованості за кредитним договором фактично дублює позовну вимогу про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором, тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити із наведених вище підстав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором.
Постанова апеляційного суду в означеній частині не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права в цій частині.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, в решті постанову апеляційного слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання сплаченою в повному обсязі заборгованості за кредитним договором, виклавши її в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки позов задоволено частково, тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 816 грн слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання припиненим зобов'язання за договором скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 вересня 2022 року.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання сплаченою в повному обсязі заборгованості за кредитним договором № GCVPGA00000044 від 20 червня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік