Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 521/2183/24
Провадження № 2/499/280/24
Іменем України
03 вересня 2024 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Погорєлова І.В. за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник ТОВ «ФК «Омега Фінанс» адвокат Кумко О.Д. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №10.80.0118.ФО_К від 30.01.2018 року в розмірі 72942,61 гривні, а також понесених судових витрат.
Позовні вимоги мотивує тим, що 30 січня 2018 року між Акціонерним товариством «ЮНЕКС БАНК», правонаступником якого є - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОМЕГА ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №10.80.0118.ФО_К. Відповідно до умов кредитного договору № 10.81.0118. ФО_К від 30.01.2018 р. Відповідачу було надано кредит у сумі 25 000 грн. 00 коп. (двадцять п'ять тисяч гривень 00 копійок) терміном користування до 30 січня 2021 року (день остаточного повернення кредиту). Позичальник зобов'язується повернути отримані кредитні кошти, сплатити комісії, нараховані проценти за користування кредитом та інші платежі в порядку, в строки та на умовах, передбачених цим Договором, а також виконати інші умови цього Договору (п 1.1 Договору). Відповідно до п. 1.5. кредитного договору № 10.80.0118.ФО_К від 30.01.2018 р. за користування кредитом Позичальник сплачує: проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку фіксованої процентної ставки 12,00% (дванадцять процентів) річних; комісію за надання кредиту - одноразово, не пізніше дня отримання надання кредиту, в розмірі 0,0 % (нуль процентів) від суми кредиту, зазначеної в П..1.1. цього Договору; комісію за обслуговування кредиту - щомісячно, в розмірі 2,99 % (дві цілих і дев'яносто дев'ять сотих процента) від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 цього Договору, яка включається до складу щомісячних ануїтетних платежів. АТ «Юнекс Банк» в повному обсязі виконало свої зобов'язання, однак відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання по Договору, не сплачував щомісячні платежі за кредитом, комісію за обслуговування та проценти, тим самим допускав порушення умов Кредитного договору.
31 березня 2021 року між АТ «Юнекс Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс» укладено Договір факторингу №31/03-2021, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №10.80.0118.
Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача разом з позовною заявою подала заяву про розгляд справи без участі, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, заяв та клопотань не надавав, відзиву не подавав, про дату, час та місце судового засідання у відповідності до ст.128 ЦПК України повідомлявся належним чином, про що свідчить Рекомендоване повідомлення про вручення, що повернулось на адресу суду. Кореспонденція направлялась відповідачу за місцем його реєстрації відповідно до адресної довідки. Суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
На підставі наведеного, суд вважає можливим вирішити справу за наявними у ній матеріалами та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 30 січня 2018 року між Акціонерним товариством «ЮНЕКС БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №10.80.0118.ФО_К. Відповідно до умов Договору відповідачу було надано кредит у сумі 25 000 грн. 00 коп. терміном користування до 30 січня 2021 року а позичальник зобов'язується повернути отримані кошти, сплатити комісії, нараховані проценти за користування кредитом та інші платежі в порядку, в строки та на умовах, передбачених Договором. Цільове призначення - споживчі потреби.
Пунктом 1.5 Договору передбачено, що за користування кредитом позивальник сплачує: проценти за користування кредитом щомісячно, із розрахунку фіксованої процентної ставки 12% річних; комісію за надання кредиту одноразово, не пізніше дня отримання кредиту, в розмірі 0,00 процентів від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 цього Договору; комісію за обслуговування кредиту щомісячно, в розмірі 2,99% від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 цього Договору, яка включається до складу щомісячних ануїтетних платежів.
Відповідно до п. 2.2 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється Банком не рідше, ніж один раз на місяць за період з першого по останній календарний день поточного місяця включно, а за останній період користування кредитом по день повного погашення кредиту. Проценти нараховуються за методом «факт/факт». Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, при цьому день надання кредиту включається до розрахунку процентів, а день остаточного погашення кредиту не включається. Погашення процентів, нарахованих за звітний календарний місяць, здійснюється в порядку та строки, визначені п. 2.3, 2.4 цього Договору.
Пунктом 3.2.6 договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення позичальником однієї або декількох умов цього договору, а також пп. 3.2.2., 2.3 цього Договору, в т.ч. несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами, які сплачуються Позичальником згідно з пп. 1.5.1 та несвоєчасної сплати комісії за обслуговування кредиту згідно пп.1.5.3 цього договору, Позичальник сплачує Банку штраф за кожен випадок такого порушення у розмірі 200,00 гривень.
Пунктом 4.1 договору передбачено відповідальність позичальника за порушення строків повернення кредиту та/або комісії за обслуговування та/або процентів та/або комісій додатково до встановленої за кредитом процентної ставки у вигляді пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або комісії за обслуговування та/або процентів та/або комісій), розрахованої за кожний день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості. Сума пені не може бути більшою за 15 % суми простроченого платежу.
Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань Позичальника на підставі цього Договору, не може перевищувати 50% суми кредиту, вказаної в п.1.1 цього Договору, і не може бути збільшена за домовленістю сторін (п. 4.2 договору).
Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання та діє до моменту припинення дії Кредитного договору.
Договір підписаний сторонами і скріплений мокрою печаткою Банку.
Додатком №1 до Договору є Графік погашення кредиту, процентів та інших платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за кредитним договором, який підписаний відповідачем ОСОБА_1 .
В матеріалах справи міститься також заява-анкета на видачу кредиту, підписана ОСОБА_1 та паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем та в якому зазначені дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови з додатком № 2 - акцептом про використання факсимільного відтворення підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця за допомогою засобів електронного або іншого копіювання при підписанні кредитодавцем Паспорту споживчого кредиту.
Факт укладення договору та видача грошових коштів у сумі 25 000 гривень ОСОБА_1 підтверджується долученою до справи випискою по особовому рахунку АТ «Юнекс Банк».
31 березня 2021 року між Акціонерним товариством «Юнекс Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» укладено договір факторингу №31/03-2021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Омега Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Юнекс Банк», в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №10.80.0118.ФО_К від 30 січня 2018 року, що підтверджується копією договору факторингу №31/03-2021 від 31 березня 2021 року, копією акту прийому-передачі прав вимоги до договору факторингу №31/03-2021 від 31 березня 2021 року та копією реєстру прав вимоги.
Відповідно до копії протоколу електронного аукціону №UA-PS-2021-03-19-000106-1, організатором аукціону є Акціонерне товариство «Юнекс Банк», переможцем електронного аукціону є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Омега Фінанс».
Згідно з копією платіжного доручення №63 від 31 березня 2021 року, ТОВ «ФК «Омега Фінанс» перерахувало АТ «Юнекс Банк» 4850000,00 гривень за договором факторингу №31/03-2021 від 31 березня 2021 року.
Станом на 31.03.2021 р. відповідно до Реєстру прав вимог сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 10.81.0118.ФОК від 30.01.2018 р. перед новим кредитором - ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» складає - 72 942 грн. 61 коп., з яких: 24 185 грн. 44 коп. - прострочена заборгованість по тілу кредиту; 9 177 грн. 75 коп. - прострочені проценти за кредитом; 26 162 грн. 50 коп. - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 13 416 грн. 92 коп. - штрафи, пені.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті11,626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 251-253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст.
Так, відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» визначені у ст. 530 ЦК України, згідно з ч. 1 якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст. 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом (ст. 1082 ЦК України).
Як слідує із матеріалів справи, відповідач зобов'язання щодо повернення кредиту у встановлений п. 1.1 договору строк не виконав, у зв'язку із чим станом на 31 березня 2021 року залишок заборгованості відповідача за наданим кредитом склав 24 185,44 гривні (заборгованість за тілом кредиту).
Відповідач був повідомлений новим кредитором про відступлення права вимоги у встановленому законом порядку, проте вимогу кредитодавця про повернення кредиту не виконав.
Будучи повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач в судове засідання не з'явився, проти позову не заперечив, доказів належного виконання зобов'язання за договором не надав, факт відсутності заборгованості за Договором не спростував, що в свою чергу підтверджує правомірність вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 24 185,44 гривні підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
Згідно зст.1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на фактичну суму наданого кредиту, який наданий до 30 січня 2021 року. Із закінченням строку кредитування кредит відповідачу більше не надавався, останній не може правомірно не повертати кошти. Відповідно, позивач не може нараховувати проценти за користування кредитом. Отже, після закінчення строку кредитування не повинні сплачуватись проценти за користування кредитними коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Пунктом 4 ст.236ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 сформовано висновок, що припис абзацу другого частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050ЦК України (п. 91 постанови).
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.19).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 викладена правова позиція, у відповідності до якої, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Приймаючи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду та той факт, що 30 січня 2021 року закінчився строк кредитування, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування відсотків за користування кредитом після спливу терміну користування кредитом, а саме з 30 січня 2021 року по 31 березня 2021 року
При цьому, умова договору про сплату процентів розташована в розділі 2 Договору, який регулює правомірну поведінку позичальника («Порядок надання кредиту, нарахування та сплати процентів і комісій»).
Суд зауважує, що розділ 4 договору («Відповідальність сторін») не передбачає нарахування відсотків за понадстрокове користування кредитними коштами як міру відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання за даним кредитним договором.
Враховуючи встановлений судом факт закінчення строку кредитування, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за період з 30 січня 2021 року по 31 березня 2021 року у розмірі 4629 гривні 06 копійок (відповідно до Графіку платежів) підлягають задоволенню. Решта вимоги щодо стягнення з боржника заборгованості за відсотками (станом на 31 березня 2021 року) у розмірі 4 548,38 гривень (9177,75 - 4629,06) визнана судом необґрунтованою та неправомірною у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення заборгованості зі сплати комісії.
Наданий відповідачу кредит є споживчим, тому на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що послуга діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
У зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29, 31.33 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) дійшла такого висновку: «З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (п. 31.25 постанови).
Пунктом 3.4.5 кредитного договору передбачено, що Позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у Банку безоплатно надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банком, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватись Позичальнику за законом.
При цьому, пунктом 1.5.3 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11Закону України «Про споживчекредитування» та умовами п. 3.4.5 договору. Таку плату встановлено без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами кредитного договору не передбачено.
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена й у Графіку щомісячних платежів, який є Додатком №1 до кредитного договору.
Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважає, що умова пункту 1.5.3 кредитного договору №10.81.0118.ФО-К, укладеного 30 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ЮНЕКС БАНК» щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемною.
За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією у розмірі 26 162 гривень 50 копійок за кредитним договором задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення з відповідача штрафу та пені.
Як вбачається із позовної заяви, пеня та штраф нараховані станом на 31 березня 2021 року в розмірі 13416,92 гривні.
Розрахунок неустойки у позовних матеріалах відсутній.
Відтак, свої вимоги зі сплати штрафу та пені позивач не обґрунтував, конкретизованого розрахунку таких нарахувань суду не надав, періоду нарахування не зазначив.
Суд зауважує, що згідно з п. 4.2 кредитного договору сукупна сума неустойки (штрафу, пені) не може перевищувати 50% суми кредиту, вказаної в п. 1.1 цього Договору і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Відтак, розмір нарахованих штрафу та пені, що становить 13416,92 гривні, перевищує 50% суми кредиту (25 000 гривень).
Слід зазначити, що відповідно до п. 15 Прикінцевих положень ЦК України (доповнено пунктом 15 згідно із Законом №691-20 від 16 червня 2020 року), з 04 липня 2020 року, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Протягом 2020-2021 років, в Україні неодноразово продовжувалися терміни дії карантину і, відповідно, відповідач, як позичальник був звільнений від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) штраф, пеню за таке прострочення. Тобто, нарахування неустойки (пені та штрафу) за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання у період з 04 липня 2020 року по 31 березня 2021 року є незаконним. Конкретизований розрахунок неустойки (штрафу та пені) до введення на території України карантину, тобто до 04 липня 2020 року, в матеріалах справи відсутній, підстави нарахування штрафу позивач не обґрунтував.
З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені у зв'язку з необґрунтованістю заявленої до стягнення суми.
Відповідно до норм ЦПК України, саме на сторону лягає обов'язок довести ті обставини на які вона посилається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково, у розмірі 28814,50 гривень (24185,44 гривні заборгованість по тілу кредиту + 4629,06 гривні проценти за кредитом).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог і становить 956 гривень 85 копійок.
Керуючись ст. ст. 81, 133, 137, 141, 142, 247, 263-265, 268,273 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» (01042, м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 12, офіс 1007; ЄДРПОУ: 42436323) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 28 814 (двадцять вісім тисяч вісімсот чотирнадцять) гривень 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» 956 (дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 85 коп. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного його тексту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ