Справа № 308/13864/24
03 вересня 2024 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 від імені якої діє представник - адвокат Цебрик Любомир Васильович, про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересовані особи: відділ ДРАЦС у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,-
ОСОБА_1 від імені якої діє представник, - адвокат Цебрик Любомир Васильович, звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересовані особи: відділ ДРАЦС у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 серпня 2024 року, вказану заяву залишено без руху із зазначенням недоліків які слід усунути, а саме:
Згідно роз'яснень що містяться в пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування» у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатись до участі у справі. Заінтересованими особами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування».)
Так, в порушення вказаних норм, заявник не визначив коло заінтересованих осіб.
В поданій заяві вказується, що заявник та ОСОБА_2 є повнорідними сестрою та братом, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. Заявник вказує що є рідною сестрою покійного ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_2 29.03.2022 р. в останнього залишилося майно у вигляді частки в розмірі 1/2 у праві власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з ДРРПНМ.
За твердженням заявника: інші спадкоємці не подали заяву про прийняття спадщини за ОСОБА_2 , заявник може успадкувати майно свого рідного брата у зв'язку з тим, що належить до другої черги спадкоємців за законом відповідно до ст. 1262 ЦК України: У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Разом з тим, в поданій заяві про встановлення факту, що має юридичне значення в якості заінтересованих осіб не вказано інших спадкоємців померлого.
Відомості про відсутність у спадкодавця інших спадкоємців до матеріалів поданої заяви не надано. У той же час, звертаючись до суду з заявою про встановлення факту смерті, заявником не зазначено в заяві, чи є у померлого інші діти, дружина, онуки, брати/сестри, які, у випадку їх наявності, мають бути зазначені в заяві як заінтересовані особи.
При визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме: тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов'язки; якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту. Тобто, виходячи з обґрунтування заяви, зацікавленими особами у розгляді справи можуть бути інші можливі спадкоємці, або територіальна громада за місцезнаходження нерухомого майна тощо.
У Листі від 01.01.2012 ВСУ Про «Судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вказано на те, що факт родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК) встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути: спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом і для яких у зв'язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки; особи, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника і яким органи пенсійного фонду відмовили в її призначенні через відсутність доказів, що підтверджують родинні відносини; інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для цих осіб; прокурор у порядку статей 45, 46 ЦПК відповідно до ст. 361 Закону від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII "Про прокуратуру" також має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин для осіб, інтереси яких він представляє за законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим для справ окремого провадження. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків.
Таким чином, заявнику було вказано на необхідність зазначити в заяві заінтересованих осіб, а також передбачені п.2 ч.3 ст. 175 ЦПК України відомості про них: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. При цьому зазначено, що вказані відомості необхідні для належного повідомлення заінтересованих осіб. Окрім того, зазначено, що заявнику необхідно надати відповідно копію заяви з доданими до такої додатками для таких осіб.
Окрім того, в ухвалі про залишення заяви без руху вказано таж на те, що, згідно заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявником наведено перелік доказів (документів) що до неї додаються. При ознайомленні із додатками до заяви встановлено що такі подані у копіях, при цьому не завірені належним чином. Та заявнику, вказано на необхідність надати до суду належним чином завірені копії документів, що додані в додатку до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Окрім того, в ухвалі від 23.08.2024 вказано і на те, що:
Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Водночас, 07 травня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» № 2217-IX від 21 квітня 2022 року, на підставі якого частина третя статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» викладена в наступній редакції: «Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».
Таким чином, вказаною нормою Закону передбачено виключення, у тому числі для документів, які видані органами та/або особами створеними, обраними чи призначеними у порядку, не передбаченому законом, зокрема, для документів які підтверджують факт смерті і повинні додаватися до заяви про державну реєстрацію смерті.
З огляду на викладене, законом визначено позасудовий порядок встановлення факту, про який просить заявник.
За п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом РАЦСу зареєструвати факт смерті з підстав, що відсутні документи, які свідчать про смерть особи.
Відповідно до Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106-о), затвердженої Наказом МОЗ України від 8 серпня 2006 року №545, для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану видається лікарське свідоцтво про смерть.
Перший примірник лікарського свідоцтва про смерть видається родичам померлого чи іншим особам, які зобов'язалися поховати померлого, другий примірник лікарського свідоцтва про смерть залишається в закладі охорони здоров'я. Видача трупа без лікарського свідоцтва про смерть забороняється.
Одночасно при видачі лікарського свідоцтва про смерть лікар заповнює довідку про причини смерті в одному примірнику і видає родичам померлого чи іншим особам для поховання. Номери довідки про причину смерті і лікарського свідоцтва про смерть мають бути ідентичними. Довідка завіряється круглою печаткою закладу.
Відповідно до п. 2.2. Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма N 106-о), лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину.
09.03.2022 року Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров'я України та Офісом Генерального прокурора було прийнято спільний наказ № 177/450/46 «Про затвердження Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції України, закладами охорони здоров'я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини під час воєнного стану на території України». Наказ набрав чинності - 11.03.2022 року.
Даний Порядок визначає механізм взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції України, закладами охорони здоров'я та органами прокуратури України під час перевірки обставин смерті людини під час воєнного стану на території України.
Із вказаного документа вбачається, що для реєстрації смерті особи попередньо необхідно одержати лікарське свідоцтво про смерть за формою № 106/о або фельдшерську довідку про смерть за формою № 106-1/о.
Для встановлення факту смерті людини та отримання в подальшому лікарського свідоцтва про смерть потрібно звернутися до закладів охорони здоров'я та/або органів Національної поліції України. Таке звернення необхідно здійснити за місцем смерті особи.
Залежно від обставин смерті, а також активності бойових дій на території, де особа померла, лікарське свідоцтво про смерть може видаватися також працівниками бюро судово-медичної експертизи.
Таким чином, однією з підстав для проведення державної реєстрації смерті особи, є відповідний медичний документ, виданий закладом охорони здоров'я.
Разом із цим, заявником не зазначено та не підтверджено доказами в чому саме полягає неможливість отримати медичне свідоцтво про смерть за формою або фельдшерську довідку про смерть за формою.
Так, заявником до заяви про встановлення факту смерті особи не додано докази відмови органу РАЦСу у реєстрації факту смерті з підстав наведених в статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Згідно з чинним законодавством зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову (заяви), є обов'язковими для особи, яка пред'являє позов (заяву), оскільки без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.
В доданих до заяви документів відсутні відомості на які посилається заявник, що померлий ОСОБА_2 є громадянином України, також відсутні будь-які медичні документи, що підтверджують факт смерті особи на тимчасово окупованій території України та здійснення факту поховання.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК).
Заявником до заяви надано відмову Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у проведенні державної реєстрації смерті на підставі ч.1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», зазначаючи, що до заяви не додано документ який є підставою для державної реєстрації смерті.
Разом з тим, суд звертає увагу, що оскільки згідно із Законом № 2217-IX від 21.04.2022 до частини третьої статті 9 вказаного Закону внесені зміни, та передбачено, що: Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Доказів оскарження відмови органу РАЦС у проведенні державної реєстрації смерті або неможливості отримання свідоцтва про смерть в установленому законом порядку (з урахуванням внесених змін щодо можливості отримання свідоцтва про смерть за документами, виданими на тимчасово окупованій території) заявником суду не надано.
Для усунення вказаних в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків було надано строк, три дні з дня отримання копії ухвали.
30.08.2024 від представника заявника ОСОБА_1 , - адвоката Цебрик Любомира Васильовича, надійшла заява в якій він вказує на те, що: на виконання ухвали від 23.08.2024 він подає заяву в новій редакції. У якій вказано у якості заінтересованих осіб: ОСОБА_3 (дружину померлого) ОСОБА_4 (дочку померлого), ДРАЦС у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Представник заявника в заяві про усунення недоліків зазначає, що заявник не підтримував контакти та відносини з можливими спадкоємцями померлого - його дружиною та дочкою. Заявник не може документально підтвердити те, що померлий був офіційно одружений на момент смерті та має дитину. Заявнику відомо зі слів померлого ОСОБА_5 , що останній був одружений та має дитину: дружина - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 ;
При цьому, заявник вказує що йому невідомо повне ім'я дружини померлого ОСОБА_5 , адресу місця реєстрації проживання дружини та дочки померлого, а лише останнє місто, в якому вони проживали - м. Євпаторія, АР Крим; будь-які контакті дані дружини та дочки померлого (номери телефонів, електронна поштова скринька, офіційні електронні адреси, акаунти, адреси сторінок в соціальних мережах); реєстраційні номери обліковий карток платника податків дружини та дочки ОСОБА_5 , реквізити їх паспортів; чи існують інші можливі спадкоємці, крім зазначених вище.
Одночасно, представником заявника зазначено, що заявник не зазначає територіальну громаду серед заінтересованих осіб, оскільки заявник є спадкоємцем.
Щодо лікарського чи медичного свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , то як вказує адвокат, смерть останнього як вбачається зі свідоцтва про смерть настала на окупованій території, на якій не діє законодавство України, то на думку заявника суд безпідставно послався на порядок отримання лікарського свідоцтва про смерть, вказуючи що смерть ОСОБА_6 мала місце в АР Крим і на даний час він похований. Вказуючи, що з цих підстав можливо допитати заявника як свідка та інших двох осіб як свідків.
При цьому, заявник вказує що докази фізично додані до заяви, а їх оцінка чи є вони оригіналами чи копіями чи засвідченими копіями, чи існують оригінали копій доказів здійснюється судом під час розгляду справи по суті, тобто на наступних стадіях процесу. Якщо виникають сумніви щодо відповідності копії поданого письмового доказу оригіналу, а учасник справи під час підготовчого провадження не надає на вимогу суду оригінал доказу, то суд вправі не брати такий доказ до уваги.
На думку представника заявника, щодо того, що заявник не подав докази відмови органу РАЦСГ у реєстрації факту смерті з підстав наведених у ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», то представник заявника зазначає, що заявник не вирішує питання, з яких підстав зазначений орган може відмовляти у вчиненні певної дії. Щодо неподання доказів оскарження рішення органу ДРАЦС, то факт неоскарження зазначеного рішення не може бути підставою для залишення заяви без руху, оскільки це не є недоліком заяви згідно ЦПК.
Щодо неподання суду доказів того, що ОСОБА_7 є громадянином України, то заявник у зв'язку з відсутністю доказів цього подав суду клопотання про витребування доказів.
Вважає представник заявника, що посилання на постанову Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. (пункт 3) з метою поширити вимоги до форми і змісту позовної заяви на заяву окремого провадження, як про це йдеться у зазначеній постанові, то зазначена постанова не є джерелом права в України, а процесуальний Закон, на який послався ВСУ, не є чинним. Тобто ВСУ у зазначеній постанові порушив вимоги ст. 19 Конституції України, оскільки процесуальний Закон чинний на той час не висував такі ж вимоги до форми і змісту заяви окремого провадження, як до позовної заяви.
Представник заявника просить: продовжити строк для усунення недоліків заяви; не вчиняти перешкод у доступі до правосуддя і судочинства; відкрити провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .
Дослідивши подані до суду заяву про усунення недоліків, матеріали поданої заяви, суд приходить до висновку, що заявником станом на 03.09.2024 року не усунуто недоліки на які вказано в ухвалі від 23.08.2024.
Суд зазначає, що заявником, зокрема, не усунуто недоліки заяви щодо визначення кола заінтересованих осіб.
Так, заявником не прийнято до уваги положення ч. 4 ст. 294 ЦПК України де визначено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Всупереч наведеному, у заяві відсутні відомості про заінтересованих осіб, спадкоємців померлого (повні відомості про таких - анкетні дані, контактні відомості), що унеможливлює ідентифікацію заінтересованих осіб, та позбавляє можливості суд повідомити належним чином таких заінтересованих осіб про дату, час та місце розгляду справи.
Усі дані про заінтересовану особу повинні відповідати вимогам п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Також суд зазначає, що до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Згідно з ч.1, 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб; позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.2, 4, 5 ст.95 ЦПК України).
Поряд з цим, заявником не додано належним чином завірені копії документів, що додані в додатку до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення; відсутні відомості про будь-які медичні документи, що підтверджують факт смерті особи на тимчасово окупованій території України та здійснення факту поховання.
Зі змісту листа відповіді на запит, на який посилається адвокат вбачається, що ГУ ДМС у Закарпатській області повідомив про розгляд запиту щодо надання інформації стосовно громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано на те, що за обліками ГУ ДМС в Закарпатській області, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим/знятим з реєстраційного обліку не значиться. З питань оформлення набуття (прийняття), припинення громадянства України, належності до громадянства України, документування паспортами громадянина України вищевказаний громадянин до ГУ ДМС України у Закарпатській області не звертався.
Крім цього, при ознайомленні із доданими до заяви від 30.08.2024 додатками, встановлено відсутність в екземплярі для суду, першої сторінки заяви про встановлення факту, що має юридичне значення (факту смерті особи на тимчасово окупованій території України в порядку ст. 317 ЦПК України).
Вказане підтверджується Актом про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (паковання) №24, в якому зазначено, що начальник відділу документального забезпечення (канцелярія) ОСОБА_8 , головний спеціаліст (з судової статистики) відділу ІАР Товтин В.М., завідувач сектору ведення цивільних та адміністративних справ ВДЗ (канцелярія) ОСОБА_9 , склали цей акт про те, що при реєстрації заяви про виправлення недоліків, поданої адвокатом Цебрик Л.В., було виявлено відсутність першої сторінки з додатку "Заява про встановлення факту, що має юридичне значення".
Таким чином, з огляду на вказане вище, суд вважає, що станом на 03.09.2024 недоліки на які вказано в ухвалі про залишення заяви без руху, не усунуто.
Крім цього, порушуючи питання про продовження строку для усунення недоліків заяви, представником вказане клопотання не обґрунтовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно ч.3 ст. 127 ЦПК України, якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч.7 ст. 127 ЦПК України, про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Поряд з цим, вказуючи про продовження строку для усунення недоліків заяви, ініціатор звернення не вказує з яких підстав слід продовжити такий строк та для чого саме.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Станом на 03.09.2024 року недоліки заявник не усунув, а саме ч. 1, 3 ст. 175 ЦПК України, заява не містить: зазначення щодо наявності у заявника або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; відсутні відомості про заінтересованих осіб; недоліки по формі поданої заяви (відсутність всіх аркушів такої).
Невиконання заявником ст. 175, ст..ст.. 315, 317, 318 ЦПК України, не можуть тлумачитися як надмірний формалізм, щодо обмеження доступу до суду відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, бо ці вимоги є обов'язковими вимогами до заяви, та у разі усунення усіх недоліків заява буде прийнята до розгляду судом.
Ст. 8, 9 Конституції України вказано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
На підставі чого суд робить висновки, що норми ЦПК України, які прийняті на основі Конституції України, не суперечать Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а враховуючи ст. 9 Конституції України при ратифікації вказаної Конвенції, зміни до Конституції не вносились, а тому не можуть безпідставно визнаватися деякі положення ЦПК України фіктивними, як надмірний формалізм посилаючись лише на Конвенцію ігноруючи при цьому не лише норми ЦПК, а і норми Конституції України.
Судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Варто зазначити, що недоліки на які вказано в ухвалі про залишення без руху заяви про встановлення акту, що має юридичне значення мають для розгляду справи по суті, наявність таких недоліків є перешкодою для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Зазначені в ухвалі від 23.08.2024 недоліки не свідчать про надмірний формалізм.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права на доступ до суду.
Також, суд вважає за необхідне повідомити заявника, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -
Заяву ОСОБА_1 від імені якої діє представник, - адвокат Цебрик Любомир Васильович, про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересовані особи: відділ ДРАЦС у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,- вважати неподаною і повернути заявнику.
Роз'яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош