Справа № 161/2772/24 Провадження №11-кп/802/466/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 вересня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12023030580003971 за апеляційними скаргами обвинуваченого, прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та представника цивільного відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС» - ОСОБА_12 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроджень села Щурин, Рожищенського району, Волинської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, приватного підприємця, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді сплати штрафу в дохід держави у розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 51000 (п'ятдесят одна тисяч) грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Вироком вирішено питання цивільних позовів, речових доказів та судових витрат.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 23.12.2023 року, близько 11 год. 10 хв. у місті Луцьку, по проспекту Соборонсті, навпроти буд. 1, транспортним засобом марки «BMW X5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку пр. Молоді, в порушення п.п.2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України, проявив безпечність та неуважність, неправильно урахував дорожню обстановку, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перетинала проїжджу частину дороги з ліва на право відносно руху автомобіля, несвоєчасно вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу, для якого може бути створена перешкода та небезпека і скоїв наїзд на останню, внаслідок чого ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження.
Внаслідок грубих порушень вищевказаних Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_7 спричинив пішоходу ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з гострою гематомою під твердою мозковою оболонкою, забою головного мозку, травматичного крововиливу під м'яку мозкову оболонку (САК), перелому тім'яної та скроневої кісток черепа справа, підшкірної гематоми тім'яної ділянки справа, які згідно висновку судово-медичної експертизи №53 від 24.01.2024 за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України: п. 2.3 (б), п. 12.1., п. 12.3, п. 18.1.
В поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, подає апеляційну скаргу у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням судом Закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Вказує на те, що суд фактично призначив мінімальне покарання, яке законом передбачено за вчинення діяння, передбачене ч.1 ст.286 КК України. Просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 2 роки. В задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 в частині відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 10 000 гривень та сплаченого судового збору у розмірі 3 000 гривень - відмовити. В порядку ст.ст.120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої процесуальні витрати, понесені нею на правову допомогу в сумі 10 000 грн. В решті вирок залишити без змін.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій вважає вирок в частині призначеного додаткового покарання, а також в частині вирішення цивільного позову КП «Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади». Посилається на те, що він раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є волонтером, за місцем проживання характеризується позитивно. Вказує на те, що його цивільно-правова відповідальність перед третіми особами була застрахована, а тому саме страховик несе відповідальність по відшкодуванню збитків завданих цивільному позивачу, в результаті ДТП. Просить вирок суду змінити, а саме не призначати додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, в позові КП «Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади» про стягнення з нього матеріальної шкоди - відмовити.
В поданій апеляційній скарзі представник цивільного відповідача вважає вирок суду в частині стягнення з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_9 вартість матеріальної шкоди є незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що витрати понесені потерпілим у зв'язку з лікуванням належним чином не підтвердженні документально. Просить вирок суду в частині стягнення АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_9 вартість матеріальної шкоди скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, в якому відмовити у задоволенні позовних вимог до АТ «СГ «ТАС» щодо стягнення матеріальної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я в розмірі, який перевищує 3 051,53 грн.
Заслухавши доповідача, який виклав суть обвинувачення, доводи апеляційної скарги, прокурора, який апеляційну скаргу сторони обвинувачення підтримував, а інші апеляції заперечував, просив скасувати вирок суду та ухвалити новий, обвинуваченого, його захисника, потерпілу та її представника, які апеляційну скаргу сторони захисту підтримували, а решту апеляційних скарг заперечували, просили змінити вирок суду і не призначати ОСОБА_7 додаткового покарання, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого та представника цивільного відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС» - ОСОБА_12 до задоволення не підлягають, а апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після з'ясування думки обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Прокурор у поданій апеляційній скарзі фактично вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі винного внаслідок м'якості і, відповідно вважає, що суд першої інстанції неправомірно і без жодних на те підстав, призначив покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, проте апеляційний суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Так, ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Вказані вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_7 місцевим судом дотримані, а також в повній мірі враховані обставини, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі, поданій прокурором.
Як вбачається із вироку суду, призначаючи обвинуваченому покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та дані про його особу.
При цьому, місцевий суд у своєму вироку навів переконливі доводи про наявність підстав для застосування ст.69 КК України щодо можливості та необхідності призначення більш м'якого виду покарання, ніж передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Так, до обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , суд правильно відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди частково.
При цьому, обставин, які обтяжують його покарання, судом не встановлено.
Більше того, під час розгляду справи апеляційним судом було враховану думку потерпілої та подану нею заяву, згідно яких претензій до обвинуваченого вона не має, завдана їй шкода вже відшкодована обвинуваченим повністю.
Крім того, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченому врахував і дані про його особу, зокрема те, що він повністю визнав свою винуватість, у вчиненому розкаявся, усвідомив незаконність вчинених ним дій, має постійне місце реєстрації та проживання, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, позитивно характеризується по місцю проживання, є не судимим та раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Встановлені вищенаведені обставини, які пом'якшують покарання та дані про особу обвинуваченого, який свою вину визнав, у вчиненому розкаявся, працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, повністю відшкодував шкоду, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, у їх сукупності, на думку апеляційного суду, цілком обґрунтовано можуть вважатись такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення і дають обґрунтовані підставі для застосування щодо нього положень ст.69 КК України.
При цьому враховано і думку потерпілої, якій на даний час обвинувачений відшкодував всю завдану шкоду, яка просила не призначати ОСОБА_7 додаткового покарання.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що призначене обвинуваченому покарання повністю відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідними і достатніми для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, й не є надто м'яким, як про це вказує прокурор.
Таким чином, підстав для скасування вироку в частині призначеного покарання та призначення обвинуваченому більш суворої міри покарання, пов'язаної з реальним його відбуттям, з мотивів наведених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, апеляційний суд не вбачає.
Щодо доводів обвинуваченого в апеляційній скарзі про необхідність скасування призначеного йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи при призначенні ОСОБА_7 основного покарання та при вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, які пом'якшують його покарання, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
На підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді сплати штрафу в дохід держави у розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 51000 (п'ятдесят одна тисяч) грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції врахував як особу винного, так і суспільно-небезпечні наслідки, що настали внаслідок кримінально протиправних дій обвинуваченого у виді спричинення потерпілій тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя, що безпосередньо впливає на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер порушених ПДР.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого суду та вважає, що вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання, крім основного, ще й додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
На думку апеляційного суду, в даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає, що посилання обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що право керування транспортним засобом є життєво необхідним для нього та його сім'ї, на переконання апеляційного суду, не дають достатніх підстав для пом'якшення обраного йому покарання шляхом не застосування додатково покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Так, визначальними фактами для вирішення питання про призначення додаткового покарання ОСОБА_7 у даному випадку є: тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставин справи та наслідки вчиненого.
У даному випадку кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_7 зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення стосовно нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як здоров'я, життя людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність. Тому, враховуючи грубе порушення елементарних правил дорожнього руху, яке допущене обвинуваченим, призначення основного покарання із застосуванням ст.69 КК України без застосування додаткового покарання не буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 попередження вчинення ним нових злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Щодо вирішення цивільного позову КП «Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади» апеляційний суд цілком погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає таке.
Відповідно до ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
При розгляді цивільного позову в частині стягнення матеріальної шкоди суд першої інстанції врахував те, що внаслідок заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень через ДТП потерпіла була вимушена перебувати на стаціонарному лікуванні в медичному закладі КП «Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади» з 23.12.2023 по 02.01.2024. Вартість лікування якого становить 63 022,70 грн., що підтверджується довідкою лікаря (а.м.к.п.62).
Так, ч.1 ст.1206 ЦК України передбачає, що на особу, яка вчинила злочин, крім загального обов'язку відшкодувати шкоду потерпілому від цього злочину, покладається також обов'язок відшкодувати закладу охорони здоров'я витрати на лікування потерпілого.
Тому, висновки місцевого суду щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь КП «Медичне Об'єднання Луцької міської територіальної громади КП «МО ЛМТГ» матеріальну шкоду у розмірі 63022,70 грн. є обгрунтовними.
Також, щодо доводів апеляційної скарги представника цивільного відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС» про наявності підстав для скасування вироку в частині стягнення матеріальної шкоди потерпілій з ПАТ «Страхова група «ТАС» та ухвалити в цій частині нове рішення, в якому відмовити у задоволенні позовних вимог до АТ «СГ «ТАС» щодо стягнення матеріальної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я в розмірі, який перевищує 3 051,53 грн, то колегія суддів вважає, що вони не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до вимог ч.5 ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Положеннями ст.1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_10 пред'явила цивільний позов зокрема до ПАТ «Страхова Група «ТАС» як до страхової компанії, з якою у обвинуваченого ОСОБА_7 укладався договір «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині стягнення майнової у розмірі 60 080 гривень.
Зазначаючи, що за весь період лікування, потерпіла ОСОБА_14 , витратила кошти на лікування в сумі 35129 гривень, з них: 24 600 вартість пластини (титанової сітки) та 10 529 гривень витрачених на придбання ліків. Таким чином ОСОБА_14 після проведення оперативного втручання, яке мало місце внаслідок отриманих травм ДТП 23.12.2023 року, було спричинено додаткову матеріальну шкоду на суму 33 621,20 грн.
Зазначені обставини підтверджуються чеками, актами-здавання приймання наданих послуг, а також іншими доказами (а.к.п.81-100).
Частиною 1 статті 368, частинами 3, 4 статті 374 КПК України, передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
За змістом ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ст.23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий (фізична особа) зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Водночас у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення про задоволення позову представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 до ПАТ «Страхова Група «ТАС» є обґрунтованим та ухваленим з дотриманням вимог закону.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного стягнення з обвинуваченого цивільним позовом ОСОБА_15 витрат на правову допомогу, то вони є обґрунтованими з огляду на такі приписи законодавства.
Положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані Главою 8 КПК України.
Так, процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.
Приписами ст.118 КПК встановлено, що процесуальні витрати складаються з: витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені Главою 9 КПК. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17), потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані.
Відповідно до ч.1 ст.124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Отже, місцевим судом при вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_14 в частині стягнення відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу у сумі 10 000 грн., вказаних вимог не дотримано та безпідставно стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 в користь потерпілої даних витрат, та тому вони підлягають стягненню в порядку процесуальних витрат, понесених потерпілою на правову допомогу.
Щодо апеляційної скарги прокурора про стягнення судового збору з обвинуваченого, апеляційний суд зазначає таке.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_9 звернулась до суду з цивільним позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди. Також порушує питання про відшкодування їй сплаченого нею при подачі даної позовної заяви судового збору в розмірі 3000 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи цивільний позов стягнув із обвинуваченого судовий збір у зазначеному вище розмірі.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому згідно із ст.1 вказаного Закону, судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з: 1) судового збору; 2) витрат, пов'язаних з розглядом справи (по суті це і є процесуальні витрати).
Водночас у главі 8 КПК України чітко врегульовано питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Вичерпний перелік видів таких витрат міститься у ст.118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК України. Зокрема, визначено такі види процесуальних витрат, які складаються: з витрат на правову допомогу; з витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; з витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; з витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів. Отже, судовий збір до вказаних витрат не належить, що узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 січня 2019 року (справа № 187/291/17).
Враховуючи наведене, стягнення за вироком із обвинуваченого судового збору суперечить ч.5 ст.128 КПК України, статтям 118, 119, 370 КПК України у їх сукупності та взаємозв'язку, оскільки при оскарженні в апеляційному чи касаційному порядку судових рішень в частині цивільного позову, постановлених у кримінальному провадженні, засуджений, який несе цивільну відповідальність, не сплачує жодних судових витрат на відміну від цивільного судочинства.
Отже, посилання прокурора про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 3000 грн. судового збору підлягає до задоволення та відмови у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 в частині сплаченого судового збору в сумі 3 000 гривень, а апеляційна скарга прокурора до часткового задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційні скарги обвинуваченого та представника цивільного відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС» - ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 - змінити.
Відмовити у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 в частині сплаченого судового збору в сумі 3 000 гривень.
В порядку ст.ст.120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої процесуальні витрати, понесені нею на правову допомогу в сумі 10 000 грн.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: