Справа № 367/10522/23
Провадження № 2/761/6331/2024
04 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в спрощеному позовному провадження цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2023 року позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» (позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №5455403 в розмірі 73450,00 грн, з яких: 25000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 48450,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 28.01.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено електронний кредитний Договір №5455403 про надання коштів у позику.
Позивач за договором факторингу від 19.06.2023 р. отримав право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №5455403 в розмірі 73450,00 грн, з яких: 25000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 48450,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув кошти, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою суду від 27.03.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
У судове засіданні представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надав заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, задовольнити позовні вимоги, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, зазначає, що позивачем не надано доказів перерахування коштів, первинних бухгалтерських документів надано не було. Звертає увагу, що з розрахунок заборгованості не деталізований, не зрозуміло порядок нарахування процентів за договором. Зазначає, що нарахування проценті за договором поза межами строку кредитування суперечить вимогам закону. Крім цього, вважає, що у ТОВ «ФК «ЄАПБ» відсутнє право вимоги за кредитним договором №5455403
Суд, вислухавши пояснення відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, 28.01.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено електронний кредитний Договір №5455403 про надання споживчого кредиту, за умовами якого сума кредиту - 25000,00 грн, строк кредиту - 30 днів, процентна ставка - фіксована, стандартна становить 1,90 % в день, знижена - 0,19 % в день.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Позичальник ( ОСОБА_1 ) зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, визначених договорами. Договір підписаний зі сторони відповідача електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.
Доказів про те, що персональні дані відповідача були використані ТОВ «Авентус Україна» для укладення кредитного договору від його імені, до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладених договорів.
Судом встановлено, що кредитні договори укладені в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
19.06.2023 р. між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір факторингу №19062023 за яким ТОВ «ФК «ЄАПБ» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №5455403 в розмірі 73450,00 грн, з яких: 25000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 48450,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Як кредитні договори, так і договори про відступлення права вимоги є дійсними, доказів зворотного суду не надано.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що договір, який підписаний ОСОБА_1 , передбачав передачу первісним кредитором позичальнику у власність грошових коштів шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, вказаний останнім в п. 2.1 договору
У разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Оскільки ТОВ «ФК» «ЄАПБ» набув права вимоги за вказаним договором на підставі укладеного договору факторингу, саме на останнього покладено обов'язок з доведення перерахування позичальнику грошових на вказаний ним картковий рахунок.
На підтвердження позовних вимог позивачем ТОВ «ФК» «ЄАПБ» не було надано жодних доказів, які підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач.
Варто зазначити, що позивачем не надано доказів, що відповідач володів або користувався банківською карткою № НОМЕР_1 , даний номер не є повним.
Водночас, відповідач по справі стверджує, що ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК» «ЄАПБ» не підтвердили виконання свого обов'язку щодо видачі коштів жодним належним і допустимим доказом, зокрема, первинними документами.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Варто зазначити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відтак, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі.
Вказане свідчить про те, що жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача по кредитному договору складає 73450, 00грн. (відповідно до розрахунку заборгованості), матеріали справи не містять. Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.
Варто також зазначити, що позивач просить стягнути заборгованість за відсотками в сумі 48450,00 грн.
Між тим, позивачем не надано детального розрахунку заборгованості, з відображенням періоду, за який вони нараховані, із зазначенням відсоткової ставки за кожен період нарахування. Перевірити правильність нарахування заборгованості за процентами в розмірі 48450,00 грн за відсутності зазначених документів неможливо.
Судом враховано, що за змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами договору № 5455403 від 28.01.2022 р, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , строк його дії становить 30 днів.
Розділом 4 передбачено прологацію строку кредиту.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення позичальником ОСОБА_1 дій щодо пролонгації дії договору, та погодження вказаної пролонгації зі сторони первісного кредитора.
Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЄАПБ» у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
При цьому, у позовній заяві ТОВ «ФК «ЄАПБ» просив розглянути справу у його відсутність та клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18 (провадження № 61-17205ск19).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які вони посилаються, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №5455403, суд не вбачає.
Керуючись ст. ст. 12,76,77,78,79,80,81, 211, 223, 263, 265 ЦПК України, ст.ст.610, 1048, 1048, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд -
Позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ТОВ «ФК «ЄАПБ», код ЄДРПОУ 35625014, адреса м.Київ, вул. С. Петлюри, 30.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне рішення виготовлено 05.09.2024 р.
Суддя: Андрій Осаулов