Справа № 758/13878/18
Категорія 29
16 січня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Бублик А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Зазначав, що 22.10.2015 близько 15 години 30 хвилин, на АДРЕСА_1 відбулася ДТП, в результаті якої відбулося зіткнення з належним йому на праві власності автомобілем марки «Ford Fiesta Trend», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , яким останній керував на законних підставах, бо вказаний водій зареєстрований у його техпаспорті, як особа, яка має право на користування вказаним автомобілем , з автомобілем марки «Ford Mondeo», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача.
Згідно даних протоколу АП2 № 352337 від 22.10.2015, складеного відносно відповідача за ст. 124 КУпАП, дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача в результаті порушення останнім ПДР України, який не врахувавши дорожньої обстановки і не впоравшись з керуванням автомобіля марки «Ford Mondeo», н.з. НОМЕР_2 , оскільки не вибрав безпечної швидкості та дистанції руху, не врахував дорожню обстановку, чим порушив п.13.1 ПДР України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Ford Fiesta Trend», н.з. НОМЕР_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Згідно даних довідки старшого інспектора відділу розшуку та ОМ ДТП УПП в м. Києві ДПП НП України від 22.05.2018, виданої на підставі результатів додаткової перевірки адміністративної справи № 755/14055/15, що перебуває на розгляді у Подільському районному суді м. Києва, водій автомобіля марки «Ford Mondeo», н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 виїхав на регульоване перехрестя на заборонений - червоний сигнал світлофору, чим порушив п.8.7.3 «е» ПДР України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Ford Fiesta Trend», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.
Автомобіль відповідача не був застрахований, а належний йому автомобіль був застрахований за добровільним договором страхування майна у страховій компанії «Україна», страховий поліс № АІ 17964945, але у вказаній компанії у нього не прийняли заяву про вказану ДТП і відправили у Моторне (транспортне) страхове бюро України, яке заяву прийняло, надало спеціалістів, які склали протокол огляду автомобіля та звіт № 9437 про оцінку автомобіля «Ford Fiesta Trend », н.з. НОМЕР_1 від 17.11.2015, але будь-які відшкодування йому виплачені не було, оскільки до даного часу відсутня постанова суду про притягнення відповідача до відповідальності, яка б набрала законної сили. Тобто, до даного часу вказаний адміністративний протокол, складений за ст.124 КУпАП відносно відповідача Подільським районним судом м. Києва не розглянуто. Оскільки з моменту ДТП закон надає йому право на відшкодування збитків, тобто у нього виникло право на вимогу до відповідача на відшкодування шкоди і 22.10.2018 закінчується 3-х річний строк пред'явлення до відповідача вказаних позовних вимог, то він подав даний позов.
У результаті неправомірних дій відповідача, пов'язаних з використанням ним джерела підвищеної небезпеки, йому було завдано майнову, а також і моральну шкоду.
Згідно звіту № 9437 від 17.11.2015 про оцінку транспортного засобу вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 122937,30 грн., а розмір матеріального збитку, заподіяного йому, як власнику, внаслідок виявлених пошкоджень, становить 68662,04 грн.
Він за власні кошти провів ремонт належного йому автомобіля марки «Ford Fiesta Trend», н.з. НОМЕР_1 , і згідно рахунку - фактури № 129 від 02.08.2018 повна вартість проведеного мною ремонту вказаного автомобіля склала 115 000 грн., які він просить стягнути з відповідача.
Крім того, неправомірними діями відповідача, внаслідок яких відбулась ДТП, йому було завдано моральну шкоду, що знайшло своє вираження у душевних стражданнях і переживаннях від перенесеного психо-емоційного стресу , які він одержав у повідомленні сина ОСОБА_3 відразу ж після ДТП, бо був стрес у хвилюваннях як за здоров'я, життя сина, так і за автомобіль.
Моральну шкоду оцінює в 20 000 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, просив стягнути з відповідача на його користь 115 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 2 912 грн. судових витрат.
У відзиві на позов, відповідач, заперечуючи проти позову, вказав на наступне.
У матеріалах справи відсутня постанова суду згідно з якою його визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, протокол, складений відносно нього є процесуальним документом, у якому фіксуються обставини адміністративного правопорушення.
Крім того, за наслідками даної дорожньо-транспортної пригоди протокол про адміністративне правопорушення був складений і відносно ОСОБА_3 , який керував належним позивачу автомобілем.
Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення серія АП 2 № 352336 ОСОБА_3 22.10.2015 о 15 год. 30 хв. в м. Київ по вул. Набережно-Хрещатицька, 31/36 керував автомобілем марки «Ford Fiesta Trend», н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та безпечного руху, що призвело до зіткнення з транспортним засобом Ford Mondeo н.з. НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 13.1 ПДР, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.
Із зазначеного вбачається, що на підставі тих же самих обставин справи, про які позивач зазначає в позовній заяві і на підставі яких просить суд стягнути з нього матеріальну та моральну шкоду, можна стверджувати, що ДТП сталась з вини ОСОБА_3 , який в свою чергу і зобов'язаний відшкодувати позивачу заподіяну внаслідок ДТП шкоду. Проте, позивач заподіяну внаслідок ДТП шкоду намагається стягнути виключно з відповідача, а до ОСОБА_3 жодних позовних вимог не висуває.
Він, без встановлення у передбачений законодавством спосіб факту його вини у вчиненні ДТП, не може нести перед позивачем деліктні зобов'язання, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази того, що вказана позивачем матеріальна та моральна шкода була завдана саме з його вини.
До того ж, вказує на те, що позивач пропустив строк позовної давності.
Посилаючись на зазначені обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судове засідання позивач не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України ухвалив розглядати справу за відсутності позивача.
У судові засідання на 23.03.2023, 12.07.2023 відповідач не з'являвся, подавав заяви про відкладення розгляду справи, які були судом задоволені та постановлені ухвали про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 16.01.2024 відповідач не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «Ford Fiesta Trend» н.з. НОМЕР_1 (а.с. 27).
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказував на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася саме з вини відповідача, який не врахував дорожню обстановку і не впоравшись з керуванням автомобіля, оскільки не вибрав безпечної швидкості та дистанції руху, не врахував дорожню обстановку та порушив вимоги п. 13. 1 ПДР України, внаслідок чого здійснив зіткнення з належним йому автомобілем. Завдану йому матеріальну шкоду позивач оцінює в 115 000 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Обставинами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні. При цьому, з урахуванням приписів ст. 1188 ЦК України необхідно встановити також наявність або відсутність вини особи, якій заподіяно шкоду.
Отже, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст. 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 221 та ч. 1 ст. 283 КУпАП належним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 цього ж Кодексу є постанова судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Відповідно до постанови судді Подільського районного суду м. Києва від 23.11.2018 провадження в справі відносно ОСОБА_3 закрито, у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, провадження в справі відносно ОСОБА_2 закрито, у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 72).
Зі змісту зазначеної постанови вбачається те, що ОСОБА_3 22.10.2015 близько 15 години 30 хвилин в м. Києві по вул. Набережно-Хрещатицькій, 31/36, керуючи автомобілем «Ford Fiesta Trend» н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, що призвело до зіткнення з автомобілем «Ford Mondeo» н.з. НОМЕР_4 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п. 13.1 ПДР та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України.
ОСОБА_2 22.10.2015 близько 15 години 30 хвилин в м. Києві по вул. Набережно-Хрещатицькій, 31/36, керуючи автомобілем «Ford Mondeo» н.з. НОМЕР_4 , не вибрав безпечної швидкості руху, дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, що призвело до зіткнення з транспортним засобом «Ford Fiesta Trend» н.з. НОМЕР_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п. 13.1 ПДР та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України.
Закриття провадження у справі про притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням передбачених статтею 38 КУпАП строків накладення адміністративного стягнення не є реабілітацією особи, щодо якої розглядалась справа, тому така обставина не спростовує факт наявності або відсутності вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Оскільки в дорожньо-транспортній пригоді брали участь два автомобілі, які в силу ч. 1 ст. 1187 ЦК України є джерелами підвищеної небезпеки, то, враховуючи вимоги ст. 1188 ЦК України, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення є документом, який складається лише для фіксації факту дорожньо-транспортної пригоди, а наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, зокрема протиправної поведінки такої особи, яка полягає у порушенні правил дорожнього руху, та її вини, встановлюється виключно судом у межах справи про адміністративне правопорушення.
Зі змісту постанови судді Подільського районного суду м. Києва від 23.11.2018 вбачається те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не визнали.
Згідно зі ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
У судове засідання учасники справи не з'явилися, від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, від відповідача неодноразово надходили заяви про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи.
Будь-яких клопотань про витребування доказів, про призначення судової експертизи з метою встановлення відповідності вимогам Правил дорожнього руху дій водіїв обох транспортних засобів, які стали учасниками дорожньо-транспортної пригоди та встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями обох у справі, від сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивачем не надано доказів, на підтвердження того, що водієм належного йому автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди були дотримані вимоги п. 13.1 ПДР України. Відсутність таких доказів унеможливлює встановлення правомірності дій водія автомобіля, який належить позивачу.
Таким чином, у справі відсутній відповідний судовий акт, на підставі якого можна дійти беззаперечного висновку про порушення відповідачем Правил дорожнього руху, внаслідок якого відбулося зіткнення двох транспортних засобів, а також відсутні допустимі докази наявності вини, протиправної поведінки в діях відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та шкодою.
Враховуючи, що головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення, а факт протиправної поведінки відповідача та наявності причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та шкодою, не підтвердився матеріалами справи, то відсутні й правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну позивача.
Крім того, відповідно до звіту про оцінку автомобіля Ford Fiesta д.н. НОМЕР_1 від 17.11.15 № 9437 вартість матеріального збитку, завданого власнику зазначеного автомобіля, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 68 662 грн. 40 коп. (а.с. 14-23).
У позові позивач просить стягнути 115 000 грн., однак, згідно акту № 101 від 02.08.18 ціна робіт відповідно до рахунку № 129 складає 7 100 грн. Доказів того, що позивач поніс витрати у розмірі 115 000 грн. суду не надано.
Надані суду рахунки - фактури не підтверджують факт їх оплати позивачем (а.с. 24-26).
Виходячи з вищевикладеного, правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 115 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди немає.
Не підлягає задоволенню позов і в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частинами 2 - 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У п. 5 зазначеної постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 зазначеної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Оскільки, доказів протиправності діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні позивачем суду не надано, правових підстав для задоволення позову немає.
Відповідачем у відзиві на позов було заявлено про застосування позовної давності.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність може застосовуватися виключно, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог, якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
Суд дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим і відмовляє у задоволенні позову.
Ураховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 912 грн. 80 коп. стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 23, 267, 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. С. Захарчук